-Ти як? Нормально? Сьогодні цілий день закрита була,в своїх думках.
-Все нормально,Ем. Дякую,що подзвонила так пізно.-голос видавав напругу.
-Ми хвилюємося за тебе. Навіть не уявляю, як тобі зараз. Це ж він буде поруч..постійно..
-Давай не будемо про це, добре?
-Впевнена? Може краще виговоритися.-стурбовано запитала подруга.
-Впевнена,я справлюся.
-Я в цьому не сумніваюся,Дейзі.
-До завтра.
-На добраніч.
Роздався телефонний гудок,що сповістив про закінчення розмови.
На наступний день дівчата зустрілися на тому ж місці де й завжди. Прийшовши до школи,Клара зупинила дівчину біля шкафчиків.
-Дейз,я хочу поговорити.
-Ну добре,кажи.
-Якщо тобі треба буде якась допомога,ти завжди можеш до мене звернуся.
Візьмемо мою дубинку і підемо прочищувати мозок тому нарцису.
-Хах,дякую,я знаю. Ти..дуже допомогла мені тоді.
Якщо чесно,то навіть більше,ніж Емма. Адже та притримувалася в школі позиції нейтралітету,"мене зовсім не обходять речі,які тут відбуваються,я просто вчусь. Вчусь,як і повинна..". Можливо,вона й хотіла якось це вникнути,проте точно знала,що батьки цього не одобрять. Клара ж була бойова. В той тиждень вона закривала рот всім,хто смів дивитися на Дейзі якось не так. З гордістю чи насміхом. Їй було все одно,що про неї думають,чхати на репутацію. Вона вміла постояти за себе і за тих кого любить.Продзвенів дзвінок. Дівчата поспішили в клас.
-Тож, сьогодні ми готуємося до тесту,який буде завтра.
-Так нууууу...-по класу пішла легка хвиля обурення.
-Ніяких "ну". -грозливо промовила викладачка.
-Місіс Роуз,але ж ми писали тест буквально того тижня.
-Якщо ти не помітив,Девід,ми встигли з того часу вивчити нову поглиблену тему. Тож,тесту бути.
Урок пройшов монотонно,без особливих пригод. За те,на перерві всіх очікувала новина.
Райвен вийшов на середину класу,привертаючи увагу.
-Ей,народ,хочу запросити вас на свою вечірку сьогодні. В честь мого приїзду в це місто,предки дозволили потусити. Познайомимося ближче.
-Бро,ти ж сам чув,завтра тест в місіс Роуз. Якщо я завалю мамка вб'є.
-Чувак,ти реально збираєшся готуватися до тесту з англійської,ніж круто провести час в класній компанії? Сорі,я тебе не розумію.
-Ну,знаєш..виправлю потім якось.
Гурт хлопців одобрено заревів.
-Дівчатка,для вас запрошення також діє.
Дейзі була не в захваті. Райвен і без того став цікавою персоною в школі,а тут ще й вечірка.
-Скажіть,хто з вас прийде,красотки.
Більшість дівчат одразу ж погодилися. Емму він ніби не помітив,хоча можливо так і було. Вона завжди була тихою в школі. Клара дивилася на нього зухвало,ніби збиралася викликати його зараз же на арену,щоб добряче вправити йому мізки.
-Ей,а ти? Прийдете,міс...Кроуфорд?-він упевнено обернувся до Дейзі.
Це питання вибило її з колії. До цього вона вирішила,що нізащо туди і ногою не ступить,а тут.
-Авжеж,містер Хілл.-твердо і холодно відповіла дівчина.
Він тільки коротко усміхнувся.
-Чудово,тож,чекаю всіх,народ.
Дівчата відверто здивувалися і через кілька хвилин викликали її на коридор.
-Божеее,що я зробила. Ні,ні, не піду. Ні за що.-тіло тремтіло,здавалося,вона от-от впаде.
-Якщо ти не підеш,він подумає,що ти злякалася.-нервово відповіла блондинка.
-Я згідна з Еммою,Дейзі.
Дівчата чітко усвідомлювали,що зараз вона скаже.
-Я без вас не піду. Давайте разом,ну не піду я...
Здавалося,що Дейзі навіть зараз заплаче.
-Що ж,я так і знала,але вибач,не зможу. Ти знаєш моє ставлення до навчання. Я не можу провалити тест.
-Дейз,-тихо заговорила Клара.-ти знаєш теж,що я залюбки б пішла з тобою,але...
-Все зрозуміло,дівчата..Залишаєте мене на мінному полі посеред війни.
-Посеред якої війни..-фиркнула Вотсон.
-Правильно,Ем,навіть воювати проти нього нормально не можу.
Дейз вибухнула в емоціях і поривисто взяла сумку,щоб вибігти на двір.
-І що будемо робити?
- Не знаю,може вона зрозуміє,що це не наскільки катастрофічно як вона думає.
-Еммо,це взагалі то важливо для неї.
-Я розумію,але що я з цим вдію...
-Боже,та ти чортова егоїстка.-роздратовано крикнула остання.
Емма холодно сприйняла ці слова. Адже вона сама для себе давно це вирішила.
"Краще бути жорстокою егоїсткою,ніж чуттєвою слабачкою." Зараз це гасло знову твердо звучало в її голові.
"Нехай так думає,у мене не має виходу. Я...я..чорт,мене зламали принципи. І не мої,а чужі...Я виберусь,дівчатка. Я обов'язково стану колись для вас сильною опорою,можете не сумніватися.."
На обіді Дейзі не було. За те,Клара придумала не надійний,місцями дивний план,як зробити так,щоб "і вовки були ситі і вівці цілі."
-Нам треба її знайти і скоріше про це сказати.
-Ні,зачекай,Кларо,це..А це нормально взагалі? Що буде якщо нас застукають? Нас можуть тимчасово відсторонити від навчання. Хоча для мене і просто розмова дирекції з батьками це справжня каторга..
-Розумію,Ем. Але в нас є вихід? Та й скажи відверто,нам не вистачає адреналіну. Інші в наші роки курять,п'ють,а ми що?
-Приклади для наслідування.
-І де знаходяться всі відомі тобі приклади для наслідування? Їх портрети чи скульптури припадають порохами в музеї. Хочеш так само?
-Якщо я завоюю галів чи намалюю Мона Лізу,то готова на таке продовження увіковінченого життя.
-Боже,ти нестерпна,-сміючись сказала Клара.
-Генії,вони такі. А ти як думаєш чому вони так часто самотні?-з сарказмом відповіла Емма.
-Йдемо знайдемо її нарешті.
-Це..Я дякую ,звісно, за те,що ви згідні мені допомогти,але я не хочу,щоб це коштувало вам чогось,а тим більше впливало на вашу репутацію,накопичену роками.-відповіла Дейзі.
- То ти згідна? Тобі ж взагалі не потрібно нічого робити. Тільки згода і теоретична відомість про наші дії.
- Не знаю..Будьте обережні,дівчата.
-Звісно.
Емма мовчала.
- Ти готова?
-Та..так.-прозвучало це більш,ніж не впевнено.
- Не переживай,прошу. Ем,якщо тобі важко..-стурбованість Клари була помітною.
-Ні,ні,все добре. Я не приховую,що мене це турбує і я хвилююся. Але це потрібно нам...і мені.
-Удачі,я затримаю місіс Роуз наскільки довго, скільки зможу,але постарайся впоратися швидко.
-Окей.
Клара рушила до кабінету. Обережно постукавши ввійшла,а через кілька хвилин вони разом з вчителькою вийшли з класу.
"Це мій шанс,давай Еммо,тут немає нічого складного. Окрім того,щоб не попастися на очі комусь з робочого персоналу..."
Вона тихо пішла до дверей. Помалу відкривши їх і зайшовши,Емма одразу рушила до столу,де зазвичай місіс Роуз тримала відповіді на заздалегідь приготовлені контрольні.
-Не ці...невже їх не...О!-дівчина відчула помітне полегшення, адже головна місія була виконана.
Проте,через декілька секунд сталося те,чого вона найбільше боялася...
-Оу, місс Вотсон, неочікував від вас такого...