Бета: Олена Мулярчук
Бай Лун вперше побачив Хісаші багато століть тому, коли тільки став новим Богом Радості в Колисці. Він йому не сподобався. Занадто похмурий, занадто сердиті очі, занадто гострі вилиці і занадто зла аура навколо. Досі соромно визнавати, але він довгий час сприймав Бога Війни за демона, котрий заблукав серед богів.
Чи варто згадувати про те, що нелюбов до нього була взаємною? О, вони, мабуть, змагалися, хто кого більше зненавидить. Бай Луну хотілося втерти носа цьому пихатому Хісаші. Поставити його на місце, щоб він більше не дивився так зверхньо на нього і мав хоч краплю поваги до його особистості.
Цілі він досяг. Хісаші отримав гарний ляпас в той день, коли Бай Лун зміг розібратися зі змієм. Відтоді їх запекла боротьба стала притчею, легендою, якою люблять зустрічати молодих богів. Навіть Асарі не міг стриматися, щоб не розповісти про це своїй юній учениці.
Але пройшло стільки часу… Він бачив, як погляд Хісаші в його сторону змінюється. Пересічному глядачу цього не видно, він же не змагався з Богом Війни стільки довгих років і не може прослідкувати таку незначну зміну як вкрапинка нової емоції в океані зневаги. Але Бай Лун бачив.
Бачив і почав жадати побачити більше. Масару вертілася навколо Хісаші немов той метелик, постійно щось нашіптуючи чоловікові на вухо та поглядаючи в сторону Бога Радості. Йому в той момент згадалася недавня перепалка.
- Тому я спускався в Нижній Світ. Цей демон нам не перешкода, завдання Владики виконане.
- Ти… - просичав Хісаші. Він наблизився до Бай Луна неприпустимо близько. Це було вперше. Повелитель Війни ніколи не дозволяв собі подібного нахабства, навіть коли закипав від злості на черговий «подаруночок». – Ти і твої походеньки в Нижній Світ до цих мерзотників тобі лише для розваг? Прикидаєшся своїм серед цих виродків?
- Я люблю порозважатися. Хочеш і тебе навчу, мій генерале?
- Не смій торкатися до мене. Тобі більше підходить Нижній Світ, бо ти більше демон, ніж бог.
Хісаші стрімко відсторонився і зник за дверима зали. Бай Лун лише ошелешено провів його поглядом. Вперше йому стало до болю образливо. З кутка зали почулося хихотіння.
- Він знає.
Джиу легкою ходою йшла по залі, ступаючи немов не по підлозі, а пливучи повітрям.
- Знає?
- Істина. Ти такий дурник іноді. А вже коли перед очима тільки один…
- Не розумію про що ти, моя прекрасна Джиу. Ти з кожним днем сяєш все яскравіше, не можу бачити нікого іншого, - Бай Лун нахилився і доторкнувся губами руки жінки, яка лише усміхнулася.
- Підлабузник. Хісаші для тебе недосяжний. Змирись.
- Побачимо. Я іноді смиренний та терплячий.
Богиня Вітру дзвінко розсміялася і золотисте волосся бога розпатлав вітер.
Терплячим він не був, а за смиренністю можна сходити до Асарі, який почитає свої проповіді про силу духу і як важливо тренувати свою волю. Якщо прислати йому сороміцьку книгу, він сильно розізлиться? Чи просто викине? Навіть Мена здалася і відступила перед його холодністю.
Відколи почалася гонитва богів та демонів за Ланцюгом, справи з Богом Війни пішли набагато краще. Невже це успіх? Чи Хісаші просто отримує задоволення від бурі, яка наближалася? Бай Луну це передчуття не подобалося. Ще й надихався тієї демонічної енергії так, що втратив свідомість. Справи ставали все гірше.
- Навіщо я тут тобі? – Хісаші стояв під деревом, опираючись на нього плечем, а іншою рукою тримався за руків’я свого меча. Неначе якщо відпустить, то небо впаде йому на голову… Бай Лун просто сидів в позі лотоса, не відриваючи погляд від замку, над яким темні згустки енергії ставали все густішими. Цей хлопець… Ксу, так його назвала Мена. Занадто багато змінних у всій цій дивній справі.
- А навіщо погодився?
Хісаші фиркнув.
- Завдання Владики.
- Я не бачив там пункту «обов’язкове патрулювання з Бай Луном».
Щось пробурчавши, Бог Війни, крізь зуби з явним небажанням говорити хоча б букву, але все видавив із себе скупе:
- Забагато демонічної енергії на одного…
- Для двох теж. Хіба ти встиг відновитися після мого лікування?
Рука Хісаші зіслизнула з руків’я і він відвернув голову трохи в сторону, намагаючись приховати розпашілі щоки.
- Ти ж не думав, що я не впізнаю твою енергію. Навіть опісля того, як вона розчинилася в моїй. Ти ж на це сподівався? А я тебе знову впіймав.
- Просто подякуй і забудься.
Бай Лун піднявся зі свого місця, трохи струсив бруд зі свого світлого вбрання і наблизився до Бога Війни. Той не встиг зреагувати, в результаті чого, опинився затиснутим між стовбуром та Баєм.
- Дякую тобі, мій генерале. Твоя енергія врятувала мене. Я в боргу перед тобою і можу поділитися своєю енергією, - Бог Радості провів кінчиками пальців по оголеній шиї Хісаші і відчув, як той весь здригнувся. Інша рука накрила прохолодне руків’я меча.
- Що ти робиш? – Хісаші з викликом подивився в очі кольору грозового неба. Бай схилився і гаряче дихання торкнулося вуха Повелителя Війни. Не очікував, що йому дозволять зайти так далеко. Кожен рух був зроблений з розрахунком, що зараз його відштовхнуть, і доведеться починати все заново. Два кроки вперед – один назад. Вони занадто довго йшли до цього моменту, буде досить тяжко прийняти цей удар. Черговий раз.
- Ділюсь, - Бай торкнувся легким поцілунком, ледве відчутним, і між губами протягнулася блідо-золотиста ниточка Ці, яка неначе тільки і чекала, щоб сковзнути до рота Бога Війни. Хісаші стиснув руку на талії у Бая, притискаючи того ближче, поки різко не відсторонився. В темних очах змішалися шок, переляк, злість… Але вони були все ще злегка затуманені.
Бай Лун завчасно відійшов, дозволяючи Хісаші піти без зайвих слів, чим той і скористався. Останнє, що побачиш Бог Радості – чоловік з розпашілим обличчям стискає зі всієї сили руків’я свого меча, яке до цього тримав Бай.
Він смиренний та терплячий, коли йому це потрібно. Точніше, коли йому потрібен один Повелитель Війни.
#sevenheartsstories #легендапронебожителів #shs #БайЛун #Хісаші #БайЛунХісаші #гумор #романтика #пропущенасцена #відненавистідокохання #кризаорієнтації #боги #міні #завершений #Б #М