#ТомГіддлстон #TomHiddleston #Британія #Детектив #Шпигуни #Екшн #Романтика #G #В #Міді #ВПроцесіНаписання
На той раз Том не почув адреси, а зараз стояв з навігатором у руці біля будинку покійниці. Той факт, що це цей будинок підтверджувала і поліцейська машина.
Дивно, на цій же вулиці знімався Бенедикт із Ларою Пульвер для "Шерлок". Том поклав Телефон у кишеню, подумавши, що в його житті стало дуже багато колишніх дівчат.
Поліцейський біля дверей зам'явся, побачивши актора. Його рука зі стканчиком кави трохи тремтіла.
— П-п-пробачте, сер, — почав ледь не пошепки чоловік у формі, — туди не можна.
— Я друг покійної, — тихо відповів Том.
— Я-я все розумію, а-але…
— Пропусти його, Нік, — долинув голос із глибини коридору.
Ніколас слухняно опустив голову та відійшов від дверей. Гіддлстон озирнувся, згадуючи інтер'єр. Будинок відчувався напрочуд порожнім, ніби якщо він скаже слово, пролунає гучне відлуння. Тому Томас намагався говорити тихо.
— Сержант Вуд, містере Гіддлстон, — кремезний сивий чоловік простяг йому руку. — Були сьогодні у відділку?
— Лише звідти.
Актор намагався дивитися в очі сержанту, але раз у раз переводив погляд на предмети в будинку.
— Мене попередили, що, можливо, ви захочете заїхати.
— Це мило, — абстрактно сказав Том.
У кутку вітальні він помітив чоловіка. Той сидів у блакитному кріслі, опустивши голову на руки. Почувши розмову в коридорі, він підвівся. Їхні погляди зустрілися. Болотяні зелені очі запливли сльозами. Він дістав носову хустинку. Томас знову повернувся до сержанта.
— Прошу руками нічого не чіпати, якщо що — звертайтеся, — Вуд чемно потиснув передпліччя актора на знак підтримки.
— Містере Гіддлстон, — чоловік, що сидів до цього в кріслі, підійшов і простяг йому руку. — Містер Остін.
Актор потис у відповідь, він відчув поколювання, ніби по рукостисканні пройшов струм.
— Я…
— Я знаю хто ви, — Том не чув свого голосу.
— Чоловік Аліси, — ігноруючи співрозмовника, продовжив містер Остін.
Том натяг легку доброзичливу усмішку.
— Мої співчуття, — чемно сказав Том.
— Взаємно.
Гіддлстон опустив очі в підлогу, зубами закусив внутрішній бік щоки. У їхньому мовчанні було чути стукіт годинника. У кінці коридору, біля вхідних дверей, відчинених навстіж, розмовляли поліціянти. Том майже чув, про що вони говорили.
Він підвів голову і зважився знову подивитися у вічі співрозмовнику. На його подив, він не знайшов у них засудження. Том відкрив рота, але не знав що сказати. Замість нього почав Остін.
— Ми розійшлися рік тому. Я хотів подати на розлучення, але вирішив почекати. Подумав, буде краще, поки ми поживемо окремо і…
Він ударив рукою об одвірок. Тільки зараз Томас помітив фотографію у рамці. На ній Аліса і тоді майбутній чоловік обіймалися, позаду стояв один з корпусів оксфордського університету. Навколо було жовто-буре опале листя. То була не та Аліса, яку знав Том. На фото під склом дівчина з русявим волоссям, заплетеним у дві кіски, була щаслива.
Він пам'ятав, як вони завалилися в цей будинок, цілуючись. Як мало не знесли двері. Томас пам'ятав, як Аліса притиснула його до того ж одвірка і розірвала його сорочку. Від її тіла промінився жар, вона буквально палала.
Голос Остіна вирвав його зі спогадів: — Ти знав, чим вона займається?
Томас зітхнув: — А ти?
— Так, — твердо сказав він. — Складно не знати, коли, — він закусив тремтячу губу. — Коли на тебе наставляють дуло пістолета. Я тоді вперше став свідком убивства.
Гіддлстон ледве стримав смішок. Його розсмішило це, хоча він не міг для себе пояснити чому.
— Ти хочеш щось забрати? — Остін витер сльози хусткою. — Вибач, це не по-чоловічому.
— Ні, я прийшов попрощатися.
— Попрощатися? — Остін здивовано глянув на нього.
Томас оглянув будинок і з подивом виявив невелику пропалену дірочку в килимі.
— Так, — сказав він, — попрощатися.
Актор знову потис руку Остіну і вийшов з дому. У голові дзвеніла порожнеча. Ні думок, ні жалю. Його психотерапевт сказав би, що це стан афекту. Том упіймав себе на бажанні, щоб це ніколи не закінчувалося.
Абсолютна тиша та порожнеча в голові. Він пригальмував біля магазину Apple. На вітринах були нові моделі телефонів.
Він підійшов до консультанта і з доброзичливою усмішкою попросив 13-й айфон. Гемсворт казав, що він непоганий.
— Я взяла б останню модель, — сказала дівчина за спиною.
Том заплющив очі і почав рахувати до десяти.
На цифрі "п'ять" голос пролунав ще раз: — Привіт.
Актор не прибирав посмішки та розвернувся на 180 градусів. Перед ним стояла Заві. У безглуздому жовтому сарафані з ромашками вона здавалася зовсім дівчинкою. Якби не її зріст, Том цілком був би впевнений, що їй немає 18 років.
— Доброго дня, — чемно сказав актор.
— Навіщо формальності?
Гіддлстонові зуби заскрипіли. Тишу в черепній коробці порушили слова Люка. Він цитував її інтерв'ю. Том глибоко вдихнув і постарався якомога повільніше видихати, концентруючись на будь-чому, крім спогадів. Проте два постріли пролунали, потім він несвідомо смикнув головою.
Актор видихнув, прийняв невимушену позу і склав руки у передні кишені джинс.
— Чотирнадцята модель набагато краща, раджу взяти її.
Чоловік стиснув кулак. Він не розумів, що більше його допікало. Його погляд блукав по колишній коханій і не міг зупинитися. Звідки так багато злості: безглуздий сарафан, дивна солом'яна сумка чи, може, щербинка між зубами?
— У цієї моделі камера краща. Фото із завтрашньої автограф-сесії вийдуть набагато краще, ніж із твоєю старою, — Заві пройшла до каси з новим телефоном, тепер її голос знову звучав з-за спини.
— Все-таки варто оновити інстаграм.
— Це не варте твого занепокоєння.
Гіддлстон вийшов із магазину. Двері зачинилися за ним, продзвенів дзвіночок над ними. Том ішов уперед вулицею, не обертаючись, і зупинився лише за квартал.
Він бездумно прийшов до району Аліси. Томас потряс головою, глянувши на табличку "Сазерленд 46" і пішов назад до машини. Біля останнього перехрестя Том помітив того самого сержанта Вуда. У руках він тримав яскраво-жовтий пакунок. Гіддлстон не міг розібрати написи, але почерк належав Алісі.
Над головою пролунав сигнал зі світлофора.