#G #А #Міні #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #ЯгаПерелесник #Кощій
-Любонько! Неповіриш, що маю. - Перелесник вистрибнув з полум'яного вихру посеред кімнати й так і завмер з піднятою темною пляшкою. - А ви, що тут забули? Тобто, з якої нагоди вирішили обдарувати нас своєю присутністю, пане?
Кощій, помітивши його, швидким рухом обтріпав штани. Темні очі підозріло забігали кімнатою.
Чортополох, настовбурчивши чорну шерсть, терся об край крісла. Побачивши його, кіт люто зашипів.
Перелесник міг поклястись, що цей противний котяра щойно був на колінах Кощія.
-Я? Чого це мені перед другорядною нечистю звітуватися?! - Кощій за звичкою поправив корону з кісток.
Юнак зіщурив очі-вуглинки і поставив пляшку з темного скла на стіл. Невже Яга знову за старе взялась? Не може бути! З ним?! Цим старим чорнобоговим сраколизом?! Перелесник був набагато кращої думки про смаки відьми.
-Чи дозволите присісти? - тільки глухий вважав би, що хлопець питає дозволу. Це звучало, як образа. Ганебна образа.
Проте Кощій, ніби не почув цього, бездумно кивнув, почавши вистукувати блідими пальцями, обнизаними важкими перстнями, по поручні крісла.
Між ними важким канатом напнулась тиша, від якої дзвеніло у вухах.
Чортополох потерся головою об ногу Кощія. Той роздратовано зиркнув на набридливого кота й тупнув, відганяючи.
Перелесникове пильне око вловило крапельку жалю в очах Князя Кісток, ніби йому було шкода ось так гримати на тварину. Шкода?! Та цей кіт найкошмарніше створіння з усіх, кого він зустрічав. Навіть Болотяниця й та має більш лагідний характер, ніж оце чудовисько в шерсті!
Юнак відхилився на спинку стільця й закинув ногу на ногу, пильно стежачи за небажаним гостем з-під напівприкритих повік.
-Все готово! Тепер наречена радітиме, бо прутень твій… - Яга завмерла, увійшовши, й помітивши Перелесника. В одній руці вона тримала кошик, наповнений, розписаний золотими фарбами, дерев'яний посуд, а в іншій - невеличку скляну пляшечку. Відьма зикрала то на Кощія, то на нього і кутики її багряних уст ледь помітно сіпнулись.
Кощій несамовито почервонів. Матінко! Почервонів! Той, що постійно блідий, як смерть, почервонів. Дивовижа! Чого-чого, а такого Перелесник на своїм віку не бачив. Князь Кісток поспіхом подякував Язі, вихопив кошик й пляшечку у неї з рук і поспішив геть з хатинки.
-Три краплі на склянку, довбню! Не сплутай! - крикнула йому вслід Яга. Та чи почув?
Перелесник пирснув зі сміху, не витримавши.
-Схоже, скоро він прибіжить по інше зілля.
Відьма всіма силами намагалась зберегти серйозний вигляд.
-Кепкуєш, безсовіснику?!! Не молодий же він вже.
Перелесник вже реготав від душі. Трошки заспокоївшись і витерши сльози, запитав:
-Єдине не зрозумію. Нащо йому посуд?
Відьма покрутила в руках пляшлу, яку він приніс.
-Для тещі майбутньої. - Вона відкоркувала пляшку й понюхала. - Файне пійло. Буде з тебе діло!