#G #A #Закінчений #УкраїнськаМіфологія #Лісовик
Заливисте пташине щебетання розрізало лісові стежки, сповіщаючи про остаточну поразку Мари.
Крилаті порядкували біля своїх гнізд, але увагу Лісовика привернуло одне з тих, що ховались в листі дуба. Птаха співала так чарівно, що хотілось зупинити вітер і слухати вічність. Веселі ноти видавали дрозда.
Лісовик пугачем пурхнув на гілля сусіднього дерева і причаївся. Спостерігав. Птаха педантично зґарбувала листя, що випало з гнізда, і продовжувала пісню.
Та з кожною новою хвилиною цього щебетання, Лісовик все більше і більше переконувався в тому, що щось з тим не те, але що - сказати не міг.
Натомість продовжив спостерігати.
Пташенята в гнізді сиділи, на диво, тихо. Не тупцяли по гнізду, як інші. Не пискотіли час від часу, вимагаючи їжі.
Розуміння ледь не завалило пугача з гілки. Лиш химерне везіння допомогло зберегти рівновагу.
Пташенята мертві.
Лиш тепер Лісовик зрозумів, що саме здалося дивним у щебетанні їх птахи-матері.
І це не намагання приховати скорботу.
За мить біля гнізда приземлився інший дрізд. Пісня полилась ще солодше.
Пугач розправив крила і безшумно зник у хащах.
Відображення сплетіння коріння, гілля та моху мерехтіло і хвилювалося у джерельних водах. Безвійні очі стежили за блискітливими промінчиками на поверхні, а вуха-гриби насолоджувались шумом.
Відволіктись Лісовика змусило ледь чутне "ку-ку" десь з-за куща.
Зозуля.
Володар лісу знову повернувся до джерела.
Зозуля, яка кидає своїх пташенят і дроздиня, яка грала виставу "Найкраща матінка".
Там, між коренястої грудини, де був захований жолудь-серце, щось заворушилось. Вдарило.
Лісовик опустив очі і завмер. Жолудь сяяв зеленуватим золотом і відбивав дивний ритм. Як стукіт крапель дощу, мерехтіння роси по травинках, дзьоб дятла по стовбуру.
Ку-ку. Ку-ку.