#G #B #Міді #ВПроцесіНаписання
Увесь інший день у Лавала більше не було бажання говорити із татом, хотілося лише розказати про своє незадоволення, але хіба є гарантії, що він не крикне на нього знову? Нема. Був варіант лише, як то кажуть, “стати у позу” та таким чином висловити образу.
На жаль, чи на щастя, така нагода швидко з’явилася. Один із старейшин, Лотар, запропонував Лавалу піти погуляти з ним на вулицю, того що зараз у нього є вільний час. А Лавала він дуже любив, ніби власного онука.
Старейшина помітив, що з Лавалом щось не те, і що він у поганому настрої, та особливо не придав цьому значення, тільки захотів розважити.
Коли обоє відійшли ближче до лісу, Лотар запропонував пограти у хованки.
І тут хлопчик зрозумів, що другого такого шансу вже не буде. Це ідеальний план втечі, спосіб провчити батька та показати, що він не цінував раніше.
Рахуй до тридцяти - Грайливо каже Лавал, вже зробивши мислено план наступних дій.
Добре.
Маленькому принцу в першу чергу спало на думку те, що відбіжавши максимально далеко від цього місця за тридцять секунд, та так, щоб він був в цілому не помітний, він може бігти далі і далі. Старий лев все одно нічого не почує, і, не наздогне його навіть при великому бажанні.
І от, Лавал вже біжить з усіх сил що в нього є, глибше і глибше до гаю. До цього, він також упевневся, що із місця старейшини його не видно.
Хоч в якийсь момент юнак почув трішки хрипле “Я йду шукати!”, але не зупинився, поки не видихся, та все одно продовжував постійно спостережливо оглядати теріторію навколо, все одно тримався подалі від доріг, де теоретично могли проїжджати льви (та і будь-хто), все одно ховатися у кущах при кожному підозрілому звукові.
Почали вони “грати у хованки” десь о десятій ранку, а зараз пройшло вже декілька годин, Лавал обережно проходив повз поселення різних найближчих племен, намагаючись не привертати до себе уваги, і не думав прервати свій рух. Він дитина, енергії, бажання вивчати світ в ньому багато, а мізків 0, зараз його не хвилювало те, що відчуває тато (якщо звісно знає про зникнення сина, а він поки що не знає), байдуже скільки левів його шукатиме, йому цікаве середовище, у якому він опинився, і це головне.
Як раптом, він помічає пару чимоцклів, які рухаються у його напрямку. Обома чимоциклами керували леви стражники, точніше Леонід та Леннокс, яких старейшини викликали поїхати на пошуки Лавала, поки король не помітив зникнення.
Лавале-е-е-е-е!
Кричить Ленокс, шукаючи його очима серед дерев.
Добре, що маючи такий невеликий розмір, Лавале мав можливість просто закрити обома руками рота, сховаючись у кущи.
В нього були побоювання, щодо того, що його вже помітили та це лише жарт, чи типу того, але вони швидко розвіялися, коли вже в протилежному напрямку він почув ще одне:
Лавале-е-е-е-е!
І зрозумів, що вони проїхали повз нього.
Хлопцю все ще байдуже на почуття батька. Якби він розміркував, про що зараз думають опікуни, юнак би не змінив свого рішення піти далі.
Через ще, здавалося тройку годин, йому набридло просто блукати і йди напряму від свого дому, та не виникало бажання покликати охорону. Просто тому, що Лавал мав свої принципи і покликати когось іншого дорівнює визнати поразку.
Почало світати, перш ніж Лавал, вже неабияк хочущий їсти та спати, наткнувся на, так звані, Околиці. На контрасті із звичним усім мешканцям Чими лісом вони виглядали якось… Сторонньо. Не змішувалися один з одним, ніби два океани, і між ними чітко можна було побачити межу не тільки через зовсім різну рослинність. І, до речі про неї.
“Населені” околиці переважно небезпечними яскравими рослинами, які, у прямому сенсі можуть тебе вбити.
Це саме та річ, яка вмить захопила серце маленького шукача пригод.
Наче лів і усвідомлював, що не має туди йти, але інтерес взяв верх. Озброївшись палицею поруч, Лавле попрямував до них.
Спочатк, ці, “істоти”, здається не звертали увагу на Лавала, та варто було лише одній, невиличкій квіточці направити свої, грубо кажучи, лапи до лева, так він істерично став їх бити палкою. І тут усі рослини ніби з ланцюга зірвалися. Кожна рослина так і намагалася дістатися Лавала, щоб вкусити, захищаючи себе. Лев рефлекторно побіжав уперед, загоняючи себе тим самим у ще більшу пастку.
Нарешті добігши до узлісся, де його ніхто би чіпав, сів на землю, намагаючись зрозуміти, що це в біса бляха було.
Досить скоро, він дійшов до таких висновків:
Лавал ще точно ніколи так швидко не біжав
Лавал ще ніколи так довго не перебував на вулиці один
Він ніколи не був на вулиці так пізно, тим паче, сонце вже сіло і, що типово для осені, вже дуже темно.
Чи вартий був цей новий досвід того, аби втекти від батька через образу? Я гадаю ні. Мабуть, Лавал у глибині душі, теж.
Подумавши про те, як би він хотів опинитися зараз у своєму м'якому теплому ліжку, ситий та оточений турботою, він неочікувано заплакав та собі під ніс став кликати батька, боячись наробити більше шуму та звернути на себе увагу з боку диких рослин, а може і інших страшних істот.
Хлопчику? - Роздався здивований, наче жіночий голос.