Тінь і крила. Розділ 1

У співавторстві з Оленою Дар.

Легкий вітерець погойдував листя на деревах: у Лісі було тихо. Чи було це затишшям перед бурею, чи довгоочікуваним спокоєм, ніхто не міг сказати точно...

Після перемоги над Лихом учасники цієї боротьби стали справжніми героями. Усі лісові жителі були вдячні їм. Навіть легковажний Юліан чи безталанна Зеленоока стали поважними персонами в Лісі. Остання настільки поважна, що стала головною Мавкою, хоча тільки тому, що на попелищі не було з кого обрати, а дівчина як не як, а сил піднабралася. Слава не оминула й людину — Станіслава. Рудоволосий рубака став своєрідною легендою на устах мешканців Лісу. Він уникав сутностей, тож мало хто бачив цього чоловіка. А ті, кому довелося зустрітися з ним, розповідали абсолютно різні байки.

Юстину це все набридало. Він сидів на осоці біля річки, перебираючи довгі біляві пасма пальцями і знуджено споглядав за ігрищами русалок, бо батько Юліан займався якимись своїми справами. Наче він не знав для чого той відсилає його, коли хоче побути з батьком Єремом. Скільки років пройшло, а вони досі як ті діти… Хіба Юстин буде колись таким самим? Ганьба. Йому буде достатньо обов’язків Водяника.

Між дерев шепотілись сутності, обговорюючи Станіслава. У цій байці йому вже додали рога й хвіст. Крила, роги й хвіст… Юстин не стримався і гиготнув так, що спурхав неподалік розвалившихся на сонці русалок.

Під широкою вербою стояв високий рудий хлопчина, зітхаючи при цьому так глибоко, що на річці скоро станеться шторм, якщо він не припинить. На його обличчі було видно кілька темних пір'їн, які виблискувала в проміннях сонцях. Нудьгуючи, він кидав дрібну гальку в річку. Плюскіт змушував Юстина відчувати цю розмірену атмосферу — атмосферу всепоглинаючої нудьги, від якої його мутило і хотілося якомога скоріше втікти.

Хлопець зістрибнув з дерева прямо поряд з другом. Той навіть не поворухнувся, продовжуючи кидати каміння. Складені крила кінчиками торкалися землі і Юстин легенько торкнувся їх, хоч і знав (прикидався, що ні), що Власій не дуже любить такого. Але той мовчав. На бійку не налаштований - вже можна йти далі.

— Тобі не набридли ці чутки про твого батька? — Юстин підняв голову, заглядаючи в обличчя хлопця.

— Мені набрид мій батько, — Власій кинув наступний камінець з більшою силою.

— Який саме? — поцікавився хлопець, ніби відповідь не була очевидною.

Власій подивився на нього, як на ідіота. Зітхнув. Кинув камінь ще сильніше і хтось в кущах з іншого боку річки дзвінко зойкнув, а потім злістно зашипів і заверещав.

— Ярино, мила, пробач! Ми не хотіли! - відкризу крикнув Юстин. Ці рибини потім все одно будуть нити батькові, що він тут розкомандувався і взагалі він їм не пан. Тато Єрем його захистить.

— Станіслав. Він йде до вовків за наказом Відьми.

— До вовків? — очі Юстина заблищали. — Давай з ним.

— Так він не пускає, — хлопець скривився. — Каже, що небезпечно йти так далеко від дому. Квочка, а не батько.

— А Ворон що каже?

— Підтримав його! Уявляєш? — обурився Власій.

— Який жах, — Юстин закотив очі.

— А що, не жах?

— Я ж кажу: "який жах", — хлопець знизав плечима.

— Слу-у-ухай, — Власій хитро посміхнувся, — а твій батько не йде до вовчої зграї?

— Ні.

Хлопець розчаровано сів на землю. Друг постукав його по плечу.

— Ну не останній раз Магда до вовків когось відправляє.

— Минулий раз був ще до нашого народження, — Власій недовірливо подивився на хлопця.

— Не так давно!

Власій хитнув головою, і піднявся.

— Я піду. Треба батьку Станіславу допомогти зібрати речі, бо батько Ворон нещодавно стільки всякого барахла приніс до хати, що нічого не знайдеш.

Не чекаючи відповіді від Юстина, хлопець пішов. Друг кинув йому навздогін:

— Нехай щастить! Передавай вітання батькам! І ще приходь! Обов'язково! Якщо щось надумаєш - я з тобою! Власійчику!

Юстин був дуже схожий на свого батька Водяника. Енергійний, місцями легковажний. А от від Єрема йому дісталась сутність і вбивчий погляд, від якого хотілося сховатися. Та хлопець їм не часто користувався. Юстин теж був Блудом, і дуже майстерно володів своїми здібностями.

Власій не відставав від старшого на кілька хвилин друга. Він не був сутністю як такою, бо створений за подоби людини і фамільяра. І його душа тягнулася до таких далеких, але цікавих людей. Власій спостерігав за селянами, що зрідка заходили до Лісу по трави. Він неодноразово питав у Станіслава, якими є людські звичаї і спосіб життя, але хіба доб'єшся чогось від цього мовчазного чоловіка? Іноді про людей говорила Марена. Дівчина була ученицею Відьми, тож Власій часто бачився з нею. Але вона також була дуже зайнята, що майже не мала часу на балачки з хлопцем.

І Юстину, і Власію однаково були цікаві часи боротьби їхніх батьків з Лихом. Про цю боротьбу були складені легенди, але чути з перших вуст було куди цікавіше. Проте, з-поміж усіх учасників цього протистояння, одна лиш Відьма могла розповісти цю історію достовірно. Юліан любив акцентувати увагу на романтиці з Єремом, сам Єрем — на тому, що він волів би забути той час, Ворон — на сміливості сутностей і людей, а Станіслав — на жахливому часі, коли його оточували сутності. Тож хлопці воліли б зустрітися з іншими свідками боротьби з Лихом — вовками. Вони були окремою общиною, і дістатися до них було складно. Через це Станіслав відмовився брати на себе відповідальність за Власія. Що ж, хлопець вирішив, що візьме відповідальність за себе сам.

Проводивши батька до воріт, Власій обійшов хатину, і побіг до Відьми. Самої Магди не було, та й він не шукав її: йому була потрібна Марена. Вона сиділа за столом, перебираючи трави. Власій озирнувся, упевнившись, що Ворона немає, і підійшов неї.

— Тітко Марено, — хлопець торкнувся плеча дівчини, і та здригнулася.

— Власію! — радісно скрикнула Марена, обіймаючи гостя.

Дівчина загубилась в обіймах високого хлопчини, що сам Власій ледве зрозумів, де вона там є. Марена провела рукою по передпліччю хлопця, і запропонувала сісти.

— Тітко, я по справі... — Власій почесав потилицю.

Йому було не дуже зручно просити про послугу, коли вони давно не бачилися. Марена лише усміхнулася.

— Чим я можу тобі допомогти?

— Допоможи мені змінити подобу. Щоб як батько Ворон, — Власій зробив найневинніше обличчя, на яке тільки був здатен.

— Навіщо це тобі? — дівчина нахилила голову, не розуміючи.

— Хочу політати Лісом. От знаєш, Юстин у своїх тінях ледве не кожен день скаче, а я теж хочу… Але батько Станіслав якщо побачить мене в повний зріст посеред неба, то знову почне читати нотації і сварити, що я можу людей налякати.

Хлопець опустив очі, ніби засмутившись. Насправді ж йому було дуже соромно брехати Марені, але вона теж не відпустить до вовків. Вони зі Станіславом обидві квочки. Всі так печуться за нього, наче не вони знищили Лихо і не знають, що в Лісі вже настільки давно все добре, що аж нужно.

Дівчина зітхнула і встала.

— Добре, зараз підготую трави. Тільки ти не захоплюйся цим, я дозволяю лише один раз, бо ти все ж не фамільяр і не чистокровна сутність, — насупилась Марена.

— Звісно, ти ж мене знаєш, — радісно усміхнувся Власій.

— Знаю, ти розумний хлопчина, — дівчина необережно провела рукою по голові хлопця, розтріпавши його волосся. Власію довелося схилися для цього.

Незабаром трави були готові. Для обряду Марена і Власій вийшли на вулицю, аби хлопець не розкидав усе навколо своїми крилами, перетворюючись. Недовгий заговір, і він мав випити суміш. Його тіло стрімко зменшувалося, допоки він не завис у повітрі, махаючи незвично невеликими крилами.

— Будь обережним, — Марена відійшла, даючи Власію злетіти.

Хлопець змахнув крилами і піднявся догори. Світ навколо став маленьким, коли Власій пролітав над верхівками дерев. Так ось як себе відчуває батько… Це і правда зручніше в деякій мірі. Вітер немов сам тебе і не доводиться напружувати м’язи для розмаху.

Він досить швидко знайшов очима яскраве волосся свого батька і трохи знизився, ховаючись у кронах дерев. Час від часу він сідав на гілки сосен, прикриваючись ними. Сутінки були його помічником.

За кілька годин з висоти польоту Власій побачив поселення вовчої зграї. Він почав знижатися, як щось боляче вдарило у крило і тіло немов пронизало вогнем. Заговір в мить почав втрачати свою дію і він повертався до своєї подоби. Хлопець подивився на уражену ділянку: це була стріла. Отруєна чимось антимагічним. Раптом десь знизу прилетіла ще одна, ледве не зачепивши обличчя. Поранене крило відмовлялося слухатися, і Власій впав прямо на дерева. Гілки різали шкіру, а навколо, немов дощ, розсипалося пір'я. Крила нестерпно нили і пекли. Да так, що він навіть не зрозумів, коли до землі залишалося зовсім трохи, і тому не встиг хоч якось пом’якшити падіння. Вдарившись об землю, хлопець втратив свідомість.

За кілька хвилин до нього підбігла молода дівчина, що тримала за спиною лук. Вона присіла над Власієм, розглядаючи його обличчя. Як раптом з тіней на неї кинувся силует, поваливши на землю.

— А-ну не чіпай його! — закричав Юстин, притискаючи панянку до землі своєю тінью. Очі хлопця палали від злості. Він весь був огорнутий в чорне і якби не палаючі очі, то можна було б не розгледіти. - Я вб’ю тебе.

— Блуд… Точніше, його щеня. Він зайшов на нашу територію. Вовки цього не пробачають, — дівчина намагалася підвестися, але Юстин не дозволяв, поки дівчина не плюнула в нього. Від неочікуваності Юстин втратив контроль і панночка швидко відпригнула в сторону, натягуючи тетиву лука стрілою. — Ти теж.

Хлопець розгледів її: струнка, з довгим темним волоссям, вона гордо тримала осанку. Так виглядають вовки? Але думати часу не було. Натерті пальці дівчини говорили про те, що це вона стріляла у Власія. Юстину нічого не залишилося, крім як схопити друга, і пірнути у тіні, поки стріла не полетіла в нього або ще гірше: могла прийти підмога.

Тягти двометрового хлопця з розмахом крил більшим за ширину річки, було важко. Але страх бути пійманими, або навіть вбитими вовками, змушував Юстина продовжувати рухатися якомога далі звідти. Подоба Блуда хоч і була досить сильною, але не настільки щоб занурюватися в тіні на довгий час. Він досить швидко почав стомлюватися. Чи переслідувала їх ця дівчина? Хлопець сподівався, що ні. У пораненого Власія дуже скоро могла початися лихоманка, його треба було дотягти до Відьми якомога скоріше. Юстин вже уявляв шок Ворона, і невдоволення Єрема. Ну і навіщо лише вони вирішили сунутись до тих вовків?

Юстин зрізав шлях, аби швидше дістатися Відьми. Ховаючись у тінях, він почув дивний звук, якого він до цього ніколи не чув, скільки б не блукав по Лісу, і цікавість, а може щось і ще, змусили зазирнув на галявину, звідки він долунав. Там сидів кремезний чоловік, хоча тяжко назвати цю особину точно чоловіком, бо він був ніби безформенний. Його дихання колихало верхівки дерев. Довгі повіки досягали самої землі, а вії застилали усю галявину. Один його вигляд змусив хлопця заціпеніти.

На плечі істоти Юстин побачив якийсь силует. Він нахилився до чоловіка, і припідняв повіку. Зіткнувшись з його поглядом, хлопець раптово відчув, як його очі спочатку почало обпалювати щось пекуче, щось чорне, щось таке, від чого захотілося закричати і благати припинити, а земля йшла з-під ніг. Воно тягнулося до його зіниць з єдиним бажанням - знищити. Юстин різко відвернувся, та все одно воно вчепилося до лівого ока і не відпускало. Кров застигла в жилах і його прибивало до землі. В тому погляді він побачив ніщо. Юстин відчував на язиці присмак заліза і гнилі. Ступивши крок назад,він сильніше схопив Власія, і втік кудись. Пригнув навмання в тінь, не шукаючи дороги. Він не бачив стежок, вони немов зникли, немов їх і не було, але неважливо куди тікати, лише б подалі. За кілька хвилин Юстин зміг відновити свої відчуття, хоч і дуже погано. Він не знав, як довго біг до хати Відьми чи як довго блукав, шукаючи потрібну дорогу. У думках було лише одне: "тікати". Але він міцно тримав Власія, ані на мить не відпускаючи його. Крила хлопця були закривавлені і сам Юстин був весь вимазаний в його крові, немов вирішив нею вмитися.

— Власій?.. — його слабкий голос намагався докликатися до друга, та марно. Серце Власія ще билося, значить він поки не запізнився. Ще є час…

Коли, нарешті, вдалині показався невеликий будиночок, серце Юстина трохи заспокоїлось. Він дійшов до дверей, де покинув своє укриття. На плече йому сів ворон. Птах був неважким, але виснажений хлопець впав додолу, стискаючи плечі Власія, аби той не забився ще дужче. Ворон прийняв свою людську подобу, і його занепокоєний погляд був останнім, що бачив Юстин…Бачив…