Я заблукала. Де це я?
Навколо хащі й клятий смог…
І хтось крізь темряву шепоче:
«Мала, це – ліс твоїх думок».
І я біжу кудись вперед,
Подалі від страху й пітьми,
Та не закінчується шепіт
«Мала, від себе не втекти».
Кущі чіпляються за ноги,
Обличчя покололи лози,
Мені так боляче і страшно,
З очей пішли зрадливі сльози.
Десь поруч вже завили вовки,
А виходу нема й нема…
Дай же мені хоч якийсь сховок!
«Від себе не сховаєшся, мала»…