що ж таке магія?

коли востаннє була на сеансі у психолога, то мене запитали чи вірю в магію, чи присутня вона в моєму житті. дідько! не змогла віднайти відповіді. мій мозок немовби заблокував усі спогади, коли я відчувала у своєму бутті присмак фей чи то краще сказати, відьом.

з того моменту минуло декілька тижнів, сповнених суму й тривоги. я довго замислювалася над вище згаданим питання, шукаючи у лабіринтах мозку відповіді. за вікном січень, у душі — затяжний вересень з дощами.

у потаємні сили я не вірила. якщо хочете посміятися, то скажу, що минулого літа бабуся радила мені піти до якоїсь бабки або відьми, яка б наворожила мені чоловіка. еххххх...

надворі двадцять перше століття: все вирішують комп'ютери, а дехто досі вірить, що їхнє життя залежить від того, як розміститься на талірці кавова гуща. дивина.

бентежні двадцять три роки позаду. і таки, якщо зібрати усі шматки хронології, то можна сміливо заявляти, що за цей час я стикалася з магією.

магічним я вважала кожен вечір, коли ми з дідусем дивилися на зорі. коли залишалася з ним удома, слухала його історії про минуле. про те, як він зустріч бабцю. про свої пригоди на заводі.

магічною була кожна батькова відпустка. тоді ж він перебував зі мною 24/7. ми їздили як не до лісу, то в гори. довготривалих подорожей ніколи не було, тому я засмучувалася. ніякого моря чи мегаполісів, як у інших. однак зараз розумію, що кожна міні-тріп мого дитинства — це крапля чогось незбагненного.

сповненими магії та щастя були моменти у школі, коли мене не вважали зайвою, а сприймали як свою. ох, навіщо я це згадала? ненавиджу те пекло. але, мабуть, ще одним неймовірним спогадом було закінчення його. по суті, не люблю свій випускний, проте після нього моє буття розцвіло, наповнилося чимось таким, чого не порівняєш із реальністю.

магічним був ранок у бабусі. тоді мені було п'ять, мели сніги, потріскував мороз. вона зранку розпалювала в печі, я сиділа й грілася. розмовляла з нею. ніби звична банальність, але дотепер в пам'яті зберігається.

якщо говорити про маму, то я обожнюю цю жінку. на свято Миколая вона все намагалася перекрутити так, що ми з сестрою справді ледь не вірили в існування Чудотворця. чи не диво? чи не магія?

моє дитинство бувало різним. кожне Різдво — ковток магії. підготовка до святвечора — чарівний пилок. згадую, як смажили пампухи. пекли пляцки й готували кутю. згодом усе забулося й зникли бажання будь-що робити, але те, що було в дитячі літа — не зможу зрівняти з нічим. я так сумую за тими часами.

але, як би плачевно це не звучало, магія не буде присутньою у житті постійно. моментами буде складно. захочеться зникнути через труднощі. та це нормально. згодом усе налагодиться. у кожного з нас ще точно будуть миті, коли магія осягне найвищого свого показника, у цьому я впевнена.

магія — це люди та їхні вчинки. книжки та гарячий чай.

будинок, у якому лунає сміх.

останній шматок піци, який залишили саме для тебе, та неймовірний фільм.

торкатися коханої людини й дивитися їй у вічі.

встигнути на останній рейс та полетіти в омріяну подорож.

працювати з людьми, які тебе цінують.

жити у країні, де немає тривог та війни.

я б ще могла довго перелічувати, доповнювати цей список, проте для кожного з нас магія — це щось особисте, яким не завжди хочеться ділитися з іншими.