#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
— Палай-палай, і застеляй небокрай*, — наспівувала Христина, пакуючи речі перед від’їздом. — З вогню на попіл, догорай у своєму злі.
Дівчина закрила вінтажну валізу з емблемою Гоґвортсу. Студентка подивилась на свій щоденник. Вона скрутила його і засунула у карман мантії. Дівчина твердо вирішила, що не повезе його “додому”.
“Це надто небезпечно, — роздумувала вона, піднімаючись з підземелля. — Враховуючи відгуки Драко про батьків Одрі, то з власного майна там можуть максимум бути шкарпетки, — вона завернула до теплиць. За вікном розлився багряний захід сонця. — Палай, палай і полум’я грай, тільки золою залишайся на землі*”.
Христина увійшла до теплиць. Вона обережно зрізала декілька стебликів холодної м’яти. Дівчина озирнулась. За вікном падав сніг. Захід сонця фарбував зелень у мідні, майже червоні відтінки. Винні паростки мандрагори спліталися з сіро-коричневою папороттю, а кармінно-червона лілія видихала жовтий пил у повітря. Він осідав знову на її пелюстках, від того квітка здавалась золотою.
— Я побачив в сутінках в нитки сплетене**, — наспівувала вона, — світло воскове, не лети. Хай чиєсь майбутнє летить в тенетах, — вона вдихнула запах лілії, — перевтілишся назавжди. Зі свинцю оправа і крила зв’язані. Сяйво множиться день за днем, — Христина підняла очі на захід сонця.
— Вчите нові мови, міс Сельвін, — голос зіллєвара прозвучав за її спиною. — Це чудово. Сподіваюсь, вам додасться в розумових здібностях.
Снейп тримав у руках торбинку для рослин. Студентка стояла спиною до викладача. Вона поправила листок мандрагори у роті та повернулась до нього.
— І вам вдалих свят, професоре, — Христина отруйно посміхнулась. — Сподіваюсь, вам є з ким їх провести.
Обличчя Северуса втратило посмішку. Він скривився.
— У вас пилок на носі, — вичавив з себе Снейп.
— А у вас торба в руках, — дівчина хмикнула та розвернулась до виходу. — Веселих свят, — студентка кинула йому побажання, не обертаючись.
Слізерінка вибігла з теплиць. Щоки пекло червоним. Дівчина озирнулась та вдарила собі по лобу. Вона зробила глибокий вдих і повільно видохнула.
Вона помила чайничок та віднесла його професорці Трелоні. Дівчина залишила на столі пакетик чаю у святковій обгортці.
“Бо багато кави пити шкідливо для здоров’я, — думала вона, спускаючись з вежі. — Отак, кажу це собі, а добрий чай дарую іншим. Таке життя, Христино, таке життя”.
Студентка дочекалась сутінків та спустилася з пагорбів школи до Войовничої верби.
— Ти хоч би тут поприбирав, — закашлялась від пилу дівчина. — Кожного разу після тебе форму прати. Це ж замахаєшся, — Христина обтрусила форму. — Стільки порошку витрачати, не екологічно!
Сіріус озирнувся у будинку, що споруджений як тимчасовий прихисток і обставлений меблями, які принесли сюди за непотрібністю.
— Ти права, — посміхнувся він, — треба буде якось прибрати. Диви.
Блек кивнув на гілля ялинки, що він зв’язав разом та поставив у куточку. На довгих голках висіли саморобні іграшки з пожовклої трави та жолудів.
— Мені це нагадує ялинку у Поттерів, — Сіріус торкнувся кривих сіро-жовтих саней на гілці, — перше Різдво з Джеймсом, від тоді як я втік з дому. Веселі часи були.
Христина завмерла. Вона стояла біля входу і дивилась на саморобну ялинку з прикрасами. Чоловік стояв біля гілок, гордо дивлячись на свій доробок. Він все-таки трохи набрав вагу і його шкіра обіймала не тільки кістки. Дівчина дивилась на нього, в його очах палав вогонь.
Студентка підійшла і обійняла його. Блекове волосся пахло пилом, лісом та віскі. Однак серед цих запахів Христина не відчувала втоми. Він все ще боровся. Чоловік обійняв дівчину та похлопав її по спині.
— Ти чого?
— Я-я, — студентка відійшла від нього, витираючи сльози, — та нічого. Просто, — вона кивнула на ялинку, — красиво. Дуже красиво.
Анімаг усміхнувся. На коротку секунду їх погляди пересіклись. І його очі зустріли абсолютно знайоме у її.
— Я тут дещо тобі принесла, — дівчина розв’язала мішок. — Тут, е-е-е, їжа. Не знаю на скільки вистачить, має довго не псуватись. Пиріг свіжий, з м'ясом, пів години тому з кухні забрала. Ще гарячий. Тут ліки, про всяк випадок. Зима все-таки і…
Христина витягла пакунок з пурпуровим бантиком.
— З Різдвом.
Блек посміхнувся і взяв пакунок.
— Можна?
— Звичайно! Це ж твій подарунок.
Чоловік обережно розкрив обгортку. Бантик був покладений на ліжко. Він витягнув светр з натуральної вовни, на якому вив’язаний ліс та птахи.
— Ти ж знаєш, що я можу перетворитись на собаку і мені не буде холодно? — Запитав він, оглядаючи светр.
— В Ґреґора Замзу потім грати будеш, — Христина кивнула, відвернувшись. Вона відчула протяг, який ковзав по ногах. — Хоч спасибі сказав би.
— Дякую, — посміхнувся Сіріус.
Він встав та підійшов до ялинки. Довгі бліді пальці метушились між декількома іграшками, та все ж зупинились на плетеній з гілля сніжинці. Анімаг дістав паличку та правив на іграшку. Вона піднялась над столом та засвітилась. Дівчина не змогла розібрати що бурмоче Блек, однак іграшка блимнула жовтим і впала на стіл. Сіріус підняв її та протягнув Хрситині.
— Це тобі.
— Це не обов’язково, — замотала головою вона.
— Обов’язково, — наполіг чоловік. — Хоча б за те, що ти при мені назвала Мелфоя кобелем, — засміявся він, згадуючи їх вечір біля багаття у Забороненому лісі.
Дівчина засміялась разом з ним та взяла прикрасу. Сніжинка з гілля приємно гріла пальці. Закляття, накладене на неї, дарувало відчуття спокою.
— Це родове замовляння. Вірніше, в цих умовах пародія на нього, та має спрацювати. Замовляння на захист.
— Дякую, — прошепотіла вона, оглядаючи подарунок.
— Ти дуже дивна, Христино. Але, думаю, це на краще. Хто зна що може статися, — він дивився на дівчину, — і що може тебе врятувати.
Студентка Слізерину кивнула і подивилась на ялинку. Протяг гойдав солом’яні санчата.
— Ти правий, — вона зітхнула. — Я завтра їду по помістя Сельвін. Там проведу свята.
— Виглядаєш невесело. Впевнена, що зможеш вирватись до повного місяця? — Він показав на собі на щоку, щоб нагадати Христині про термін тримання листка.
— Так, хоч той маєток спалю за потреби.
— Це в дусі містера Сельвіна, — знову засміявся Сіріус. — Але не думає, що він зрадіє. Коли я намагався підпалити маєток Блеків я добряче отримав від своєї матінки. З усім тим, маєш здогадки якою буде твоя анімагічна форма?
— Сподіваюсь, що не жирафа, — посміхнулась вона. — Побачимо, нехай буде сюрприз, — Христина подивилась під ноги та потерла взуттям підлогу. — Дякую тобі.
Чоловік посміхнувся та потер плече дівчини.
— Не завжди, але будь-ласка.
— До речі, про жирафів, я принесла тобі засіб від вошей.
— І сто років не пройшло, — зрадів Сіріус.
— Давай, досить суму, перетворюйся на собаку, будемо тебе вичісувати.
***
— А потім я побачила їх великі очі і як вистрибнула з унітаза, і як почала волати!
Мірта відтворила сценку, яку щойно описувала. Христина завалилась на спину, регочучи. Над собою вона тримала чашку гарбузяного соку, щоб не пролити його.
— А потім, — продовжувала колишня студентка Рейвенклов, — я наздогнала їх у коридорі. Але потім прийшов професор Снейп і я повернулась до туалету, — опустила голову дівчинка.
— Розумію, — зітхнула Христина і потушила цигарку. — Велике падло він.
— І не кажи! — Привид присіла на унітаз. — Злий такий. Ходить всіх ображає. Слів підібрати не можу.
— А ти не підбирай, — посміхнулась слізеринка та підморгнула співрозмовниці.
Студентка підвелась та прибрала сліди свого перебування у закинутому туалеті. Вона підняла з підлоги мантію та натягнула на себе. Студентка зміїного факультету подивилась на студентку яструбиного з м’якою посмішкою.
— З прийдешніми тебе святами, Мірто.
— І тебе, Одрі, — вона відповіла їй теж посміхаючись. — Повертайся скоріше. Тебе тут не вистачатиме. Мій туалет завжди відкритий для тебе!
— Обов’язково.
Христина кивнула їй. Вона дістала свій щоденник з кишені. Дівчина відсунула, вказаний Міртою, камінь та поклала зошит туди.
— Бережи його. Це важливо для мене.
— Обов’язково, — відповіла рейвенкловка. — І час для святкових салютів!
Мірта злетіла та направилась в унітаз. Бризги полетіли увсібіч. Слізеринка звично прикрилась від них дверима. Христина зааплодувала. Сміючись вона вийшла з вбиралень і направилась у Велику залу, де вже накрили останню у цьому семестрі вечерю.
Біля викладацького столу стояла велика ялинка, яку прикрасили ельфи-домовики. Вона сяяла сотнею свічок, які не загасали. По всій площині різдвяне дерево вкрите різнокольоровими кульками та вінтажними фігурками.
Поряд з ялинкою співали різдвяні гімни студенти-учасники музичного гуртка. Діти з маглівських сімей підспівували ним разом з іншими студентами, які не ставили питання про чистоту крові. Хтось зі столу Слізерину намагався перебити хор. В них з легкої подачі близнюків Візлі полетів паперовий птах, який вибухнув перед носом співаючих.
— Gaudete, gaudete christus est natus!***
Всі, окрім зміїного столу, реготали. Христина прикрила рот рукою, аби не втратити лице перед однокурсниками.
— Сельвін! — Викрикнув Фред.
— З прийдешніми! — Відповів Джордж.
— З прийдешніми, — відповіла дівчина.
“Так, сміятись можна було у відкриту, — подумала вона, оцінюючи погляд за своїм столом, — далі в їхніх очах я вже не впаду”.
— Ex Maria virgine, gaudete!
Дівчина зробила глибокий вдих та повільно видихнула. Вона зловила на собі погляд Пенсі Паркінсон.
— З прийдешніми тебе Пенсі, — голосно вимовила вона.
Одногрупниця кивнула і відвела погляд, тихо вимовивши: — З прийдешніми.
Христина задоволена посміхнулась і наколола запечену грудинку. Хор продовжував співати. Вона подумала про схований щоденник і з жалем подумала, що ще місяць не зможе там писати. Але хор все ще продовжував співати.
— Gaudete, gaudete! Christus est natus!
“Я встала і підібрала кришталеву вазу. Квіти залишись лежати на підлозі. Під ногами крихтіли уламки вибитих вікон. Я поставила вазу на піаніно і сіла поруч, закинувши на нього ноги. За вікном у саду холодна м’ята все ще лежала долі після ударної хвилі. У цьому домі вже нікому ховатись. Я струшувала попіл у кришталеву вазу”.
— Христина Левченко 2022, Київ
***Gaudete (1581) Anonymous Bremerton WestSound Symphony and Chorale
Шановне товариство, щиро рада вас привітати з переломним моментом у цьому творі. Від цієї частини починається другий етап цієї історії. Пристібуйтесь, буде весело. З невимовною любов'ю ваша авторка ☕️🌸
Обов'язково перечитаю цей розділ ближче до свят. Він по-справжньому чарівний.
І ви мене заінтригували тим, що це переломний момент. Що ж буде далі? 😱
Цей розділ такий чарівний і прямо просякнутий атмосферою очікування свята ✨
І мені вже не терпиться дізнатися, що ж буде далі, тому чекаю з нетерпінням ❤️