Ця пані завжди прокидалась о сьомій ранку.
Ні, не гуляла із псом, не будила дітей до сніданку.
Зрештою з нею в квартирі жив лише кіт, великий і чорний, мов зітканий з тисячі бід,
Але вона завжди ніжно дивилась йому услід і м'яко кликала - Льоня.
У Льоні в очах завжди була така втома,
Немов він трудився одразу на трьох роботах,
З ранку до вечора й скоріше всього по суботах.
Хоча єдина його турбота були горобці за вікном, нудота, й алергія на елітний корм.
Отак і жили вони разом.
Пані вставала о сьомій ранку, зачинялась у ванній, засовувала фіранку.
Змивала із себе солодкий сон, але виключно кип'ятком.
Потім відсовувала фіранку, ставала до дзеркала і ювелірно прекрасно латала свою
розкішно-фарфорову маску, що розходилася по швах.
Справу міг би легко вирішити цвях, але вона більше любила тоналку й пудру.
З ними легше вдавати із себе розкішну й мудру, виважену, обдуману, горду, а насправді просто розтріпану і розтоптану.
Очі підводить тушшю і вони вже здається не хмурі,
Не задумані, не заплакані, а просто якісь понурі.
В них немає іскри, навіть тіні блиску немає,
Але зрештою, про це ж бо ніхто не знає.
Блиск з очей у пані зникає лиш вдома,
Коли зачиняються двері і назустріч ліниво виходить Льоня.
Скусані губи легко покрити помадою,
Яскраво червоною і скоріше за усе матовою,
Так краще виглядають гостро сточені вилиці.
Здається, кожен сантиметр прекрасний на цьому лиці.
Ця пані завжди прокидалась о сьомій ранку,
Клеїла по частинках сама себе до сніданку,
Маскувала болючі тріщинки й ранки.
Ставала іконою для сусідської доньки Богданки й королевою з сталі для водія таксі.
Льоня дивився з нудьгою в вікно їй в слід.
Напевно, це він був спонсором тисячі її бід.