Присвячується моєму воїну,
який охороняє мій сон.
Знаєш, мені все одно, що гармати летять і кипить під ногами земля,
Мені просто важливо знати, що ти усе ще тут, що ти усе ще моя.
Понівечені долі, спливає день за днем,
Вона живе у грудях, палає червоним вогнем.
Я буду, милая, віриш, у кожну хвилину сумну,
Благати у долі дозволити споглядати безмежну красу.
Крізь час й міста нескорені, обпікаючи тіло дощем,
Я йду, рубаючи хащі, незламним волі мечем.
Я знаю, усе ще попереду- прекрасне, вільне життя,
Хоч часом здається, що не чую власне серцебиття.
Смерть і дим танцюють разом тривожно вальс у повітрі.
От тільки ж ще сирени у місті досі не стихли...
Я тут, стою і вистою попри біль і шалені думки,
Я своїми ж руками перегорну трагічні життя сторінки.
Серед пилу й широких українських полів,
Я дійду до кордонів чорних рідних морів.
Ніколи, чуєш, ніколи, не згасне вогонь у очах,
Бо так не судилось, не зараз, я вибрав сміх по ночах.
Без сумніву й з палким бажанням, що струмить у жилах моїх,
Я хочу понад усе собою тебе закрить...
Нехай сипле сніг та лютують сиві морози,
Я знаю і вірю, що на вірній тяжкій дорозі.