Що може бути спільного між хлопцем, що шукає вбивцю свого батька, і хлопчиною, чиє життя перетворилося на суцільну пастку?
Оріджинал про стосунки двох хлопців, що живуть по різні сторони закону. Один - поліціянт-стажер, йде стопами вбитого батька, інший - вимушений виконувати будь-яку майже завжди нелегальну роботу, аби вижити. Вони зустрічаються таємно, знають далеко не всю правду один про одного, хоча їх пов'язує й минуле, й теперішнє, й лише від них залежить, чи пов'язуватиме їх майбутнє.
тґк "Тримай ґейську книжечку"
#S #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #Кримінал #Інвалідність #Детектив 3. Раске та Аарон — Є щось? — Аарон помітив Раске, лише коли той підійшов впритул. Запитав, неохоче відірвавшись від безрезультатного флірту із суд мед експерткою.
— Є записи з камер. Брюхов зустрічався з жінкою, а приступ відбувся, як тільки вона покинула приміщення. Ніхто з персоналу не знає, хто вона, про що розмовляли — не чули. Обличчя не видно, проте є номер машини в яку вона сіла двадцять хвилин тому. — відзвітував Раске. — А й ще, Брюхов пив якийсь фруктовий смузі. На кухні блендер ще не мили, якщо потрібні зразки. — хлопець перевів погляд на жінку, що саме закінчила огляд трупа і знімала білі медичні рукавиці.
— Потрібні. Я Катерина, ми ще не знайомі, так? — вона привітно усміхнулася. Він хотів було відповісти, та Гурбер виявився прудкішим.
— Це Раске. Проходить у нас стажування, Іщенко приставив до мене помічником у цій справі. — хлопцю залишилося лише усміхнутися, адже Аарон одразу продовжив, звертаючись лише до Катерини. — Ходімо на кухню, візьмеш зразки, а я ще побалакаю з кожним зі свідків самостійно.
Слідчий посміхнувся жінці й розвернувся, аби піти вслід за нею, та краєм ока він зустрівся поглядом зі своїм підопічним.
— Ах, так. Поїдь у відділок, пробий машину. — відмахнувся і впевнено покрокував за мед експерткою. Раске обурювало таке ставлення до себе, та він чудово розумів, що його тут ніхто не тримає. Тому, втамувавши негативні емоції, хлопець востаннє оглянув розкішне приміщення та покинув його.
Перша справа викликала дивну суміш емоцій. Молодий правоохоронець був неймовірно радий і задоволений собою, що йому вдалося вмовити Іщенка. Мозок розривало від різних теорій, що виникали десь у підсвідомості, проте не мали нічого спільного з реальністю. Але на тлі збудного захвату наростала дивна тривожність. Переважно тому, що Раске ставав усе ближче до розгадки справи свого батька. Відтоді пройшло майже десять років, багато дрібниць уже було втрачено. Та надія ще жила, хоча впевненість усе більше хиталася. Цілком ймовірно, що вбивця сам уже мертвий, та навіть якщо Раске пощастить і знайти його, з ним не будуть панькатися. Діяти треба було обережно, виважувати кожний крок. І що більше справ розв'яже Раске, то більше шансів з'явиться на успіх. Досвід тут мав неабияку вагу. Зараз батька не вистачало як ніколи. Хлопець намагався згадувати його усмішку, впевнений голос, поради, що той колись давав, коментуючи хід своїх думок, а малий хлопчик слухав із завмиранням серця і блиском в очах, який, якщо вірити словам матері, теж перейняв у батька. Ці думки підбадьорювали, нагадували задля чого все це взагалі.
Зі своїм завданням Раске впорався напрочуд швидко, а от Гурбера все не було. Іщенко теж кудись зник, тож з'явилися ідеальна нагода перекусити, адже сніданок сьогодні довелось пропустити. Кава з медовими пляцками з кав'ярні за квартал від відділку давно припала до смаку Раске, тож закономірно саме туди й понесли його ноги. Та навіть за їжею хлопець не зміг відігнати від себе думки про це дивне вбивство, хоча це міг бути й нещасний випадок. Кілька хвилин тому він дізнався з ким зустрічався цього ранку Брюхов. Автомобіль, на якому загадкова жінка залишила ресторан, належав такій собі Альбіні Мармурській, власниці не менш успішної мережі ресторанів. «Конкуренція» — перше, що спало йому на думку. Відстеживши шлях авто, Раске дізнався, що її пунктом призначення був аеропорт. Скоріше за все жінка вже покинула країну. Втекла? Можливо, якщо це взагалі вбивство. Розрахувавшись, він попрямував назад до відділку, сподіваючись, що цього разу застане там своїх керівників. Та все ж довелося зачекати хвилин десять, доки приїде Гурбер. Потім ще з десять, доки Катерині нарешті вдалося відшити слідчого, приступивши до своєї роботи.
— Ось, — не чекаючи, Раске запхав йому в руки планшет із видруківками всього, що зміг знайти в базі даних зі своїм рівнем доступу, і коментуючи.
— Якщо вона за кордоном, то чекатимемо її повернення. Попередньо в Брюхова алергічна реакція на горіхи. — Промовив Аарон, уважно вивчаючи папери. — Цікаво те, що в склянці вони були, а от на кухні — ні.
— То, ви думаєте, вбивця Мармурська?
— Схоже на те. Поглянь, як вона швидко зникла. — він хмикнув. — Конкуренція — страшна штука. — слідчий якось дивно глянув на свого помічника. — Що ж, пиши звіти й вільний.
— Але... — Раске підняв руку, зупиняючи Гурбера, що вже зібрався йти.
— Що?
— Допоки ми не будемо перевіряти инші версії?
— Вони в тебе є? — не чекаючи відповідь, Аарон Гурбер розвернувся й хутко попрямував у напрямку виходу.
Слідчому все ж вдалося виторгувати в Катерини вечерю сьогодні, тож настрою працювати взагалі не було, адже чоловік думками був уже там. Та перш ніж поринути в приготування, аби нарешті змусити її втратити голову, була ще одна справа. Аарон сів у машину та набрав коротке повідомлення «Є цікавинка. Зараз.«Відповідь прийшла миттєво. Нова адреса. Чоловік вбив її в навігаційний застосунок, і через тринадцять хвилин штучно синтезований голос сповістив, що місце призначення знаходиться праворуч. Вийшовши з автомобілю він опинився між зачиненим нічним клубом та дешевою юридичною конторою, пройшов глибше в провулок, у який пряме сонячне проміння майже не проникало. Гурбер роззирнувся, проте не побачив нічого, крім фасадних стін та вологого тротуару. За час очікування він встиг поправити годинник, комір, зализану зачіску, правий рукав сорочки та придумати три варіанти діалогу на вечерю. Від роботи над четвертим його відірвав холодний метал, що раптово опинився притиснутим до його горлянки. Він сіпнувся й ковтнув повітря.
— Давно не бачилися. — З-за спини пролунав приємний жіночий голос, й инше лезо торкнулося попереку.
— Яке холодне вітання. — чоловік намагався зберігати контроль над своїм тілом та розумом. — Я, взагалі-то, з цікавими новинами.
— Гайда, у мене мало часу. — її теплий, контрастний із вогким повітрям навколо, подих торкнувся його шкіри.
— Буду вельми вдячний, якщо ти прибереш ножички. — Аарон спробував повернути голову, аби побачити дівчину, та вчасно збагнув, що це погана ідея.
— Навіщо? Хіба так не цікавіше гратися? — та все ж ледь посунула ніж від горла, нарешті дозволивши повернути голову.
— Гратися в що?
— У мою гру. Гру в правду. Правила ти знаєш, та вони крихту змінилися з минулого разу. — дівчина сильніше притиснула ніж, що лишився позаду.
— Ти про що? — не допетравши, посміхнувся. Периферійним зором він бачив її, як завше, холодні чорні очі визирали з-під червоно-чорного, короткого волосся.
— Ну, знаєш, мені було сумно без твоїх історій увесь цей час. Ми так не домовлялися, тож сьогодні за інформацію отримаєш своє життя. — удавано засмутилась, проводячи лезом по обличчю Гурбера.
— Те, що я скажу, змусить тебе змінити свою думку. Пам'ятаєш Левицького? Його синочок вишиває серед копів і зорі прихильні до нього. — пробелькотів, так спритно, як тільки міг, збивши дихання.
— Левицький? Та невже? Це той, що накрив «Півонію»? Справді цікаво...
Аарон подумки видихнув із полегшенням, отримавши таку реакцію. Чоловік дійсно давно не виходив на контакт, бо не отримував жодної вартісної інформації, а те, що дурити Клару це заняття для безумців, йому добре нагадував шрам на щиколотці. Здавати їй хлопця було підло, проте це була прекрасна, ледь не єдина, можливість викрутитися. Та й він дратував однією лиш присутністю, тому це був, нехай і жорстокий, проте спосіб його позбутися. Чоловік підняв руку, аби прибрати неслухняне волосся, що вилізло з ідеально зализаної зачіски.
— Заціпся! — просичала дівчина, ніби передбачивши намір Гурбера зрушити з місця. — Це, звісно, солоденько, проте цього замало. Тобі слід справді вразити мене, аби ти міг хоч на щось сподіватися. — Лезо зіслизнуло з ланіти до горлянки.
— Чекай! Чекай... Я все скажу! Я все зроблю і все дізнаюсь, тільки дай мені трохи часу. Я лише сьогодні дізнався про нього й одразу ж до тебе. — краплинка холодного поту скотилася скронею.
— У тебе три дні, второпав? — вона прибрала ножі, у ту ж мить Аарон відчув поштовх масивного черевика в жижки. Біль миттєво охопив ноги, чоловік втратив рівновагу. — Буде вельми шкода, якщо ти мене знову розчаруєш.
Чоловік підвівся під згасні звуки кроків. Обернувся, та Клара вже зникла. Слідчий вилаявся в пів голосу, витріпався й попрямував до автомобіля. За три дні йому треба було дізнатися про молодшого Левицького все, що можливо й неможливо. Якщо Раске піде стезею свого татка, то він стане чималою кісткою в горлі як самому Гурберу, так і людям, що стоять за Кларою. Годинник вказував на дванадцяту годину. День буде довгим.