Тінь помсти. Розділ перший: Тінь

— Ще трохи, й будеш як новенький, — зовсім тихо промовив чоловік і змазав колінвал, який тільки-но вставив.

Тихо зітхнувши, Ейб витер мазуту з рук брудним рушником. Раптом коротка усмішка торкнулась вуст.

Чоловік взяв з маленького столика банку прохолодного пива та з насолодою зробив декілька великих ковтків.

Ніч обіцяла бути неймовірною.

Він любив ось такі тихі, спокійні ночі. Попереду чекали лише рев мотору та сповнена справжнього насолодження мить, коли на плечах тремтіли чиїсь ноги, а язика пестив приголомшливий присмак теплої крові.

Раптом почулися обережні й тихі, невловимі для людського слуху кроки.

Але Ейб не був людиною.

Він повільно випростався та уважно прислухався. Легке здивування швидко змінилося приємним збентеженням. Хтось йшов зовсім поряд, приблизно метрах в десяти звідси, і при цьому обережно переставляв ноги, усіма силами намагаючись не шуміти. Якби не розміри та розмірене, не властиве тваринам сердцебиття, — бо на відміну від людей, тваринне серце навіть в спокійному стані билося швидше, — то Гестер подумав би, що це звичайний кіт. Здавалось, нічний шпигун навіть не дихав, боючись бути поміченим, але шурхіт гравію не давав сконцентруватися та постійно привертав до себе увагу.

Ейб відклав розвідний ключ, що до цього лежав у нього на колінах, на столик та повернув голову в сторону звуку, щоб зрозуміти куди йде людина. Така поведінка дуже потішила чоловіка. Він завжди любив ігри.

Чоловік визирнув із гаража, вдивляючись у начерти домівок і дерев. Погляд негайно вловив маленьку фігуру, що, наче та тінь, пробиралася під самими вікнами будинку навпроти. На мить зупинившись, незнайомець похитав головою в різні боки й швидко зник у провулку. Гестер тихо вийшов на вулицю та хруснув шийним хребцем. Азарт миттю оволодів міцним тілом, затьмарюючи зголоднівший розум. Очі запалали яскраво-синім.

— Так-так, — відчувши як щелепи приємно звело в жаданому очікуванні, Ейб небезпечно посміхнувся й повільно покрокував слідом, не спромігшись навіть зачинити двері.

Все одно красти було нічого. Ейб ненавидів залежати від речей. Виключенням були лише улюблений мотоцикл, слугувавший чоловіку єдиним другом, і чорна бас гітара, колись куплена на останні кошти. Та й хто наважиться красти в того, хто зможе наздогнати тебе за секунду та переломити хребет, наче якийсь сірник?

Крадучись, наче хижак до своєї здобичі, Гестер прислухався до нічних звуків, намагаючись зосередитися лише на одному — тихому шурхотінні. Хлопець наче збирався залізти нагору по стіні, що здивувало та обрадувало одночасно.

Мишка в клітці.

Не маючи змоги та терпіння витрачати більше часу, Ейб одним швидким рухом притиснув «тінь» до стіни та загрозливо нависнув над жертвою. Вуста скривилися в переможному оскалі, а приємна нега розлилася тілом, викликаючи хвилю колючих мурашок. Ось вона — найкраща мить у житті: жах у великих очах і скоре відчуття гарячої крові на язиці. Гестер обожнював це навіть більше за випивку та секс.

Незнайомець зашипів від несподіванки та смикнувся в сторону, але сильні руки не дали зробити й кроку.

— Відпустіть негайно!

Ейб проігнорував наказ, провів носом вдовж тонкої шиї з широкою стрічкою і різко відсахнувся. Спантеличений погляд пронизав приголомшеного хлопця, що суворо визирав з-під лоба. Червоні очі палали справжньою люттю. Гестер шоковано видихнув. Його широкі брови в шоці звелися догори.

— Якого дідька…

Ейб збентежно приклав два пальці до артерії, відчуваючи як в тілі напружується кожен м’яз. Він не міг промазати, вена точно повинна знаходитися просто тут! Тоді чому під пучками пальців не бився пришвидшений від тваринного страху пульс? Серце билося надто розмірено. Не може людський пульс бути 20 ударів! За власним голодом, що так вправно сп’янив мозок, чоловік навіть не звернув на це уваги.

— Я дуже вибачаюсь, — знизу долинуло утробне гарчання, через що Ейбові очі перетворилися на два великі блюдця, — але ви зовсім сліпий? Чи, вірогідно, тупий?!

В ту ж саму секунду хлопець схопив розслабленого від несподіванки чоловіка, та викрутив йому руку до тихого хрусту. Не вагаючись, незнайомець спритно відштовхнув Ейба від себе ногою. Гестер дивом втримався на ногах та здивовано поглянув на свою руку, а потім зітхнув від подиву й болю і перевів розгублений погляд на злого хлопця. Його груди важко здіймалися, а несподівано ворожо налаштований погляд палав. На мить чоловіку здалося — ще зовсім трохи, і незнайомець просто вибухне у нього на очах.

— Тупий? — хриплий шепіт розрізав тишу, що раптом запала в провулку. — Та як ти смієш?!

Ейб приклав долоню до правого плеча та вправив вивихнутий суглоб. Хруст власних кісток змусив тихо загарчати.

Як ця мала шпана могла посміти так себе повеси? Як у нього тільки сили вистачило?

— А ви? — підійшовши до Гестера, юнак схилив голову набік, презирливим поглядом задивляючись у самі зінниці. — Голод мізки відняв? Чи у вас їх і не було?

Ейб на мить застиг. Йому ніби заціпило. В голові миттю стало порожньо. До такої ситуації та подібної зухвалості Гестер готовий точно не був.

— Що ти… що ти, в біса, таке?

— Вам є діло? — скривившись, хлопець пройшов повз, але Ейб миттю схопив його за передпліччя, через що отримав просто в печінку. — Не смійте. Мене. Чіпати.

Так чітко. Так гордовито. Так образливо.

Ейб ніколи не чув відмов у свою адресу, ніколи не відчував такого сорому, через що всередині тихо почала закипати несамовита лють. Закортіло схопити нахабу за цю кляту шию та висмоктати все до останньої краплі.

Помітивши лютий погляд, хлопець криво посміхнувся та гордовито підняв підборіддя.

— Лайдак.

— Сказала малолітка, що втекла з косплей-вечірки, — хлопець на мить замислено схилив голову набік, примружившись. Ейбу здалося, що незнайомець не зрозумів його слів. — У кого ще мізки відняло?

Відповіддю йому послугувала тиша. Ейб тихо гаркнув і відштовхнув парубка від себе. Уважний погляд блакитних очей нарешті зміг оцінити чужий вигляд в повній мірі.

Образ «звіра», яким хлопець намагався здаватися, губився за дитячим обличчям та, на перший погляд, худорлявим тілом, що ховалось за вишуканим, але брудним одягом. Вільна біла сорочка з рюшами на рукавах й комірі, класичні чорні штани з високою посадкою й чоловічі пошкрябані туфлі. Брудна оксамитова стрічка на шиї слугавала ліпше прикриттям для татуювання, яке Гестер так і не зміг розгледіти, аніж чудернацькою прикрасою. Густе червоне волосся, зліва заправлене за вухо, масними хвилями спадало на очі. Неприродно бліда, навіть для вампіра, шкіра виблискувала у місячному сяйві, наче справжній діамант. Хлопець був схожий не просто на привида, а на наймертвішого привида з усіх.

Взагалі здавалося, що незнайомець прокотився лісовим схилом і впав просто у багнюку, бо слово «брудний» навіть впловину не могло описати цієї дивовижної картини. Парубку терміново був потрібен душ.

Тим не менш, у порівнянні з самим Ейбом, який стояв у сірій футболці, такій самій брудній, тільки від мазути, й джинсах з дірками та плямами від чорної і червоної фарб, незнайомець здавався невимовно гарним мандрівником з минулого. З таких найвіртуозніші художники писали свої шедеври, а скульптори робили найчарівніші витвори мистецтва. Гестер навіть не знав хто на чиєму тлі виглядав більш безглуздо й комічно. Наче істоти з різних часів та епох випадково потрапили в одне місце.

— Довго ще будемо в дивоглядки грати, чи ви нарешті заберетеся звідси й дасте мені можливість спокійно повернутися до своїх справ?

— Це мій район, — суворо відрізав Ейб.

Ще не вистачало йому інших мисливців на його території.

— Мені байдуже, я не полювати прийшов.

— А навіщо тоді? Хто ти взагалі такий?!

— Вас це не стосується, — хлопець знову загрозливо загарчав, хижо визираючи з-під лоба. — Йдіть звідси. Попереджаю вперше і востаннє.

— Відповідай, і я одразу піду.

Така пропозиція задалася чоловіку цілком виправданою — захист власної території та пошкодженого его. Хлопець підібгав губи та відвернувся. Судячи з усього, такий компроміс його теж більш-менш задовольнив.

— Я напівкровка, у мене тут зустріч, — тихий, наче шепіт нічного вітру, голос змусив здригнутися. — А тепер йдіть.

Напівкровка.

Ось воно що.

Хмикнувши, Ейб зник, як і обіцяв. Всередині щось неприємно скрутило. Чомусь Гестеру здавалось, що ця зустріч далеко не остання.

***

З даху почувся тихий хриплий сміх, на відміну від гучного шелесту упаковки. Сховавши в кишеню довгого чорного пальта різнокольорову яскраву пачку солодких ведмедиків, чоловік звівся на рівні й потягнувся з тихим зітханням. Старі кістки невдовлено зухрустіли. Слід було додати в свій розклад більше фізичних навантажень, а не скидати всю зачистку на своїх помічників, але чоловік надто сильно не любив бруднити руки. Від чогось надто вдоволений погляд звернувся до нічного неба, усіянного яскравим пилом зірок, що простягався вздовж усього Чумацього шляху. На виразних губах розцвіла широка посмішка.

— Нарешті розважимося.

— Я тебе чекати втомився.

Чоловік опустив погляд додолу та сплигнув з даху, граціозно приземлившись просто перед напівкровкою. Хлопець дружньо всміхнувся правим кутиком губ і потиснув простягнуту руку.

— Бачив, що в тебе з’явилися справи, — чоловік видав тихий смішок і кивнув на вихід з провулку. — Сама Доля звела.

— Дуже смішно, Боніфасе! — хлопець насупився, а потім підвів на друга шокований погляд. У рубінових очах читалися відраза та цілковите заперечення одночасно. — Ні! Це просто не може бути він.

— Саме так, Малеку, це він.

— Чому з усіх істот на планеті ти обрав наймерезеніше створіння?!

— Я сам не в захваті, — Боніфас важко зітхнув і підібгав губи. — Потрібно робити, що вона каже.

— Це ненадовго, — Малек блимнув кривавим вогником в очах і дістав із тіні вістря спису. — На порозі нова ера.

#G #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #Вампіри #Пригоди #Демони #AU