Він проводив смичком по заржавілих струнах. Тільки мені мелодію ту грав, Лише на мене дивлячись, Пісні свої писав. День за днем, безперестану Весь час старанно грав. Поки не зіпсувались струни І не виснажився сам. Так і зламалася твоя скрипка, Змовкла та музика душі. Метелик мій так прагнув світла, Що свої крила попалив.

І тіло вже стало для мене тягар. Нестерпно важке, страшне і огидне, Втопає в печалі минулих бажань. Мрійникам не довго залишилось жити – Їх душі вкрив розпач, розбився кришталь.