Зупинившись біля багато вбранного будинку, мандрівник забив у ставні. Через деякий час покоївка відчинила двері:
Чоловік мовчки протиснувся у коридор. Сніг з його одягу, швидко таючи, крапав на дорогий паркет.
Минаючи кімнату за кімнатою, він ловив на собі здивовані погляди прислуги. Відчинивши чергові двері, мандрівник опинився у вітальні. Там, де ще мить тому лунали пь'яні пісні та гордовитий сміх, застигла гнітуча тиша.
-Ти! - голосно закричавши, господар оселі показав на прибулого товстим пальцем. - Як ти посмів увійти у мій дім?!
-Іншого я і не чекав... - ховаючи посмішку, хлопець зтягув з себе шарф та розтягнув тулупа. - Радий бачити тебе, батьку.
В полум'ї сотень свічок показалося чорне волосся та сині, наче річка, очі хлопця. Його відсторонений вигляд стурбував гостей дому.
-Чи не Леїв це..?
-Той зрадник? Бути не може!
-Може він підкупив сторожу?
Леїв Коль мав погану славу в аристократів півночі. Його знали, як розбійника, що вбив рідну матір та лигався з льодяними ельфами. Грішна людина, за голову якої обіцяли чи малу винагороду. І зараз він стояв перед десятьма аристократами, наче нічого не відбувається.
-Що ти сказав?! - господар грюкнув по столу. - Ти мені більше не син!
Роздратовано зітхнувши, Леїв перескочив стіл та опинився за спиною батька.
-Стулися, Синзі. - притискаючи обличчя, не сильно відмінне від свиної пики, до стола, хлопак прошипів. - Ти не маєш жодного права називати себе ні Колем, ні господарем цього дому.
-Що це..?! - чоловік закричав від страху, побачивши стікаючу по білій скатертині блакитну кров.
-Голова віверни. - розгорнувши тканину, Леїв показав вугільноо чорну відтяту голову ящірки із рядом гострих зубів.
Віверни, або жерехи, були дивовижними створіннями. Схожі на драконів, вони жили переважно у горах півночі. Літаючи зі скал, ці крилаті ящірки не раз ставали символом воїнської доблесті та честі. Але у північних віверн була щей особливість. Їх кров незвичайного блакитного кольору мала властивість, що змушувала казати лише правду. Навіть інакше - всі бридотні речі, коли-небудь здійснені людиною, виривалися шаленим криком в повітя, поки уражений не помре. Звісно, є шанс у такої людини врятувати своє життя, звернувшись до церкви. Але якщо гріхи ураженого виявились тяжкими, то неминуча буде і кара господня.
-Божевілля... - Синзі прошепотіл. - Ти божевільний!
-Не більше твого. - підтуливши до столу келих батька, Леїв наповнив його кров'ю до самих країв. - Пий.
Чоловік стиснув зуби. В його очах палала ненависть до пасинка. Як він, вигнанець роду, смів вказувати старшому?! Як ця бридота, народжена від невідомого шпендля, сміла тяфкати на нього? Так, мати Леїва була гарною жінкою, але і не дурною. Синзі не подобалися такі. Коли вона зрозуміла, що її чоловік не тільки зовні огидний, а ще й у середені - спробувала його вбити. Нажаль жінка була слабка, тому смерть наздогнала її раніше.
Силою розтуливши рота Леїв залляв чоловікові кров прямо у горло. Наступної миті двері в залу відчинилися: то охорона нарешті змогла пройти крізь бар'єр. Лицарі побачили непритомних гостей та побілівшого власника будинку. Позаду нього на підвіконні сидів Леїв. Сухо посміхнівшись, він пройшов крізь скло та розчинився у пітьмі.
-Пане, ви...
-До храму, швидко! - хриплячи, Сінзі схопився за горло.
Наступного ранку місто здригнулося від цікавих новин. Виявилося, що Синзі Коль, власник свічкового виробництва, вісім років тому отруїв свою дружину, звинувативши в цьому свого пасинка. Також з'ясувалося що Леїв Коль пробрався у місто, та напоїв вітчима кров'ю віверни. Гості з Різдвяної вечері казали, що злочинець неначе сковав їх льодом, а потім силоміць влив отруту господарю. У храмі Коль зізнався не тільки у вбивстві дружини, а і в домаганнях до неповнолітніх та схемах відмивання грошей від своєї діяльності.
-Кажуть, сама Герцогиня обурена. - якийсь перехожий придбав газету у хлопчика.
Він ховав своє обличчя та гострі вуха за сірим капюшоном. Його співрозмовник навпаки - вільно ішов по вулиці, хоча зараз його ніхто б і не впізнав.
-Як думаєш, що станеться з бізнесом?
Юнак поправив руду пишну косу. Йому довелося трохи змінити зовнішність - забагато людей знало, як він насправді виглядає. З кожним дотиком до волосся він становився більш схожим на дівчину.
-Невже ельфи проявляють цікавість до грошей? - Леїв сумно посміхнувся. - В мене нема хисту до такого роду справ, ти ж знаєш.
-Дозволиш місцевим самотужки вирішувати, що з ним робити?
Герцогиня не вважала виготовлення свічок занадто прибутковим бізнесом. Однак в неї були неймовірні амбіції стосовно керування усіма підприємствами цього міста. В самого Леїва до цього не було хисту від слова зовсім, та навіть якщо він відбілив своє ім'я від смерті матері - тавро дружби з ельфами нікуди не ділося.
- Нехай. Мені це зовсім нецікаво.
В той день з міста вийшло небагато людей, серед яких була юна чарівниця зі своїм стареньким дідом. Леїва Коля так і не знайшли, а його вітчима присудили до страти через повішення.
