З віконного скла помаранчеве світло
Стікає на холодну кімнату підлогу.
Чорнобривці на небесній долині розквітли,
Зібравшись в букет на щастя в дорогу.
Біля ліжка стоїть набита валіза,
Подерті черевики обліплені листям.
І серце холодне, ніби з заліза,
Виє чужою, байдужою злістю.
Буть можна вільним, як ті птахи,
І всі усюди розвідать польотом своїм.
Та обриднуть усі на світі шляхи,
Як не знає душа твоя, де її дім.
моя творчість тут