Салем у вогні. Розділ 1

#MoonChaiStory #MCS #Ліс #Юліан #Станіслав #Марена #Магда #S #G #B #магія #ВПроцесіНаписання #Міні

Перша страта

Люди бігали навколо, хто ніс худобу пастись, хто наймитом працювати. Звичайний гамір будь-якого містечка, де престиж це щось далеке. Ввечері усі його жителі, і діти й дорослі, будуть присутні на неймовірній для погляду страті. Тільки от деякі новоприбулі не горіли бажанням на неї йти.

— Я сам цього не бажаю, пані, але ви розумієте, що це буде підозріло. Кожна страта нової відьми – велике свято для Салема.

Станіслав говорив обережно, притягуючи дівчину до себе за її тонку талію, трішки відводячи у бік білу хустину. Він говорив так, аби його чула лише вона

— Так, так, Станіславе. Матінка сама хотіла аби ми пішли, не думайте, що я буду перечити її словам

Тонко відповіла дівчина, так же тихо. Інші люди могли подумати, що вони перекидаються любощами молодої пари, яка лише нещодавно переїхала у це місце та жваво оглядала території. Дехто лише бурмотів, адже молодята зовсім не займались звичними справами. Живуть у матінки, яка мала достатньо грошей, та не переживають за своє цінне життя.

Ходять чутки, що матінка Марени – Магда, зогрішила з дівчиною, після чого вбила свого чоловіка, якого друзі та колеги знали, як "Лісовик". Проте це були лише чутки, доказів цьому не було, тож ніхто не міг присудити її. Та вони не дуже заважали тендітній, та такій світлій дівчині як Марена, на відміну від її нареченого, на котрого були направлені усі косі погляди. Матір – вдова, наречений – дивний юнак з рудим волоссям, сама ж дівчина – розумна та допитлива. Ціла пляма "уродів" серед однакових історій.

Зовсім скоро молодята вийшли до однієї з крамниць, та Марена швидко підбігла до продавчині, яка сиділа і розглядала свій товар, її чоловік напевно відійшов у справах і попросив дівчину пригледіти за товаром. Коли на дорозі з'явились ці двоє вона аж підскочила.

— Пані Зеленоока? Цього разу ви за прилавком? – жваво мовила дівчина вже розглядаючи асортимент, вони точно знали, що їм потрібно, тож зовсім скоро вона позвала Стаса, аби той "удобрив" її рішення, та взяв продукти. На таку поведінку Зеленоока лише тихо фиркнула, закидуючи своє русяве волосся назад. "Що за не повага до чоловіка? Що вона з себе роздула?!" – думали усі, хто слідкував за цією ситуацією.

— Скільки з нас?

— Ціна завжди стара - з посмішкою на обличчі казала дівчина та вже відбивала пальчиком місце де очікувала побачити гроші. Та була проблема, яку зараз та пробував з усіх сил виправити. Не гоже жінці торгувати, але якщо відпустить клієнтів, так ще і таких багатих, то від чоловіка їй перепаде. Тож вона лише сподівалась загадати скільки ж монеток має лежати на тому столі, та можливо навіть вибити більше. – ні, панове, так не піде. Ви заплатили менше ніж має бути.

— Ви казали, що ціна стара. Чи ще надумали зі мною сперечатися?

— Ні, що ви, панове. Що я – жінка, можу вам – чоловіку протиставити. Розумієте, дурненька, переплутала. Ну що з нас, жіноцтва, взяти?

Марена зовсім непомітно штурхнула Станіслава, аби той дав більше і не пробував ставити з себе гордовитого. Він лише глянув на свою пані, та тяжко зітхнувши додав декілька. Магда пробачить.

— Дякую за покупку, певна, що пан буде радий бачити вас знову - жінка помахала двом клієнтам та нарешті сперлась на стіл. Це здавалось їй злочином, та що робити, вона завжди йшла усім наперекір, навіть деколи перечила власному чоловіку, що завжди закінчувалось погано.

Тим часом пара вже дійшла до будиночка Магди, яка писала нову книгу. Певно якби її за цим дійством помітив хтось інший, то та вже б стояла посеред сотні людей, які аплодували б в очікуванні її смерті.

— Пані, ми принесли все, що вам було потрібно - Станіслав легко вклонився Магді. Її хворобливий вигляд вражав, та посмикував кожну кістку у тремтінні й страху за її життя. Він перевів погляд на дівчину, що уважно вглядалась у текст, але потім перевела його на стіну, коли її матір помітила лишню цікавість до її дійства.

— Матінко...

— Так, Марено?

— Нам... Обов'язково йти на страту? Я розумію для вас це збереження життя, але...

— Ніяких але. Приготуй зі Станіславом вечері, а потім підемо. Хоч займеш себе якось

Магда не дала дівчину договорити, тому зараз вона стояла зовсім засмучена, та жалібно дивилась на Стаса. Він своєю чергою ж підійшов ближче, та знову почав шепотіти на вухо

— На кухні сядеш читати книгу, а я все сам приготую

Усмішка швидко вернулась на її обличчя.

Вечір, Станіслав закінчив приготування, а Марена прочитання. Вона весело блукала по кухні, та обіймала деколи друга, у радости за такий "дарунок".

Не дивлячись на їх заручини їх стосунки були не більше ніж дружніми. Ті разом брехали навіть Магді, яка бажала бачити міцний шлюб між цими двома.

— Ви все? Нам час.

У проході з'явилась зовсім змарніла жінка, що склала руки на грудях. Молодята кивнули, та пішли за нею. Вони йшли на головну вулицю, де вже збиралась юрма, а гільйотина вже ніколи не розбиралась. Вони примостились у такому місці, аби все було видно. Від облич організаторів, до реакції публіки, мертвого тіла відьми.

На виступ вивели русяву жінку, яка активно пробувала вирватись та довести свою не провину.

— Це ж... Пані Зеленоока...

З жахом мовила Марена, та обережно прикрила рота аби не сказати лишнього

— А чого нового? Ще одна відьма знайшлась, одразу потрібно було за нею слідкувати, занадто борза... Чи ви, пані, з нею у змові? Хоча тут прямі питання не допоможуть, будете кричати, що не винні, та священник все одно на вас слід знайде

— Ні, ні, що ви! Я лише недавно тут почала жити, тому не знала цю пані. Лише деколи її бачила, й думала, що вона не з "цих", як же ці відьми вміють задурювати - Марена зробила серйозне обличчя, так, наче казала повну та чисту правду. Чоловік, що зараз ставив їй ці питання лише кивнув, визнав, що і справді не бачив цю молоду до цього.

— Що ж, це вже дев'ята, громадяни! Скільки ж нечисті тут розвелося, що нашу землю псує?! Ми знайдемо усіх, і відправимо їх назад до пекла, всі страждання наші як рабів Божих скінчаться. Давайте ж працювати заради наших дітей, худоби й врожаю, відсвяткуємо ж по домах цей великий крок до перемоги над демоном, що спустився до нас!

Біля гільйотини, у яку вставили вже голову жінки, стояв чоловік з білявим волоссям та світлими очима. Станіслав одразу упізнав його, молодий та перспективний голова. Юліан.

Він спустився з того місця, та зовсім скоро лезо опустилось на шию дівчини

— Не відвертайся

Це останній шепіт, який чув Станіслав, перед тим як голова впала у кошик. Він був адресований Марені, але і самому Станіславу варто було набратися духу дивитись на це. Кожна смерть як перша.

Він ковтнув, у спробах прибрати ком з горла. Люди зовсім не збирались йти, кожен перемовлявся, пускав чутки, а хтось вже там кричав слова вітання. Світ здавався скаженим.

— Бачу у нас новоприбулі, як вам наші страти? Можливо є якісь поради? - Збоку вже стояв той самий блондин, та стукач пальцями по плечу Станіслава. На його обличчі була широка усмішка, йому явно подобалось усе, що тут відбувається.

— Неймовірно. Порад немає. Не чисту силу варто виганяти швидко. А ваші слова можуть дійти до душ грішників, аби вони самі здали себе у пожертву цій Святій землі.

— Який же я радий бачити однодумців. Ви Станіслав?

— Так.

Юліан почав тихо сміявся, здавалося, що він лише виліз з якогось шинку та зараз був п'яний. Але пересвідчившись ще раз Станіслав впевнився, що голова все ж таки тверезий.

— Буду радий вас бачити частіше, хочу, аби у новоприбулих було гарне враження про рідний Салем

Це були останні слова, які сказав блондин перед тим як зникнути. Здавалось, що Станіславу не вистачає повітря. Люди страшні.