Густав підійшов до екіпажу, з сумом оглядаючи герб Нааса вирізблений на дверцятах. Приїзд лорда південних земель був важливим, а головне щирим жестом з боку правителя півострова Прад. Вони були давно знайомі з Фреіром, і жодного разу той не дав сумніву у своїй відданості. Зараз, коли весь континент тріщав по швах після смерті Альмонда, така вірність була гарантом того, що дії покійного правителя Хексе були не даремними. Густав дійсно вважав Генрі другом, і в таку скрутну мить, його присутність стала єдиною відрадою. Бо сам Фреір розділяв ті ж почуття, що і правиця.
Генрі стояв неподалік, спілкуючись зі своїм командиром, котрий супроводжував лорда в поході. Дорога попереду була досить важкою, і судячи зі спеки, котра нещадно палила землю, завжди існувала можливість потрапити під зливу. Адже зазвичай після подібних жарких днів приходила рятівна прохолода. Та це аж ніяк не було в нагоді. Деякі шляхи могли бути розмиті негодами, що може ускладнити повернення додому. Завершивши розмову з підлеглим, Генрі по-доброму посміхнувся Густаву.
– Що ж... – він ще раз окинув поглядом площу перед палацом, відмічаючи зміни, котрі тут відбулися з моменту його останнього візиту. – Передавайте Гуді мої вітання.
Густав скривився, поглядаючи в бік жилих кімнат, вікна яких саме виходили на площу. Відносини з майбутнім правителем ставали дедалі складнішими. І надія радника, що хлопець візьметься за розум, танули наче роса на сонці. Прийом, котрий влаштував син Альмонда для Фреіра був просто ганебним. Адже замість дотримання традицій і вшанування пам'яті про батька, все врешті скотилося до банального застілля з пиятикою. Густав відчував свою провину в цьому, хоча фактично ніяк не міг вплинути на перебіг подій. З дипломатичної зустрічі між правителями зробили виставу, де напівоголені дівчата виконували сороміцькі танці. Треба віддати шану Генрі, котрий старався не подавати вигляду, що подібний прийом міг якось образити його честь. Всю вечерю він більше спілкувався з самим радником, не піддаючись на дурнуваті провокації Гуді. І використавши першу ліпшу нагоду, поспішив покинути прийомну залу, аби не залишатися серед такого ницого оточення.
Ось і зараз, відсипаючись після пишного застілля, хлопець навіть не вийшов, аби попрощатися з важливим гостем. Густав тільки стиснув щелепи, відчуваючи сором за всю цю ситуацію.
– Вибачте, за цей... – Він махнув рукою, – За такий прийом.
Генрі поплескав радника по плечу.
– Вам не має за що вибачатися, Густаве. Це не ваша провина. Тим паче, що я їхав сюди аж ніяк не за цим. Моя совість чиста перед Альмондом, і перед вами. Це головне. А прийом... Сподіваюся, колись Гуді проявить себе, як мудрий правитель і навчиться більш стримано приймати гостей.
Густав підтиснув губи, скривившись. В подібне йому вірилося з кожним днем все меньше. Альмонд був справді мудрим і великим, а ось його нащадок не мав жодного хисту до політики та елементарної поваги до інших. Це ставало зрозумілим все чіткіше.
– Точно не бажаєте залишитися до коронації? Вона відбудеться вже за кілька днів.
Чоловік шукав хоч якісь причини, аби Генрі залишився, бо як ніколи потребував гарного співрозмовника, та друга. Проте він добре розумів, що присутність правителя Нааса аж ніяк не вплине на саму церемонію. І десь в глибині душі побоювався, що і та стане пародією.
– Точно. Я маю досить багато питань, від котрих залежить добробут мого краю, і маю вирішити їх в найближчий період. Тому зволікати з тим не маю права. Але, хочу запевнити, моя відданість Хексе не змінилася, так само як і повага до тих, хто підтримує порядки встановлені Альмондом. Він був для мене прикладом для наслідування, і я щиро поважав його не тільки як мудрого правителя, але і як людину.
Генрі відчинив дверцята екіпажу, кинувши швидкоплинний погляд всередину. Від думки про те, що він буде змушений їхати в цій печі ставало сумно.
– Дякую, мілорде. Я обов'язково перекажу ваші слова Гуді.
Фреір дружньо посміхнувся, а потім міцно потиснув руку радника.
– Я був радий вас бачити, Густаве. І хочу аби ви знали, незалежно від причин, але Наас з радістю прийме вас у якості гостя, посла або просто друга. Знайте, двері мого житла завжди відчинені для вас.
Густав поклав долоню поверх їх стиснутих на прощання рук.
– Дякую, Генрі Фреір. Я ніколи не забуду вашої щирості. Мене буде тішити думка, що окрім Альмонда, котрий покинув цей світ, є людина, котра має так само як і він честь в серці.
Фреір кивнув, попрощавшись і зайняв своє місце в екіпажі. Коні нетерпеливо били копитами та фирчали, передчуваючи дорогу. Густав не зводив погляду, проводжаючи свиту лорда південних земель. Десь на підсвідомості закралася думка, що це прощання може бути останнім, і від цього стало сумно. Тому аби не краяти душу, правиця поспішив повернутися до власних обов'язків. Коронація дійсно була вже за кілька днів, а це означало безліч питань, котрі необхідно вирішити за короткий термін. Така відповідальність виматувала, випивала всі соки. І зараз, коли в такий складний момент Густав знову залишився сам, це відчувалося ще більше.
Сьогоднішня нарада була перенесена майже на дві години через наказ Гуді. Було очевидно, що радники починали нервувати, адже кожен з них мав безліч звітів. Фактично, юнак ще не був коронований, але це були лише формальності, котрі за кілька днів не матимуть значення. Та все ж він був спадкоємцем пристолу. І мав непорушне право слова в раді, навіть не маючи поки уповноважень правителя. Відклавши свиток на край столу, казначей невдоволено промургикав під ніс.
– Чи почнеться сьогодні нарада взагалі?
Ньорд, що сидів осторонь, так само поділяв невдоволення радника. Але їх очікування нарешті завершилося. Масивні двері відчинилися, пропускаючи в залу того, з чиєї провини інші були змушені чекати. Гуді виглядав кепсько. Було очевидно, що ніч проведена у компанії міцних напоїв стала не найкращою. На рукаві сорочки майбутнього правителя виднілися сліди засохших слюней, а може і блювотиння. Волосся Гуді було масним, брудним і розтріпаним. Зараз хлопець виглядав так, наче останній пиятика десь на околиці міста. Густав ледь подавив відразу, що моментально виникла на його обличчі лише від одного погляду на того, хто має унаслідувати владу.
Гуді тримав у руках келиха, котрий забрав зі своїх покоїв. А по його погляду було зрозуміло, що хміль ще не встиг вивітрися з голови. Зайнявши відведене місце за столом, він мутним поглядом обвів присутніх.
– Сподіваюся, нарада не буде тривати надто довго. – Він скривився, відчуваючи як стукає у скронях.
Насправді Гуді хвилювався, і намагався притупити це почуття алкоголем. Все частіше він задумувався про власну долю. Зникнення Асдіси здавалося дивним. Особливо після того, як та нахабна служниця вирішила погрожувати йому. І Гуді все чекав, коли вона з'явиться. Хвилювався, що дівчина занадто багато знає, і може поставити його законні права на престол під загрозу. Це залишало відбиток на його емоційному стані. Тому він шукав заспокоєння в такому вже знайомому для нього алкоголі.
Густав стиснув щелепу, адже Гуді дратував з кожним днем все більше. Чим більше влади отримував юнак, тим складніше було правиці спокійно реагувати на те, як поводиться майбутній правитель Хексе.
– Тоді перейдемо до головного. – Радник розвернув пергамент, зачитуючи теми, котрі необхідно розглянути. – Підготовка до коронації йде за планом, все має бути вчасно. Головну залу прикрашають і мають завершити сьогодні. Примірка вбрання для коронації також призначена сьогодні на вечір.
Гуді махнув рукою, привертаючи увагу і перебиваючи звіт.
– А бенкет?
Густав підтиснув губи, скептично розглядаючи свиток перед очима. Очевидно, це єдине, що турбвало майбутнього правителя.
– Служниці вже почали готувати страви, але основні приготування відбудуться завтра, аби все було свіжим. Мисливці саме доставили кілька туш оленів і зо два десятки птиці, вони вже свіжують м'ясо. Окрім цього з льоху дістанемо солонину, що залишилася.
Густав звітував, але все ще відчував незрозумілу відразу. Майбутня коронація видавалася не святом, а наближенням неминучого кінця. Правиця кинув погляд на Ньорда, прочитавши на його обличчі такі самі емоції. Нарешті взяв слово і головнокомандуючий. Його басистий голос прогремів в приміщенні.
– Щодо безпеки: на всіх брамах міста посилено патрулі. Всіх охочих відвідати коронацію будуть перевіряти на вході. Але... – Ньорд піднявся, спираючись на стільницю долонями. – Хочу нагадати, мілорде, що термін контракту з Солом спливає. Від нас чекають відповіді, яку ми мали б дати ще тиждень тому. Але голова загонів увійшов в наше положення, у зв'язку з подіями. Та зловживати цим не варто. Ми маємо надіслати новий документ, аби офіційно підтвердити згоду, якнайшвидше.
Гуді вислухав звіт з незацікавленністю, відволікаючись на свої нігті, з-під яких виколупував бруд.
– Ми не будемо продовжувати контракт з солійськими найманцями. Це буде мій перший наказ, щойно я офіційно стану правителем Хексе.
Ця фраза повисла в повітрі лише на мить, а потім вибухнула цілим гвалтом суперечок.
Густав був ошелешений прийнятим рішенням, так само як і Ньорд, котрий за інстинктом схопив рукоятку меча.
– Але, мілорде! Сол був на службі Хексе останні два десятиліття. І за цей час добре проявив себе. Ми не маємо наразі такої армії, аби забезпечувати безпеку на усіх флангах. Розірвати контракт – безумство.
Хлопець піднявся, спопеляючи поглядом командувача армії.
– Якщо Хексе не може самостійно себе забезпечити всім необхідним, і армією в тому числі, значить ви погано справляєтеся з власними обов'язками. Тоді доведеться шукати іншого командувача!
Ньорд так сильно стиснув щелепи, що можна було почути скрип. Такої образи він не міг стерпіти. Нашвидкоруч знявши кріплення, воїн, повага до котрого була безперечною у всіх жителів міста, зняв нагрудний щиток, де красувався герб Хексе та відзнака радника.
– В такому випадку – я зрікаюся своєї посади радника і головнокомандуючого.
Задзвеніли лати, що впали на підлогу, біля столу. Швидким кроком Ньорд направився до дверей, ледь стримуючи образу та гнів. Густав крикнув, привертаючи увагу присутніх до себе.
– Гуді, це несправедливо! Як головний радник, і член ордену, я не можу прийняти ваше рішення про відсторонення Ньорда від посади головнокомандувача. Так само, я буду наполягати на тому, аби ви змінили рішення щодо Солу. Зміна влади в Хексе може дестабілізувати ситуацію на континенті, і ми маємо бути готові до будь-яких ускладнень. Контракт з солійськими найманцями – гарант нашої безпеки.
Але, здається, промова правиці не надто вразила Гуді. Він перевів погляд на казначея, що до цього моменту сидів мовчки і спостерігав.
– А ви, шо скажете? Чи є в казні досить кошту, аби платити якимось пройдисвітам зі сходу?
Казначей невпевнено поглянув на правицю, збираючись з думками, а потім почав говорити:
– Наразі, мілорде, були досить великі затрати... А враховуючи, що цього року були відмінені торги і ми не отримали податки...
Гуді не дослухав, з тріумфальним виглядом повернувши увагу на Густава.
– Отже вирішено! Ми розриваємо контракт з Солом. Це буде перший мій наказ, щойно мене коронують. А поки... Давайте завершемо цю нараду, в мене болить голова від вас всіх.
Гуді припав вустами до кубка з хмільним. Хексійське вино приємно зігрівало, даруючи відчуття легкості. Густав тільки стиснув пальці в кулак, поглядаючи в бік майбутнього правителя. Рішення, котрі він приймав тягнули за собою низку загроз, які радник добре розумів. Тепер, коли Гуді майже отримав владу, все те, що будувалося довгі роки за правління Альмонда було під загрозою.
* * *
Густав стояв навпроти величної фігури спасителя, подумки промовляючи всі відомі йому молитви. Сонце ще не зійшло, та йому не йшов сон, тому радник вирішив звернутися за допомогою до вищих сил, у котрих завжди шукав поради в скрутну мить. Сьогодні був найважливіший день для Хексе – коронація.
Останні дні були наповнені метушнею підготовки. Для людей, котрі прибули з навколишніх поселень розгорнули шатри поза замковими стінами. А кухарі працювали цієї ночі не покладаючи рук. Але чоловікові було неспокійно. Він вперше, хоча і довгі роки був головним радником, не знав як має вчинити. Подумки, він часто звертався до Альмонда в пошуках поради, проте відповідь не отримав. Запаливши свічку, Густав поставив її на вівтарі, поруч з іншими вже зітлілими. Крапля воску, мов сльоза стекла по свічці та торкнулася шкіри.
Вже за кілька годин над Хексе звучав передзвін дзвонів на баштах фортеції. Народ, охочий до видовищ, стікався вуличками до головного місця всі знаменних подій, мов бурхлива річка, що вийшла з берегів. Храм коронацій було урочисто прикрашено на честь такого важливого дійства. Стяги височіли на шпилях, розвивалися вітром. Сотні свічок освітлювали приміщення з високими стелями, прикрашеними різнобарвними розписами важливих для столиці подій. Від самого заснування Хексе і перших поселень, і аж до правління Альмонда Великого. По центру приміщення, на височині стояв трон. Викуваний ще за часи перших засновників, він зберіг майже первозданний вид. Срібні підлокотники, наполіровані роками, сяяли так само як і обладунки стражників, що рядами вистроїлився вздовж стін будинків. Шеренга воїнів простяглася далеко за межі храму, аде всі як один, були в парадних обладунках. Зі списами та щитами, на яких було зображено герб столиці.
Вислана живими квітами та молодими пагонами підлога радше нагадувала поле. Зібрані вдосвіта бутони маленьких блакитних та білих квіточок ще не встигли зів'яти, наповнюючи приміщення легким приємним ароматом. У підніжжя трону стояли необхідні для коронації предмети. І всі очікували найважливішого моменту в сучасній історії Хексе. Браму храму коронацій відчинили, і пролунав протяжний звук горну, який сповіщав про початок. Простолюди вмить розступилися, відтісняючись до стін будинків, формуючи живий коридор. Воїни, котрі стояли вздовж вулиці пройшли вперед, займаючи відведені позиції.
Гуді йшов, омріяно дивлячись на храм. Момент, котрого він так чекав, нарешті здійснився. Одягнений в просту світлу льняну сорочку майбутній правитель гордо ступав босими ногами по втоптаній сотнею ніг дорозі. Згідно традицій, свій шлях кожен починає звичайною людиною, але не кожен врешті досягне висоти. Йому випала неймовірна честь. Та сам Гуді сприймав коронацію як щось обов'язкове, давно дароване долею. Люди, що стояли навколо оцінююче розглядали того, хто вже за годину стане їх володарем, людиною, котра буде правити ними. Хтось дивився з недовірою, хтось навпаки затамував подих від захвату.
Врешті він піднявся сходами, зупиняючись на порозі храму. Вдягнені в світлі святкові одежі жінки миттю з'явилися поруч, опускаючись перед Гуді на коліна. Дві з них тримали срібні глибокі миски з водою, ще дві прийнялися старанно мити ноги майбутньому правителю. А після зняли просту сорочку, залишаючи хлопця оголеним. Це була давня традиція, що мала на меті показати всім, що правитель є чистим та відкритим до свого народу. Він гордо стояв, споглядаючи зверху на людей, котрі зібралися на урочисте дійство. Сонячне проміння торкалося оголеної шкіри, а легкий вітерець гладив його тіло своїми пальцями, викликаючи рій мурашок. Принесли святкове вбрання. Воно було виконано з найкращих тканин, та розшите золотими нитками. Багряного кольору жилет мав гудзики прикрашені рубінами. Простолюд затамуваши погляд споглядав, як вдягають людину, котра буде правителем Хексе. Дівчата перешіптувалися, кидаючи на хлопця геть не невинні погляди, старші жінки заздрісливо оцінювали баганство убрання.
Врешті, коли перша частина ритуалу була завершена, служниці в традиційних образах пішли геть, залишаючи Гуді наодинці. Музики, що стояли неподалік, почали грати. І настрій народу покращився, хтось навіть підтанцьовував, не стримуючи емоцій. Врешті поряд з Гуді вийшли радники. Вони низько вклонилися, цілуючи його руку. Густав стояв поруч з сином Альмонда, та його погляд був порожнім. Цей урочистий момент, котрого так всі чекали не видавався таким святковим для нього.
Оголосивши коротку промову, вони всі увійшли всередину храму. Тут вже очікувала знать, що вишикувалася вздовж стін. Вітаючи майбутнього володаря, вони опускалися на коліна схиляючи голови в покірному жесті. Гуді навіть не звертав на них уваги, адже його погляд був спрямований на трон попереду. Такий довгоочікуваний символ його влади. Жрець стояв біля підніжжя трону, так само схиливши голову в знак поваги.
Гуді хотілося прискорити час, швидше відчути важкість корони і величність, коли він зможе сісти на трон. Але традиції були перш за все, тому доводилося смиренно чекати. Жрець розпочав проповідь. Поки він читав необхідні слова, погляд хлопця знову і знову повертався до місця, котре ознаменує його прихід до влади. Друга частина церемонії наближалася до розв'язки. Ніби з нізвідки, знову з'явилися служниці в білому. Утримуючи таці в руках, вони знову опустилися навколішки. Жрець підійщов до першої з них, та взяв предмет, що лежав на пласкій поверхні – медальйон з грифоном, символом Хексе, символом влади.
– Хай наділять Боги вашу душу повагою до традицій. – З цими словами, він надягнув медальйон на Гуді.
Далі, жрець знову почав читати проповідь про велич людської душі. Але сам юнак не надто прислуховувався до тих безглуздих розмов. Після проповіді, чоловік в ошатному традиційному вбранні, що показувало його статус, та наближення до богів, підійшов до іншої служниці, та взяв з таці кубок наповнений вином.
– Хай всесильні наповнять ваше тіло здоров'ям та міццю.
Гуді не роздумуючи випив вино до дна, жадібно ковтаючи такий улюблений напій. Вино було йому необхіднішим за воду, та додавало не тільки енергії та сміливості, але і найкраще тамувало спрагу.
Після прийшла черга чаші з водою.
– Нехай ця вода змиє всі сумніви та печалі.
Зачерпнувши долонями воду, Гуді вмився. Йому хотілося якомога швидше завершити ці дурні посвяченя та перейти до головного, того, чого він чекав все своє життя.
І останній предмет на таці – новенький меч. Викуваний майстрами та прикрашений згідно церемонії символом влади та сили.
– Хай цей меч надасть вам сили та відваги!
Жрець низько вклонився, передаючи клинок. Очі Гуді заблищали, коли він підняв меча. З гордістю він здійняв голову, милуючись тим як світло свічок відображається в блискучійй поверхні зброї. Знать, що зібралася на церемонію радісно загукала, вітаючи та прославляючи його. Люди на вулиці, котрі не бачили дійства всередині храму, підхопили радісний клич, що мов хвиля швидко розійшовся вуличками Хексе.
Нарешті вийшла остання служниця. Вона несла тацю, де на м'якій тканині лежала корона. Серце хлопця почало битися частіше, а вздовж спини пробігли дрижаки від передчуття найважливішого моменту та завершення церемонії.
Жрець взяв корону, зупиняючись поряд з Гуді і промовляючи завершальну проповідь. Густав спостерігав за цим всім з важким серцем. Колись, він був присутнім на коронації Альмонда, і тоді його душа співала. Адже радник знав, що це початок нового та світлого періоду столиці. Зараз такого відчуття не було.
– Хай ця корона стане символом беззаперечної влади. І наділять вас Боги мудрістю.
Гуді затамував подих, коли корона опинилася на його голові. Вона була не такою легкою, як він уявляв, але зручно сиділа, притискаючи волосся. Його просто розпирало від емоцій.
– Віднині і до останнього подиху, ви король Гуді іменуємий Першим. Слава королю!
Знать підхопила вітання і залу наповнив гомін голосів. Музики заграли урочисту музику і Гуді зійшов на помост, займаючи місце на троні.
* * *
– Нам необхідно більше рекрутів! – Прогарчав Ренгволд, і його обличчя перекосило від гніву. – З кожного села, з кожної хатини на півночі. Кожен чоловік, що здатен тримати зброю в руках, має прибути до Колда не пізніше ніж за три місяці від цього дня.
Радники поспішили геть, намагаючись якомога швидше виконати волю лорда. Вже за пів години гінці мчали до найближчих поселень, аби сповістити народ про рішення правителя півночі. Норст був надто рішучим, і як всі встигли переконатися, не потерпить заперечень. Вже завтра на площі перед замком відбудуться народні збори, проте звістка про плани правителя вже встигла облетіти Колд.
Ейнар був ще більш похмурим ніж завжди. Його очі безцільно спостерігали за власними рухами. Руки працювали автоматично, поки розум захлинався у кількості думок. Спеціальний плаский камінець пройшовся вздовз леза меча, а потім ще, і ще. Аж поки результат не задовільнив юнака. Настала черга поліровки клинка. Вощений шматок тканини торкнувся дзеркальної поверхні. Йдучи у бій, сіверяни готувалися досить ретельно. Кожен мав свою улюблену зброю, хтось досконало володів списом, а хтось стріляв з лука. Ейнар міг вибрати будь-яку починаючи від сокири і закінчуючи тонким ножем. Роки важких щоденних тренувань викували з нього універсального воїна. Проте все ж таки Норст віддавав перевагу класичному мечу. На відміну від інших вояк, він завжди точив меча, намагався зробити його ще гострішим. Аже від зброї залежить насамперед життя воїна. Ейнар запросто міг би стати лучником, залишатися на дальніх позиціях бою, проте це здавадося йому нечесним. Він готовий був зустрітися з супротивником один на один, і не боявся цього.
Щойно на Колд опустилася ніч, він прокрався до конюшні, очікуючи на зустріч. По периметру стін сьогодні було виставлено забагато вартових, аби ризикувати втекти за межі фортеці. Але бажання хоч не на довго опинитися в компанії людини, котра зможе зрозуміти та підтримати його, було надто сильним. Він причаївся у темряві, заздалегідь перевіривши, аби поруч ненароком не опинився хтось, хто може стати випадковим свідком їх зустрічі. Він хвилювався, що дівчина може не прийти, або що вона просто передумає, та коли він побачив її тендітний силует, всі сумніви розвіялися наче попіл.
Іда тихо увійшла до конюшні. Тварини трохи нервували від присутності людей. Кінь Ейнара, що славився своїм норовом, зафирчав. Проте Норст поспішив заспокоїти скакуна, погладивши його по крупу, і в якості підкупу простягнув морквину.
– Ти тут? – пошепки запитала Іда, намагаючись розгледіти хоч щось в темряві.
– Так. – відповів хлопець, ховаючи щиру посмішку і спостерігаючи, як обережно ступає руда, аби випадково не впасти. – Йди сюди.
Ейнар простягнув руку, хапаючи її за лікоть і одразу ж притягнув до себе ближче, кутаючи в обіймах. Це вже стало необхідністю, адже тільки так він почувався наповненим. Відчуття спустошення, що було його постійним союзником відступало, щойно дівчина опинялася поруч. Іда була для нього тим світлом, до якого він охоче тягнувся, тікаючи від тієї чорної темряви, що завжди оточувала його.
– Мені страшно. – Прошепотіла Іда, притиснувшись щокою до сорочки Норста.
– Не бійся. Ти зі мною.
Та вона відсторонилася, підіймаючи обличчя, наче хотіла зазирнути в очі хлопця. Проте вночі розгледіти такі вже знайомі риси обличчя було складніше.
– Ні, Ейнаре, я не боюся за себе. Мені страшно, бо відбувається щось недобре. Оголошення війни столиці, те, що скоро ти змушений будеш поїхати. Я хвилююся за тебе.
Ці слова змусили хлопця тремтіти, адже він ніколи не почувався таким необхідним. Не відчував, що хтось може щиро хвилюватися за нього, що хтось любить його. Ця мимовільна думка змусила його серце битися частіше.
– Ти так кажеш, наче я важлива для тебе людина.
Він боявся питати, та нічого не міг вдіяти. Боявся почути відповідь, і більш за все хотів хотів її отримати. Їхнє спілкування давно вийшло за межі просто дружнього. Але ким вони були один для одного, поки було складно зрозуміти.
– А хіба це не так?
Іда і сама ледь трималася на ногах, тремтіла. Вона хвилювалася, що він не зрозуміє, або не поділяє її почуттів. Що вона, відкривши душу юному спадкоємцю півночі, може залишитися з розбитим серцем. Та щось все одно підказувало, що їм вже давно треба обговорити те, що відбувається між ними. Час, на жаль, не був їм союзником, а промова лорда тільки підштовхнула до прийняття рішення.
– А хто я для тебе, Ейнаре? – язик майже не слухався, а тиск стукав у вухах від хвилювання.
Норст мовчав кілька хвилин, підбираючи вірні слова. Він не знав, що має сказати, адже сам жодного разу не чув подібного в свій бік. Він не мав доброго прикладу, аби наслідувати та пишатися ним. Він не бачив в своєму житті нічого окрім зневаги та ненависті від батька. Проте Іда викликала в ньому абсолютно протилежні почуття. Це було дивно, це лякало. Але в той же час, наповнювало його зсередини почуттям щастя та легкості.
– Ти... – він все ще намагався згадати, хоч якісь вірні слова, що міг почути випадково, та вони вперто трималися десь надто далеко, аби вхопитися за них.
Врешті, коли прийшло розуміння, що це неможливо висловити, Ейнар взяв руку дівчини, притуливши тендітну долоню до своїх грудей.
– Ти тут, Ідо. Ти важлива людина. Певно, важливіша за будь кого.
Під пальцями відчувалися поштовхи схвильованого серця. Серця, що так прагнуло любові.
* * *
На подвір'ї було велелюдно. Погляди людей, що зібралися на промову лорда були розгубленими, переляканими. Жінки зі страхом притискали до себе синів, хвилюючись за їх майбутнє. А чоловіки опускали очі, приймаючи неминучу долю. Ейнар стояв поруч з радниками і порожнім поглядом дивився на фігуру батька. На те, як той виголошує промову, закликаючи сіверян готуватися до війни, на те, як він активно розмахує руками. Було гидко навіть стояти поблизу цього тирана. Погляд юного Норста пройшовся натовпом людей, зупинившись на рудоволосій дівчині. Іда була бліда, і так само як інші, затамувавши подих слухала правителя. Ейнар знав, що для нього означала участь у цій війні. Як спадкоємець він має очолити частину війська, а знаючи підступний норов Ренгволда, здогадувався, що його люди, швидше за все, стануть просто живим щитом. Як і він сам. Ейнар розумів, що батько ніколи не віддасть йому владу добровільно. Навіть маючи одного єдиного спадкоємця, Норст швидше продасть душу демонам, або дозволить сісти на трон іншому. Тільки не йому. І найкращим, що може статися, це якщо він просто загине на полі бою від меча, або стріли.
– Сьогодні ми попросимо богів, аби вони дали нам наснаги та сміливості в бою, зробимо жертвоприношення. Як робили наші предки, і як мають робити наші нащадки!
Норст старший продовжував свою тираду, сповнений емоцій він видавався божевільним фанатиком, він кричав щодуху, слина летіла з рота мов у скаженого вовка.
Звістка про жертвоприношення викликала неоднозначну реакцію у людей. Хтось погоджувався, киваючи головою, чи може просто хотів видаватися згодним. А хтось злякано озирався, шукаючи однодумців, котрих звістка бентежила так само. Традиція жертвоприношення в північан була давньою, ще від часів перших жителів. Особливої ваги цей ритуал набув під час набігів в минулому. Люди, що стоять на порозі смерті, шукають віри, намагаються задобрити богів, аби їм посміхнулася вдача. Але після перемог Альмонда і об'єднання земель, такі первісні ритуали було заборонено. Люди остерігалися, що можуть порушити закон, якщо будуть проводити криваві підношення. Тому зараз, коли лорд зробив оголошення про повернення до данної традиції, люди сприймали це з великим хвилюванням. Молодь, котра народилася вже за період нових законів, взагалі не позділяла подібних дій. Та суперечити Ренгволду ніхто не хотів.
Після оголошення, почалася підготовка. Поблизу крипти, на території Колду, нашвидкоруч звели невеликий загін для худоби, котра і мала стати даром Богам. Вдалося навіть віднайти в комірках давні ритуальні чащі, котрі використовувалася предками під час таких урочистих подій. Зроблені з міді, вони віками впитували в себе кров, і слугували чи не найголовнішим атрибутом. Фактично весь день служниці були зайняті тим, що прикрашали місце майбутнього дійства. Іда була серед них, хоча і не поділяла захоплення старших. Їй було страшно, адже вона ніколи на власні очі не бачила цього. Так, колись давно, мати оповідала їй про звичаї сіверян, та це здавалося давно втраченим, пережитим етапом. Скоріше байкою, аніж правдою.
На землі, по центру площі, намалювали коло, котре було символом безкінечного циклу. Викладене з піску та дрібного каміння, воно виглядало досить велично. Наступним шаром йшло сіно, котре зв'язували між собою формуючи величезний вінок, котрий і став місцем для майбутньої церемонії.
Вечоріло. Ейнар кинув погляд на небо, що змінювало барви від лагідного блакитного, до багряного, кривавого. Сонце, що повільно котилося за обрій, чіплялося промінням за хмари, наче не хотіло покидати північ. Норст зітхнув, опускаючи погляд.
Врешті, коли надворі геть стемніло, люди почали збиратися біля площі, де все має відбутися. Старі, з передчуттям чогось давно втраченого та віднайденого, молоде покоління навпаки з острахом. Полум'я смолоскипів тріпотіло, підхоплене потоками повітря. Вогнів було так багато, що навіть прохолода вечора відступала під впливом танцюючих язиків.
Звук горну сповістив про початок, і людський гомін стих. Ренгволд вийшов вперед, займаючи своє місце в центрі кола. Вдягнений в просту льняну сорочку, котра доходила йому до колін, він виглядав так незвично, без багато розшитих жилетів або без наполірованих лат. Обличчя лорда прикрашали візерунки. На щоках, під очима розтяглися чорні полоси , котрі сиволізували обрій. Губи так само було пофабоване товченим вугіллям. А на лобі, по центру, було коло, що закручувалося в спіраль. Скроні та вуха так само мали чорний колір. В той час як повіки лорда навпаки були білими.
Ренгволд прикрив очі, насолоджуючись миттю. Колись в дитинстві, він був присутній на ритуалах, і це сповнювало його такою неймовірною силою. Здавалося що в цю мить він наближався до богів, міг побачити їх, відчути їх присутність. Це зачаровувало. Норст завжди мріяв, що хоч раз зможе вшанувати величних предків так, як це робив його батько, як це робив його дід. Гострий ніж, приємно лежав в руці, був ніби продовженням його тіла. І це ще більше надихало до подальших звершень.
Старші жінки почали співати, спочатку невпевнено, але коли вартові підійшли ближче, тримаючи руки на мечах, їх голоси задзвеніли голосніше. Збук барабану відбивав монотонний ритм. Ренгволд стояв, наповнюючись цією мелодією і передчуттям майбутнього дійства. Пісні продовжувалися аж до тієї миті, поки не з'явилися служниці з чашами. Ейнар стояв осторонь, спостерігаючи за всім що відбувається, але поглядом постійно шукав руду, переймаючись, як вона буде реагувати на криваві сцени.
З загону вивели молоденьку вівцю і підвели ближче до лорда. Тварина нервувала, ніби передчуваючи те, що має статися. Вона голосно мекала, опиралася. Та не мала вибору. Служниці опустилися навколішки, втримуючи чащі біля ніг тварини.
– Ця жертва в славу Богам! І хай вони дають нам сміливості та сили.
З цими словами Ренгволд одним рухом перерізав тварині горло. Кров хлинула з відкритої рани, і служниці поспішили підставити чашу, збираючи її. Люди навколо наче перебували у трансі, розхитуючись, та співаючи нову пісню, присвячену Богам, котрі були покровителями сіверян.
Коли до ніг Ренгволда впала четверта туша, він підняв голову до неба. Запах палаючих смолоскипів, нічнох прохолоди та крові, затьмарювали свідомість. Він відчував себе настільки сильним, яким не був раніше ніколи. Ритуал добігав кінця, Норст старший поклав ножа на землю, та вже тримав у руках чашу наповнену кровью. Барабан і далі відбивав ритм, занурюючи його в стан безкінечної могутності та ейфорії. Ренгволд підняв чашу високо над собою. Люди в натовпі, також підхопивши стан лорда, з нетерпінням очікували кульмінації. І коли Норст нахилив ємність, виливаючи на себе її вміст, площу сколихнув радісний крик людей. Ейнар навіть затримав подих, спостерігаючи, як спочатку обличчя, а потім і все тіло батька, поглинає червона рідина. Кров пропитувала льняну сорочку, розтікалася по шкірі, капала під ноги лорда. І це видовище видавалося божевільним. Ейнар ковтнув грудку, що стала посеред горла наче камінь. Зараз батько мав такий само вигляд, як його душа. Скривавлений, безумний, жорстокий.
Аж ось, в натовпі почалася якась незрозуміла штовханина. Хтось щось кричав, сперечався. Воїни гарнізону поспішили туди, звідки вже долинав звук бійки та лайки. Ейнар намагався побачити, зрозуміти, що там відбувається, та людей було так багато, що він не міг протиснутися. Але цього і не було потрібно. Врешті, бійку вдалося припинити. Чоловік, певно один з селян, обличчя якого вже прикрашало кілька добрих синьців, виривався в руках стражників.
– Ви всі! Чуєте? Це помилка! Кривавий шлях не приведе до добра! Кривавий шлях веде внікуди!
Ренгволд, спостерігавший за цим був розлюченим. Це було помітно по його гострому погляду, та міцно стиснутим кулакам. Від нещодавньої ейфорії не залишилося і сліду. Кров, що вже встигла взятися скоринками на обличчі, стягувала шкіру, тільки підсилюючи грізний вираз. А злість переповнювала, змушувала його власну кров кипіти в жилах. Стражі вивели хлопця вперед, схиляючи голови перед лордом.
– Мілорде, які будуть розпорядженням, щодо цього чоловіка.
Ренгволд мовчав, глибоко дихаючи, аби не втратити контроль. Дурне питання вартового ще більше злило. Але він намагався тримати себе, аби не спотворити таки важливий ритуал, і не зганьбитися перед Богами, в котрих щиро вірив. Він підняв голову, розглядаючи темне небо над собою, і дістав відповідь.
– Богам було замало крові. – Спочатку він сказав це тихо, але потім повторив голосно, аби всі почули. – Ми довгий час не мали змоги правильно поклонятися їм. Прокляті закони столиці змушували нас відмовлятися від наших справжніх традицій, і ми поплатилися за це. Кривава жатва, котру влаштували монстри з холодного лісу, також частина плану Богів. Це наша плата за те, що ми почали шабувати, ким є. Тому ми маємо втамувати їх спрагу! Цій люлині, бунтівнику, котрий не шанує наші традиції, традиції свого народу, випала честь стати останньою, пятою жертвою, аби завершити цикл.
Люди в натовпі завмерли, вловлюючи кожне слово лорда. Але тепер, вже більше з опасінням, адже людська жертва, навіть в давні часи була надто високою. Трохи розгублені стражі, переглянулися між собою. Рішення Норста так само здивувадо їх, як і всіх присутніх. Але знаючи характер володаря, вони не сміли сперечатися. Бідолаха, котрому вже було винесено вирок, ще пручався, намагався вибратися з міцних рук, людей в обладунках. Ним оволодів тваринний страх.
Опинившись навпроти Ренгволда, селянин різко затих. Очі лорда здавалися зараз ще темнішими, ніж зазвичай, в них ховалися зловіщі тіні, що лякали більше за власне майбутнє . Норст зупинився навпроти чоловіка і довго вдивлявся в його обличчя, а потім підніс ножа та розрізав його сорочку. Селянин часто дихав, але повітря не вистачало, він так боявся, що весь тремтів. Задихався. По ногам потекло, формуючи калюжу сечі на землі.
Ренгволд не поспішав, явно насолоджуючись первинним страхом жертви. Та коли встромив ножа в його живіт, задоволено видихнув. Люди, що стояли навколо відступили, з острахом спостерігаючи за тим, як лорд розрізає грудину чоловіка. Кров заливала його руки, стікаючи по ліктям. Селянин вже не пручався, з його рота хлинула кров, і він захлинався нею, дивлячись широко розплющиними очима на володаря півночі. Стражники, що тримали жертву намагалися не подавати вигляду, що побачене їх лякає, проте кожен з них так само затамував подих. Відкинувши ножа на землю Ренгволд всунув пальці в розрізану плоть чоловіка. Його обличчя, залите кровью жертвоприношень, було спотворене безумством. Почувся хрусткіт кісток, коли він почав ламати ребра нещасного. Від больового шоку жертва вже давно втратила свідомість. Але і цього лорду здавалося замало. Врешті, коли він вивернув зламані кістки – досяг бажаного. Серце чоловіка відпускало останні удари, знаменуючи наближення неминучої смерті. Ренгволд торкнувся пальцями закривавленого слабо пульсуючого органу, перш ніж вирвати його. Люди навколо затихли остаточно. Було чути лише як тріпоче полум'я на смолоскипах, та гуляє вітер між вежами фортеці. Вони вже не співали пісень, прославляючи Богів. Не раділи видовищу. Перелякані тим, що відбувається, вони спостерігали за тим, як лорд дістає серце жертви.
Норст, мов безумець тремтів, переповнений неймовірним відчуттям. Йому здавалося, що саме в цей момент він був всесильним. Жодна попередня жертва не давала тієї наснаги, що він відчував зараз. Він закричав що є духу, і його крик розчинився поміж стін фортеці, відбиваючись відлунням в вежах Колду. Гарчав наче дикий звір, котрий ладен вбивати.
Воїни, випустили померлого, і тіло впало до ніг Норста. Чоловіки в обладунках позадкували, поспішили відійти, остерігаючись погляду та дій свого правителя.
Тримаючи скривавлене серце в руці, Ренгволд озирнувся навколо. Він важко дихав. Схопивши смолоскип, він швидко підпалив суху траву. Сіно полихнуло, і вогонь моментально розтікався, формуючи коло. Це було завершенеям церемонії. Норст стояв в центрі, поки вогонь палав навколо оточуючи його жаром. Та він не боявся згоріти, навпаки, було відчуття що тепер, він став непереможним. Ренгволд підніс руку, і впився в серце жертви зубами.
Цей розділ був важким для читання і мені навіть важко уявити, що ви відчували , коли посали його, особливо сцени із жертвоприношенням Початок твору був гарним, мені подобаються детальні і продумані обряди для кожної значимої події, в кожному з королівств. Обряд коронації дуже красивий, незважаючи на те, що Гуді ще той гівнюк. І зважаючи на плани Ренгволда, навіть страшно думати, що чекає кожне з королівств, особливо Хексе і Сол, бо вони можуть бути перші на його шляху А події в Колді викликають справжній жах, на моменті, де Ренгволд виливає на себе кров у мене аж дрижаки пішли тілом, стало справді моторошно. Але подальші події.. Він жахлива людина, він хворий, божевільний і некерований. І він має владу, і його бояться. На словах "Богам було замало крові", у мене всередині все похололо, але подальші сцени викликали ще більший жах. Це справді було важко читати, але в той же момент неможливо відірватися, бо цікаво, що ж буде у фіналі, і фінал просто добиває Чи не спаде на думку жителям Колда просто вбити Ренгволда? Так вони зможуть врятувати життя своїх синів та чоловіків від вірної смерті і матимуть хоч примарну надію, що Ейнар не такий кровожерливий. Події набирають ще більших обертів, стає страшно і цікаво, що ж буде далі Дякую, за ці емоції, це було моторошно, але захоплююче. Ваш талант вражає, це фентезі має побачити весь світ і ви просто маєте його видати у майбутньому 🖤