А їх то сотні... Тисячі таких! Та хто рахує? Чому прийшла, пішла, сказала?
Вдягла? Зняла?
А! Ти змовчала! Мабуть хотіла? Неважливо... Ти ж ритуал не зберігала? Живи, сиди, мовчи, не дихай.
Не кліпай.
Навіть не існуй!
Бо лиш на тобі та провина,
що світ не має на них куль.
Що вязнуть з радістю в мерзоті,
самозакохано гудуть.
І лиють ... риють ті болота,
в яких топитись не будуть.
І цих є сотні,
та мільйони в страху своїм давно мовчать.
Допоки інші...
Інші сотні згорають в докорах повчань.
А їх далеко і не сотні,
що вже зламались під тавром.
Та хто рахує? як мільйони
давно сидять в стіну чолом.