#G #А #Закінчений #Міні #УкраїнькаМіфологія #Чугайстер #Перелесник
Язики полум'я задоволено облизувало гілля. Перелесник пас поглядом вуглинки, які дуже хотіли вибитись з вогняного стовпу.
Він ще не робив нічого принизливішого. Витрачати свої дорогоцінні сили, щоб посмажити шмат м'яса. Побачила б його зараз Яга, то наступні півстоліття всі жарти були б лише про це.
Захотілось тому бурмилі смаженого на кінці віку. Геть клепки вибило! Як в людей захотів! Все життя сирове їв - і чудово.
Але в карти він добре грає. Занадто добре. Точно махлює.
Перелесник стиснув губи.
Але добре махлює.
Почувся тріск гілок. Не від вогню.
Перелесник озирнувся. Щось дерлось крізь нетрі.
Не дерлось. Пхалось.
Чи пора йому брати ноги в руки? Може це Лісовик вчув, що він тут багаття розвів.
Хоча… Геть ще молодий цей Лісовик. Можна буде викрутитись.
Але на галявину вивалився не володар лісу, а купа білої шерсті.
Чугайстер.
За ту сотню років, що Перелесник швендяється в цих краях, він зустрічав Чугайстера хіба кілька разів на вселісових зборах. Вовкуватий і серйозний. Ніхто так і не наважився з ним заговорити. Та й чи вміє він взагалі говорити?
Поглипавши здивовано на Перелесника, мисливець на мавок повільно наблизився і гепнувся на землю перед вогнищем супроти нього.
Темні очі-намистинки прикипіли до завитків полум'я.
Мовчання, яке переривалось лише тріскотом сухого гілля і шелесткими розмовами дерев, протягнулось між ними.
Перелесник помітив, як Чугайстер стискає свої зграбні кігті, що то з'являлись, то зникали у шерсті, на якій де-не-де майоріли плями бруду.
-Поганий день? - запитав Перелесник, стежачи за тим, як сало морщиться і бризкає смальцем навсібіч, викликаючи ще більше іскорок.
Мисливець на мавок мовчав. Може й правда не вміє говорити.
-Закладаюсь. Сьогодні була твоя черга допомагати Водянику.
Чугайстер звів на нього очі і Перелесник здивувався, яким розумним і осмисленим був той погляд. Біла купа, що слугувала за голову, кивнула і знову втупилась у полум'я.
Отже, він вгадав.
Перелесник зітхнув, згадуючи свій останній візит до Водяника. Він, порівняно з володарем озера, має вдачу, мов пір'ячко. Скрізь тому треба влізти, і те підказати, і куди той камінь переставити, і те, і се. Ох і диму ж тоді було з вологого очерету.
-Співчуваю. Я тебе розу…
-Завались.
Перелесник ледь не впустив палицю, якою збирався розштурхати іскри у вогнищі.
Чугайстер все ж вміє говорити.
Почути, як говорить мисливець на мавок. Та йому ж ніхто не повірить, як розкаже!
На диво, опісля тиша, яка запанувала між ними була якоюсь… Перелесник зіщурився, підбираючи слово.
Дружньою.