#ГарріПоттер #ОЖП #СеверусСнейп #G #Б #гумор #Міді #ВПроцесіНаписання #AU #попаданці
Христина завмерла навпроти жовтого жигулі. Машина стояла суто абсурдизмом серед вінтажних речей. Дівчина дивилась на неї напівзакритими очима. Вона хотіла їх закрити, щоб не бачити, але змушувала себе дивитись.
— Що це означає? — Запитав Драко.
“Це початок. Ну, а тепер це майже кінець. Цього разу. Потім. Гадаю, ще раз. А потім настане, гадаю, кінець* Христино! Зберись! Зберись, мать його в йоб! Це вже сталося. Ти це пережила! Боги, чому я говорю сама до себе? Досить. Давай: не бійся, кіт, на долоні світ, — дівчина наспівувала сама собі,— ми давніх прав порушники. Куди іти, щоб виспатись, не плутались навушники? Залізні нерви готують звіт** В тебе ж були бездротові! Бачиш? Бачу. На одну проблему менше”.
Христина стисла паличку міцніше.
— Це дядько, — відповіла вона.
Крило машини прошило кулею. Потім ще одною. Дівчина підняла паличку, націлившись на Ховчика. Жовте жигулі продовжувало трястись, його прошивало кулями. Драко перевів погляд з дивного маглівського авто на подругу. Вона теж тряслась. З її рук відтекла кров, вони стали холодними, а пальці ледь-ледь тримали паличку.
Вибухи наближались до них, освічуючи авто різними кольорами. Такі ж кольори осяювали лице Христини. Мелфой моргнув. Він відкрив рот, згадуючи її розповіді. Він подивився на засіб пересування. Двері авто запалали та впали. Дівчина закричала, ховаючи очі у руках. ЇЇ паличка впала.
— Рідікулус! — Крикнув Драко.
Машина перетворилась на розмальований фонтан. Він відкинув Ховчика у шафу помахом палички та закрив її закляттям. Слізеринець підібрав паличку подруги та потягнув її вбік, подалі від фонтану.
— Христино! — Викрикнув Снейп.
Драко озирнувся. Професор був ще далеко, але він швидко просувався вперед, почувши крик дівчини.
Вони бігли куди очі дивляться. Мелфой завалював меблі позаду них. Ноги слізеринки плутались, вона двічі ледь не впала, та хлопець її утримав. Він зупинився біля іншої купи меблів та посадив подругу на тумбу.
— Я обману його, чуєш? Я поведу його по фальшивому сліду у бік. Якщо не хочеш з ним говорити, — хлопчина зробив ковток повітря, — я розумію. Все добре, ок? — Він стис її передпліччя. — Христино, я тут, добре?
Дівчина кивнула. Він віддав їй її паличку. Вона її стисла. Інша рука досі стояла в позиції “тримати яблуко”.
“Себе треба було тримати, — думала вона, цитуючи власний щоденник. — І я тримала. Тримала і бігла”.
Драко пустив фальшивий феєерверк у сторону Снейпа. Той відбив його, однак пішов фальшивим слідом. Брати Візлі пустили йому у слід салюти. Близнюки вже сиділи на мітлах.
Христина дивилась як її друг без страху та краплі сумніву атакує власного викладача. Він ховався за пергаментами та старим важким столом, на якому ще іронічно стояла руда перука на підставці. Дівчина усміхнулась і встала.
— Містере Мелфой, я вас бачу! — Голосно говорив низьким баритоном Снейп. — Сподіваюсь, ви розумієте наслідки. Де вона? Христино!
Дівчина дивилась на його спину, що вже ховалась за перекинутими стільцями.
“Тож, я тікаю сьогодні просто такий день. Я ніжно тану, двері самі зійшли з петель і я ридаю***” — вона грала в голові мелодію пісні на піаніно. Центральне радіо мовчало.
— Христино! — Крикнув він. На нього полетів стіл. — Містере Мелфой, я повторюю ще раз, — гримів снейпів голос у таких же тональностях, як і вибухи феєрверків. — Ваші плани на літо скасовуються. Ви працюватимете в теплицях.
“Так страшно тебе полюбити, раптом разом почнемо жити, раптом стану твоїм рукописом…”
— Замість залишатися голосом раптом буду рабою твоїх очей, — почала в голос співати вона, повільно бродячи поміж загублених предметів. — Непотрібним відчується «світ речей». Розлюби мене, маленький принц, розлюби мене, — вона знову побачила фонтан і озирнулась. — Розлюби мене***
Вона пнула ногою скриньку. Та полетіла вниз.
— Vidday meni svoye sertse, — співала українською Леввченко. — I ya yoho ztsilyu. Inakshe z toboyu zahynu! — Вона перейшла на англійську й заспівала в увесь голос. — Віддай мені своє серце. Я його поцілую. Дивися на мене, дивися на мене, Я ТЕБЕ ЧУЮ!****
— Христино! — Крикнув Снейп.
Вона почула глухий удар у щось дерев’яне і зойк Драко. Дівчина знову почала наспівувати попередню пісню, повільно йдучи лабіринтом.
— Розлюби мене, маленький принц. Розлюби мене***
— Ні за що, — прогримів голос зіллєвара за її спиною.
Він швидко оглянув її. Не знайшовши жодного фізичного ушкодження чаклун зазирнув їй в очі. Левченко мовчки стояла в півоберту, відповідаючи йому поглядом.
— Христино, — він рішуче підійшов до неї, — що ти робиш?
— Прямо зараз? — Вона мляво підвела очі. — Йду на вихід.
— Ти не можеш, — шепотів чоловік. Він обережно прибрав пасмо волосся з її обличчя. — Що відбувається?
— Я… — вона відкрила рот і відвела погляд.
Вона дивилась у бік і він не заважав. Дівчина намагалась вимовити слова, але після декількох спроб замовкла.
— Якщо ти про те, що ти почула у кабінеті Мінерви, то та “знайома” це т…
— Я, я знаю, — кивнула чаклунка, все ще дивлячись у бік. — Я знаю. Северусе, — вона нарешті підняла на нього очі, — ти правий.
— Правий? — Він звів брови разом.
За їхніми спинами близнюки Візлі забавлялись з феєрверками, забувши про основну задачу.
— Я боюсь, — відповідає Левченко коли її лице осяюється зеленим. — Я боюсь.
— Мене?
— Ні, — вона похитала головою і знову опустила очі. — Я боюсь, — Христина подивилась у бік фонтану.— Я боюсь любити.
Снейп опустив голову. Він витримав паузу і знову підвів на неї очі. Чоловік взяв її лице у свої руки, наблизивши їхні обличчя, та не змушуючи її дивитись на себе.
— Якщо ти відмовиш мені я зрозумію, — майже шепоче він. — Та якщо ні. Христино, — його дихання ковзало на її губах, як її ж пальці клавішами, — це все ще твій вибір.
Тепер вже вона зазирає в очі. У чорнилі його райдужки тонуло й не виринало світло салютів. Вона більше не здригалась від їхніх вибухів. Її долоня лягла на його. Дівчина дивиться в об’ємну, масштабну пітьму його внутрішнього космосу і дихає глибоко.
— Я кохаю тебе, — шепоче Снейп.
— Я … кохаю тебе, — відповідає Левченко.
Вибух. Северус цілує Христину, захоплюючи її у свій всесвіт. Вона пірнає у космічний пил і астероїдний дощ, зависаючи між гравітаціями його планет і сягає чорних дір. Він дозволяє їй гратися з супутниками, керувати космічними кораблями і дивитись на найяскравіші його зорі.
Христина виринає так же раптово як увійшла у його піднебесну.
“Твої сердечні романси наповнюють мій же стакан, — заграло центральне радіо. — Душа в тобі — це формальність. А очі, я знаю, капкан”*****
— Так краще? — Шепоче Снейп.
— Значно краще, — відповідає вона і коротко цілує його знову.
Чоловік радісно відповідає їй. Його губи здаються пекельно гарячими, однак м’якими. Вони відчувають запах горілого. Христина та Северус відриваються один від одного.
— Візлі, — вимовляє Христина.
— Трясця.
Снейп відпускає дівчину та біжить у тому напрямку, де вже видно полум’я.
— Акваменті!
З його чарівної палички вилітає вода. Вона гасить вогонь і затікає у середину кімнати. Левченко біжить за ним калюжами. Близнюки літають над пожежею, намагаючись зупинити пожежу.
— Позлізали з мітел і бігом вниз! — Гаркнув Снейп.
— Так, сер! — Вимовили вони в унісон.
Зіллєвар загасив полум’я. Тим часом брати спустилися вниз, про всяк випадок все ще тримаючи в руках мітли.
— Пс-с-с, Одрі, — зашепотів Фред. — А де ти Мелфоя загубила?
Христина озирнулась довкола. Однак у світлі полум’я, що гасне, вона нікого не побачила.
— Я думала, він з вами.
— А ми думали…
— … що він з тобою.
— Люмос! — Снейп підняв у гору кулю світла.
Полум’я згасло. Він взяв дівчини за руку, оглядаючи її на цілість. Чаклун вигнув брови, помітивши, що вона намочила ноги. Раптом вони почули як щось липке відстає від дерева і падає вниз.
— Мать його в йоб! — Волає Драко, падаючи з купи меблів і книг. — Мерлінова борода!
Він входить у коло світла, відліплюючи від себе клубок липкого слизу, яким його було приклеєно до шафи. Слізиренець підіймає очі й бачить усіх, хто був у Кімнаті.
— Я перепрошую, — киває він викладачеві.
Снейп закочує очі. Христина ніяково дивиться на нього. Близнюки починають гоготати.
— Це відпрацювання? — Мелфой зводить брови разом.
— Це жах, містере.
Близнюки гогочуть гучніше, аж раптом помічають чоловік та дівчина тримаються за руки. Сміх одразу припинився. Северус подивився вниз, та лише міцніше стиснув Христину. Чоловік витримав суворий погляд на Візлі, потім оглянув хаос, який вони створили феєрверками.
— Я нічого не бачив і ви нічого не бачили.
Фред і Джордж покивали головами, не маючи особливого бажання залишатися після уроків на відпрацювання. В їх очах відзеркалився остальний ґніт, якій майже допалив довгий хвіст до кінця.
— Тікай! — Крикнули вони і скочили на мітли.
Снейп помахом палички відкинув Драко у найдальший кінець кімнати. Зіллєвар потягнув Христину на себе, ховаючи їх за піаніно.
Останній ящик феєрверків розірвався і вдарив у стелю яскравим блиском. Дівчина притислась до чоловіка, споглядаючи останнє шоу. Северус побачив їх у дзеркалі, що лежало поруч. Він хмикнув та посміхнувся. Чоловік поцілував її у тім’я і Христина поклала свою голову на його плече.
— Думаєш, це піаніно витримає? — Запитав він.
— Витримає, — засміялась Левченко, стискаючи його руку. — Воно ще нас переживе.
Снейп посміхнувся ще раз, дивлячись на дівчину. Їх осяяло зеленим кольором. Северус поцілував її знову. Левченко відповіла йому у ту ж секунду.
Шановне і шановане товариство! Вечір :)
Я жадаю, мені просто кортить почитати ваші думки з приводу цієї частини ☕️❄️
Я готова кричати вам годинами наскільки це прекрасний розділ і що тепер він мій улюблений, бо він просто неймовірний, сповнений болю, щирості, відчаю та любові "— Розлюби мене, маленький принц. Розлюби мене
— Ні за що, — прогримів голос зіллєвара за її спиною. " На цьому моменті у мене аж серце стиснулося. Бо він не відступає від свого. Так, він готовий прийняти будь-який вибір, але це не змінило б його почуттів до неї, вона не може так просто змусити розлюбити її "— Я кохаю тебе, — шепоче Снейп.
— Я … кохаю тебе, — відповідає Левченко." А в цей момент аж сльози виступили, наче ці події відбуваються не з героями книги, а з дуже дорогими мені людьми (хоча зараз воно так і стало) Віра у щасливий фінал відновлена, лишилося тільки його дочекатися і сподіватися, що він-таки буде щасливий І чесно кажучи, я більше здивувалася, якби з Драко не сталося нічого подібного, а він просто сидів би за якимись меблями. Але так майстерно та невимушено встати і перепросити після того як ти летів і матюкався на всі кімнату, це треба вміти 😂 Дякую, дякую за ці емоції, що я щораз переживаю, читаючи кожен новий розділ, це неповторно і надзвичайно ❤️