Давно не бувало довгих розмов,
Окрилена вірою і руки тремтять,
Скажи мені, що це справжня любов...
Сьогодні вуста наші мовчать...
Сила в терпінні і у житті,
В бажанні кохати та бути тим,
Хто пізнав себе в самоті,
Хто є діамантом, хоч здається простим.
Така гнітюча відстань,
І нетривка реальність,
Відсутність світла у місті,
Породжує бездіяльність.
Скоротити кілометри до того,
Щоб відчувати на собі подих,
Прокинутись у обіймах бога,
Щоб не тільки у снах приходив.
І слухати серцем вбогим
Як потрібно любити людей,
Не відчувати себе нервовим,
Не відриватись від сильних грудей.
Перетворити секунди у вічність,
Зупинити руками час.
Усвідомити нарешті дійсність,
Прекрасну і без зайвих прикрас.
Дозволити бути таким,
Яким явився на світ колись,
Палким, крихким та ніжним,
Що неповторно в тобі сплелось.
До самісіньких кінчиків пальців,
До безсоромної іскри очей-
Я кохаю тебе щоранку,
Й серед тисячі темних ночей.