Сюжет: молода жінка заарештована за революційну діяльність. Молода художниця.
Піддатися натиску чи померти вільною пташкою.
Події відбуваються в камері, жінка встає зі свого ліжка.
-Чи має воля таку ціну, чи це задорого для мене? Якщо помру, то більше не побачу небо, не світитиме мені сонце, Не намалюю більше мальви я, вишиватиму маки. Помруть мої картини, спалять їх, горітимуть допоки попіл не залишиться од них. Якщо прогнусь, рабом стану, і кожен день то мука. Я буду жити, та зсередини вмру. Я буду бігти, та швидше повзти. Споглядатиму молодих бійців, дітей, знаючи, що чекатиме смерть на них. Вічні страждання залишаться в серці моїм, вони тягнутимуть вниз до дна Світязя. Нестиму смерть, як прапор червоний, до інших, вольних народів.
Невже це те, чого ми заслужили? Жити в брехні, у полоні, дивитися на вічний тортур. Ми бачили, як наших батьків убивали за мову, за право бути щасливим і знати, хто ти є.
І вільні пташки відлетіли у дальні краї, не почуємо більше їхні голоси, не побачимо щирі та втомлені усмішки.
Невже і мене чекає доля така? Чи забудуть мене, чи пам'ятатимуть як зрадницю влади. Будуть брехати, казатимуть, що в серці моїм гниль і заздрощі до кращих за мене. Та чи є хтось ще гірший чи ліпший у суспільстві такім?
Ми всі однакові й бездарні, вміємо тільки судити невинних. (Отой п'є, та розпуста, те за мрією йде).
Якщо вмру, не розповім дітям своїм, як було все насправді, забудуть мене, вважатимуть зрадницею, молитимуть прощення не в Бога, а в сатани. Якщо виживу, буду грішною, не пробачу собі я таке.
Краще смерть.