Психологія#Казка
Жив був гарний і дуже допитливий хлопчик. Він їздив з бабусею у великий парк, а там було чудове озеро. Озеро дійсно було незвичайне. Мало того, що обросло з усіх боків покрученими кущами, та ще серед озера було декілька малесеньких островів, на яких росла м’яка пухнаста трава і залишилися невеликі пеньки. На озері жили і качки і чайки, але головною прикрасою були два білі лебеді. Вони гордо плавали в цьому пташиному царстві, нібито як король і королева. Коли хлопчик кормив птахів, чайки випереджали качок. Але тут підпливали лебеді, чайки вже вели себе пристойно і давали змогу качкам жадібно хватати їду своїми продовгуватими ротами. Лебеді з висоти свого зросту гордо дивилися на них, наче даючи на це дозвіл. Самі ж лебеді їли неспішно, наче не дуже хотілося. Якщо їду треба було дістати з води, то лебеді опускали свою голову в воду і тоді на поверхні води можна було бачити білий купол з їхніх піднятих крил. Це було дуже гарно. Хлопчик полюбив лебедів і часто не хотів прощатися з ними. Потім він розпитував бабусю про них, а вона розповіла що вони в парі завжди вірні, вони завжди підтримують і захищають один одного. Це хлопчику дуже сподобалося, він їхав з парку і думав про них, вони такі білі, такі чисті, такі вірні, такі благородні.
Через деякий час хлопчик знову поїхав в парк. Коли він підходив до озера, то здалеку помітив лебідя, який повільно розкачуючись, крокував вже далеченько від озера за качкою, а та качка за другою качкою. Лебідь перевалювався з ноги на ногу, королівської впевненості вже не було. Хлопчику здалося, що він засмучений. Може щось сталося? Він почав поглядом шукати другого лебідя, але його ніде не було, ні на березі ні у воді. Бабуся пояснила: «Напевно лебедиха сидить на яйцях на одному з островів на озері, гріє їх, скоро з них вилупляться маленькі пухнасті лебедята. Вони спочатку будуть біло-чорні, в тільки коли виростуть будуть мати білі крила». «А чому тоді лебідь не біля своєї лебедихи, не піклується, не охороняє, а прогулюється з качками, яка ж це лебедина вірність?» - зауважив хлопчик.
Бабуся усміхнулася дорослому, майже чоловічому питанню і відповіла: «Мій дорогий хлопчику, щоб бути по справжньому вірним, треба бути вільним, як в думках, так і у вчинках. Лебідь прогуляється з качками, відпочине, а потім прийме королівську осанку і прийде до своєї лебедихи сильний і впевнений. А лебедиха подивиться на свого лебідя і подумає, який же він у мене гарний і дбайливий. І вірні вони будуть один одному ще більше».