Коляда(Дім який пустував на Різдво)

#N #A #зимовийзабіг #закінчений #діалекти #завданнятижня #конкурс #дімякийпустувавнаріздво

"Нова радість стала Яка не бувала!" Було чутно майже біля кожної хати. Тільки будинки з невеличкими табличками: "Тут стережу я!" обминалися колядниками. І один дім, всі знали, що нікого там немає. І немає вже яке Різдво. — Ганню, пішли он заспіваємо туди! Ледве перебираючи ногами в снігу, мовив хлопчик.Він вказував на старий будиночок. Він був акуратним, невеличким, зі невеличким садом перед ним. Але відсутність когось робила свою справу. Десь шиба була побита. Десь видно було цеглу. Біля нього, вже на прочищенні дорозі стояла дівчинка. — Грицю, ні! Мама казала, що б ми тільки йшли в хати де є світло! Що тобі не йдеться. Кожну хвіртку отспівав де пси є.

Топнула ніжною дівчина та зі страхом покосилась на будинок. Щось будинок їй не подобався. — Ганню, що ти таке кажеш! Різдво! Треба всюди співати про те, що Ісус родився! Іди но по моїх слідах. — Він то родився купу років назад, Грицю. Йой, всьо мамі розкажу! Вона по його слідах підступила до нього. Як тільки хлопчик підійшов до вікна він заглянув у нього. Ніц. Все було темно, чорно. Не краплі світа в ньому не було. — Не говори так Ганню. Бо я тоді теж мамі скажу, що то ти розбила її чайничок. — Який же ти противний, тьфу. Відспіваємо і їдемо геть! Діти зачали, співали як могли. Грицько старався, а Ганнуся трохи менше. Вона боялася більше. Їй бабуся казала, що в цьому будинку колись жили люди, гарно сі їм жилося. Але час минав тай минав, тий лишилися там дід з бабою. Баба вмерла перша, а дід не зміг довго жити без когось тий теж пішов за нею. Так і стояв дім, де коли літом приїжджали люди, тай собі веселилися. А на Різдво, ніколи. От так стоїть собі хатинка тай від журби все нижче тай нижче опускається. Ганці здалося, що от від пісні вона якось піднялась, змужніла, ніби відчуваючи життя на подвір'ї. Як тільки діти доспівали, Грицько поклонився хатині, та повернувся до дівчини. — Пішли но до моєї нанашки, вона он там. Тільки співай файно, що б мамі потом встидно не було. — Та добре, добре. Але потім до хати. Більше ніколи з тобою в колєду не піду! Як тільки вони вибралися з снігу, Гануся ще раз глянула на будинок. Їй здалося, що він знову опустився. Посірів, ніби всі кольори з нього було забрано. От так і буває, будують тебе для великої родини, але нічого вічно немає крім Бога. Люди старіюсь та вмирають, а діти… Діти мають свою шлях і дорогу, яка нікому крім Бога не відома.