Розділ 1
Війна - страшна річ, це найгірше, що зі мною трапилося. Через неї я так змінився, але найбільше помінялись мої очі, колись були вони зовсім інші, а зараз дивляться нікуди й бачать ніщо. На війні я втратив багатьох рідних та знайомих.
Я пам'ятаю чорну землю м'яку та сиру, запах вологи, який переплітався у моїх ніздрях з смородом гнилі ... людської. І знову я опиняюся там, де чужа кров, хмарою піднялася, давила своєю аурою душу й залишала червоний слід у моєму серці.
Чую щось цокнуло, рукою витираю морську воду, яка безсовісно стікала по щокам мені на руки, закриваю долонями обличчя, й даю волю емоціям. Я не плаксивий, просто купа сміття у мені.
-Тату! Все добре?
-Так…, - тихо, майже пошепки відповідаю. Спостерігаю за її оченятами, вони в неї такі самі як і в мене, коли коричневі, коли зелені, одного разу здалося, що темно-мандаринові’.
-У тебе щось болить?
Ага… душенька розривається, знову в голову лізуть спогади.
-Ні, - твердо і рішуче доповідаю і витираю сльози, які секунду назад протоптали тонку стежку до підборіддя.
-Непотрібно, я сама, - не дозволила мені, навіть, піднятися. – Це просто чашка, не людина, її склеїти можна. – Легку посмішку подарувала мені, а я – їй.
Добра Тетяна у нас з Дунею виросла, та і в неї, я переконаний, теж, такий самий малюк буде.
-Знаєш тату, - піднімаю погляд з кругленького животика на неї. –У мене буде дівчинка.
Не утримую того, як краї моїх уст піднімаються аж до вух. Бачу, що вираз мого обличчя розсмішив її, тож,
дивлюся на люстерко у великій рамці на проти мене, воно показало те наскільки постарів, але через bunher’ – мою квіточку, схожий на старого кота.
У минулому робив жахливі речі, й не уявляю чому зараз так пощастило. Хіба людина, яка скільки натворила, - заслуговує красуню – донечку, люблячу жінку та ще й внученьку. Заради них я готовий на будь-що.
Був період моєму житті, коли вбити хотілось самого себе. У мене тоді відібрали все: батьків, молодшу сестру, будинок та що там пів міста. Злість бере й зараз, але не так яро як раніше. Час трохи підлатав мене. Колись хтось мудрий мені сказав: «не дивись назад й наперед не гадай.» Цю пораду мені дала моя Євдося. Вона ж мене тоді на ноги підняла, бо не їв геть зовсім, бастував проти несправедливості. Тільки неправда як була так і залишилася,а я ледве очухався.
-Думаємо Лаймою назвати дівчинку, воно до речі означає щастя.
-Як?
-Щастя.
Я знав одну діву з таким іменем.
-Здивований, зараз мало хто дітей так називає ?
-Ні, - не дав їй далі закінчити думку, - Лайма– чиста, хоробра, унікальна, без сумніву, що любити менше чим тебе не буду. – Тетянка присіла поруч мене на шкіряний диван і своїми руками обняла мене.
Пам’ятаюЛайму, скільки часу пройшло, а той малий прекрасний силует не зникає з голови. Вона мене врятувала, а я її… її .. .
Memoro з лат. оз. пам'ятаю.
Темно-мандариновий – це відтінок помаранчевого.
Bunher з франц. оз. щястя.
😢