Секс, рок і Гоґвортс. Частина 23. Стратегічне мислення

#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці

Христина попрощалась з Драко. Той пообіцяв усе прибрати. Вони з Міртою тривожним поглядом прощались з подругою. 

Студентка Слізерину йшла довгими коридорами Гоґвортсу. Факели зігрівали приміщення, однак де-не-де відчувався крижаний протяг, який заносив в коридори вже зимовий вітер.

“Течії, — заграло в її голові, — молодого вітру омивають тіло, тіло бачить сни. Вечір, я до тебе мила і сором’язлива*”. 

Коли дівчина підійшла до кабінету директора чарівні сходи під статуєю розвернулись до неї та понеслися у гору. Христина стрибнула на них, переводячи подих. 

“На килим до директора. Чого я там не бачила? Відрахування у ректора було складніше вимолити. Точніше не відрахування. Я цього рази гаражі палила? Ні. До людей з інтерв’ю приставала? Ні. У “П’яному дворику” зі студентками лінгвістичного пила? Ні. Навіть у Тавричному під вікнами не курила. Все, була чемною дівчинкою. Чого вони?”. 

— Доброго вечора, міс Сельвін, — посміхнувся їй директор. 

Дамблдор стояв біля свого столу. Поряд з ним мирно спав фенікс. Навпроти нього кам’яною скелею сопів Снейп Його очі кидали блискавки розчарування та роздратованості. На противагу ньому Мінерва була абсолютно спокійна. Вона намагалась сховати посмішку, косячи очима на близнюків Візлі”. 

— Доброго вечора, панове, — поважно сказала Христина. 

Вона встала навпроти всіх, тримаючи ноги на ширині плечей. Самі плечі були розправлені. Дівчина дивилась на співрозмовників прямо. 

— Я думаю, вам не слід пояснювати чого ми всі зібрались тут, замість того щоб готуватись до вечері, — посміхнувся директор. — Все-таки, я нагадаю.Міс Сельвін, при всій моїй глибокій повазі до вашого батька та славетності вашого роду, що вже декілька століть стоїть на службі добра та порядку у Міністерстві Мгаії…

“Кому ти чешеш, Дамблдоре, я по очах бачу, що містера Сельвіна ти на причинному місці вертів. В принципі, як і я. Але цю помпезну брехню залиш краще на промови у тому ж таки Міністерстві. Починається “У мене є мрія, сильний, вільний, квітучий Гоґвортс…”. Тьху, ти ще скажи, у тебе майонезний завод десь захований. Я не здивуюсь” — Христина слухала директора, проводячи паралелі зі знайомою їй політикинею. 

— Тож ваша витівка, міс Сельвін, є радше безглуздям, прошу взяти до уваги мою скромну думку.

Дамблдор усміхнувся їй і підморгнув. Христина ледь не засміялась в голос. Отак легко, одним жестом, директор перекреслив всю помпезну інсинуацію. 

— Я вимагаю покарання, — виголосив Снйеп. 

— Обов’язково, — відповіла Мінерва і подивилась на близнюків. 

— Ми, — почав виправдовуватись Фред, — хотіли просто. Знаєте, експерименти завжди прославляли дім Ґрифіндора…

— Ми видатні дослідники, які спираються на науку, — продовжував Джордж, —  аби довести, що, хоч ми і не з Рейвенклов, однак можемо підтвердити добре ім’я нашого факультету, а саме…

— В лиці наших обдарованих…

— Лиць. 

Христина закусила щоку з внутрішнього боку. Макґонеґел закотила очі, вислуховуючи їх виставу. Снейп роздратовано фиркнув. Лишень Дамблдор аплодував їм з лукавою посмішкою. 

— Це не смішно, професоре, — протестував зіллєвар. — Моя студентка постраждала. Ви знаєте які наслідки спричинили цукерки Візлі та телескоп, який ми досі не можемо знайти. Може, — він перевів погляд на Христину, — час використати зілля правди? 

Дівчина хотіла зробити крок назад, але утрималась. Вона продовжувала стояти рівно, ведучи німу боротьбу поглядами з головою власного факультету. Погляд чорних очей Снейпа колов її списами, та їхні удари наче пролітали повз. Христина не кліпала, продовжуючи дивитись на викладача. Мінерва Макґонеґел закашлялась. Це привернуло увагу Христина та Северуса, вони обидва розірвали зоровий двобій та повернулись до Мінерви. 

— Не думаю, пане голово Слізеріну, що зілля правди є дійсно необхідністю, — Дамблдор подивився на студентку. — В цьому віці учні вже мають таємниці, які нам знати не потрібно. Поважаємо ж особисті кордони, — він посміхнуся Северусу. 

Той фиркнув ще раз та відвернувся. 

— Але покарання є покарання, міс Сельвін, Фред і Джордж Візілі, — директор рапотов суворо подивився на них. 

Христина перевела погляд з Дамблдора на рудих братів. Ті нервово переглянулись один з одним. Вони обидва намагались сховати руки в кармани, але під тяжким поглядом викладача швидко прибрали їх та стали рівно з потупленим поглядом. Студентка Слізерину поправила листок мандрагори за щокою. 

— Директоре! — Перебила його дівчина. — Я прошу вас не карати Візлі. 

Брати подивились на неї здивованим поглядом. Вони обидва почали повільно мотати головою, щоб зупини її, однак Христина продовжила: 

— Вони ні в чому не винні. Це я вкрала їх телескоп та цукерки, — дівчина говорила, тримаючи підборіддя трохи вище звичайного. — Я чула як вони говорила про свої винаходи та подумала, що це найкращий спосіб вирішити мої питання з Пенсі, — вона подивилась на Фреда і Джорджа, чиї очі вже набули форми ідеального кола. — Вони нічого про це не знали. Тож, виходячи з вище доведених фактів, прошу покарати лише мене. 

Дівчина зітхнула, та все ще дивилась на директора. Той примружив очі, усміхаючись. Снейп намагався заперечити, та Дамблдор зупинив його. Мінерва зацікавлено дивилась на Христину. 

— Якщо ви так просите, — спокійно вимовив володар бузинової палички. — Фред, Джордж, — він задоволено подивився на братів Візлі, — ви вільні. Міс Сельвін, я прошу вас ще трохи залишитись. 

— Директоре! — Невдоволено почав Снейп. — Це не справедливо. 

— У чому не справедливість, професоре? — Він подивився на викладача поверх своїх половинчатих окулярів. — Я думаю, тут все вірно. 

Викладач зіллєваріння махнув полами мантії та покинув кабінет слід за Макґонеґел та студентами Ґрифіндору. У приміщенні залишились Христина та Дамблдор. Останній сидів у кріслі, тоді ж коли вона стояла внизу перед сходами до його столу. 

— Я вас слухаю, — тихо сказала дівчина, тоді як її тіло почало потроху трусити. 

— Міс Сельвін, — Дамблдор тихо засміявся, — вам дійсно треба задуматись над зміною факультету. Це було досить хоробро. Можливо, вам дійсно більше підходить Ґрифіндор? 

— Як би зміна факультету була б можливою, то це був би Гафелпаф. 

— Гафелпаф? — Здивувався директор, розгортаючи цукерку. — Чому так? 

— Їх гуртожиток найближче всього до кухні, — посміхнулась дівчина.

Директор засміявся. 

— Стратегічне мислення, — він запропонував їй цукерку, але вона відмовилась. — Мені це подобається. Отже, ти все зрозумієш.

— Зрозумію? — Тепер черга Христини дивуватись. 

— Одрі Сельвін ніколи б не вступилася за когось з іншого факультету. Тим паче за Ґрифіндор, — тон голосу Дамблдора залишався спокійним, але холодність і гострота сенсу його слів видавала справжні емоції. — На жаль, це дитя стало жертвою міфу про чистоту крові й свято в нього вірить. 

Дамблдор спустився до студентки. Поли його мантії ковзали по сходах, наче примара. 

— Тебе так легко не обманути, — продовжував він.

Христина стояла прямо, однак голова її відсунулась назад, коли Дамблдор наблизився до неї. 

— Що ви маєте на увазі? 

Дівчина продовжила удавати, що не розуміє про що він говорить. Дамблдор всміхнувся. 

— Міс, — сказав директор, — я не знаю де зараз Одрі.

— І ви не хочете дізнатись? 

— Чи в цьому є сенс, — його окуляри блиснули, — якщо тут вже стоїш ти. 

— Як давно ви знаєте? — Христина не розривала зорового контакту з ним, однак очі почали сльозитися. 

— Від тоді як професорка Трелоні заявила про зникнення чайничків з кавою в її кабінеті, — він усміхнувся і пожував цукерку. — Тоді я впевнився остаточно у своїх здогадках. 

Христина закотила пересохлі  очі. Дві сльозини потекли по її щоках. Вона витерла їх рукавом мантії. 

— Що ви хочете? 

— Нічого, — спокійно відповів Дамблдор і почав підніматись сходами до свого столу. — Поки що. 

— І що це має означати? 

— Нічого, — усміхнувся він ще раз, — поки що. 

Фенікс прокинувся та розправив крила. Жовто-гарячі пір’їнки з пекельно-багряним переливом наче світились з середини. Христина дивилась на птаха. Її серце пропустило удар, а потім забилося вдвічі швидше. Вона намагалась відвести очі, та не змогла. Дівчина зробила крок у перед, намагаючись дотягнутись до фенікса. Однак вона спинила себе, та перевела погляд на директора. Її брови вигнулись, а голова непомітно нахилилась уперед. 

— Я знаю, що ти не несеш небезпеку школі, до того ж чудово впливаєш на Драко, — Дамблдор погладив фенікса. — Насолоджуйся другою молодістю. Я ще завітаю до тебе. 

Директор помахав їй рукою. Христина розвернулась та несамовито попрямувала до виходу. Сходини закрутились та спустили її на перший поверх. Тільки біля великих дверей вона змогла вдихнути повною мірою та заспокоїтись. 

“Покидьок. Це треба було зачарувати мене, щоб я не задававши зайвих питань вийшла з його кабінету. Дякую, що хоч у стіну не врізалась, а то б потім не тільки Одрі, а ще й мене б не знайшли. Так, що далі? За розкладом відпрацювання у Снейпа, — Христина здригнулася, по ній пробігли мурахи. — Вона не з тих вічно зелених малих, що знатимуть життя, що знатимуть життя-я-я-я**”. 

*Vivienne Mort — Вечір

**THE HARDKISS - Жоржина