#конкурс #Ангст #Драббл #Драма #Елементи #Слеша #S #Б #Міні #Закінчений #Дазай #Дадзай #Чуя #Тюя #Bungou_Stray_Dogs
Пам'ятайте сценку, де Тюя переміг Лавкрафта, активувавши своє «псування», після чого він попросив Осаму допомогти йому дістатися бази, але його залишили одного? Отож... Що якби Дадзай дізнався, що його напарник так і не дістався вказаного місця?
P.S Імена Чуї та Дазая написані як Тюя та Дадзай, тому що я надихнулася мангою і саме там їхні імена так написані.
Сонячний теплий день. Кучерявий перебинтований хлопець у бежевому плащі та у веселому настрої гуляв в одному з парків Йокогами. Здавалося, що ніщо й ніхто не міг зіпсувати добрий день. Після вчорашнього зіткнення з однією з бджіл гільдії та жахливою спрутоподібною істотою, у хлопця залишалися думки про напарника, якого він залишив на полі бою, після вдалої перемоги. Він чомусь був упевнений, що нічого не могло статися, адже його напарник був ще тією сильною овцею і ніякий вовк не приборкав би такого звіра як Накахара Тюя.
— Ти… чорт… Дадзай. — рудий хлопець у капелюсі відкашлювався, після важкої боротьби з ворогом. — Якщо справа закінчена, зупиняй мене одразу ж…
— Ну, я трохи затримався, але… — погляд Осаму був щасливим. — Це було так цікаво, що я задивився.
— Я довірився тобі… Я використав «псування»… Пересвідчись, що я… Доберуся… До моєї бази… — стомлений і весь у ранах, Тюя стиснув кулак і ляснув по плечу напарника, впавши непритомним на землю.
— Залиш мені це. Напарник. — на обличчі хлопця продовжувала сіяти задоволена усмішка.
Йому було смішно спостерігати за тим, як рудоволосий коротун спав, наче маленька дитина. Потрібно було лише донести напарника до бази, але Дадзай вирішив просто залишити Тюю одного на холодній землі і вирушити додому.
У кишені бежевого плаща задзвонив телефон і діставши його, на екрані висвітлилося ім'я Морі Огай. До моторошного неприємне відчуття охопило хлопця. З надією, що не сталося нічого поганого, він підняв слухавку. Бос Портової мафії почав розпитувати суїциднокові про те, куди міг зникнути Накахара Тюя. Впавши в здивування і невелику паніку, Осаму спокійно відповів, що все під контролем і що напарник вирішив переночувати в нього вдома. На що Морі не повірив і просто промовчавши, кинув слухавку, чекаючи наступного дзвінка від суїцидника.
Кинувши все, Осаму кинувся на те місце, де залишив друга. Він до кінця сподівався на те, що нічого страшного не могло статися і що Накахара просто все ще спить або, можливо, просто потрапив у полон гільдії. Дадзай давно так не бігав, як зараз. Здавалося, що заради порятунку свого життя він так не бігав. Зараз було те, що було в сто разів важливіше за його жалюгідну та загублену душу — життя Тюї.
Діставшись потрібного місця, сталося найстрашніше. На землі лежало розірване, на шматки, холодне тіло Накахари. Все обличчя було в синцях, наче нещасного хлопця побили як боксерську грушу, величезну кількість глибоких шрамів не залишали на тілі хлопця жодного живого місця. Чокер розірваний, одяг пах кров'ю, а пом'ятий капелюх відкинуто кудись у далечінь.
Побачивши весь кривавий жах, по тілу Осаму пробігли мурашки, а обличчя стало блідим наче мармур. Ком застряг у горлі і він нахилився до мертвого тіла. Дадзай боявся торкатися. Він не вірив, він не хотів вірити в смерть кращого друга, який його так дратував ще чотири роки тому, коли вони ще тільки працювали разом у мафії. Хвилина, дві, три і на очах Дадзая почали виявлятися сльози. Він обійняв заледеніле тіло Тюї. Притискаючи його до себе, він не знав, що робити далі, кому дзвонити і як пояснювати.
— Це моя провина. Я не мав тебе залишати, — крізь зуби процідив Осаму. Йому було боляче, він відчував немов це він вбив коротуха. — Настають темні часи, але… Хто міг з тобою так вчинити?
З хащі лісу хтось виглядав крізь дерева, спостерігаючи за всією картиною того, що відбувається. Цей хтось був розумний і дуже хитрий, наче щур. Його присутність Осаму не відразу відчув, але коли незнайомець сам вирішив вийти перед кмітливим хлопцем, суїцидник був зовсім не здивований появою саме Його: темно-фіолетові, проникливі до самих глибин душі, очі дивилися з високо в темно-карі очі Осаму.
— Твій хід, — холодно промовив хлопець із розпатланим чорним волоссям.
— Федоре, — сліз уже не було видно і всім своїм серйозним виглядом, Осаму показував, що він був готовий продовжити гру з демоном. Поклавши мертве тіло Тюї, Дадзай став на повний зріст і усвідомив, що він лише спить.
— Цей хлопець такий важливий для тебе?
— Я тільки вирішив прилягти, як ти раптом опинився в моїх кошмарах? Як непристойно. — промовив Осаму, проігнорувавши запитання.
— Чому він тобі важливий? — Достоєвський хотів отримати відповідь. Він знову глянув у очі Дадзая і зрозумів, що веселий суїцидник приховував від усіх прихильність до рудого коротуна.
— Я маю допомогти іншим і коли все закінчиться, я знову зможу побачити Тюю. Продовжимо ж, — усміхнувшись, довкола Осама та Достоєвського виникло яскраве світло і сон розвіявся. Суїцидник сидів навпроти ворога з лицемірною усмішкою, що спостерігав за наступним ходом співкамерника.