Цьогоріч перший сніг відчувається дивно, Замерзла вода сипле з неба. Непевно- Радість чи смуток, добре чи ні. Не залишай мене, не йди... Три дні. Бога немає, є тільки ми- Люди, які бояться зими. Гучні слова, чи не так? Яким цей раз буде сніг на смак? В голову дме колючий, як дріт, білий вітер, Йому байдуже до складених у вірш цей літер. Мороз. Похололи долоні, набираючи повідомлення в телефоні- Я жива, усе добре, поки не можу сказати... Чого б мені на новий рік забажати? Бажання одне і незмінне- Прожити ще сотні зим, І ранком холодним, лютим, Називати домом свій дім, Не тривожити душу і серце від перегляду свіжих новин, Обіймати тебе міцніше, попри лють лихих хуртовин. Та зима усе змінила, дещо забрала і перекроїла, Під гнітом гарячого диму, геть на очах змарніла... Ні, не засиплють землю чорні сніги, не застигнуть у мовчанні ріки, Я знайду, повір, від твоєї тяжкої хвороби ліки. Поза межею свідомості, попри реальність й страхи, Нам варто терпіти і знати, що усе це не назавжди. Із зав'язаними очима вдихати аромат різдвяної ялинки, Не влаштовувати заздалегідь нашому майбутньому поминки. Зима не страшна- це всього лиш вода, Скресне вона й розійдеться сміх відлунням по спустошених смертю містах. І десь там, змучені але палкії серця зустрінуться у багряних снігах.
top of page
bottom of page
Сильно