Вибір від якого залежить доля. 8 Розділ

#Тор #Марвел #Вибір_від_якого_залежить_доля #Локі

#Локі_Елін(ОЖП)

#G #B #Максі

#ВПроцесіНаписання

#Hurt/Comfort #Au #НатякиНаВідносини #Насилля #OЧП #OЖП #Фентезі #Ангст #Суперсили #ПсихологічнеНасилля #СмертьГероя

8. Ульфхам

Відчинивши двері за нею, вона побачила незадоволене, скорчене обличчя Іди. Вона дивилася на неї злосним поглядом, що здавалося вона ось-ось лусне. Вона не гаючи часу, почала невдоволено теревенити дівчині про те, що так не роблять, натякаючи, що запізнення в майбутньому вона їй не пробачить. Йдучи за жінкою коридором, Елін мовчала, думаючи про сон, який їй наснився. Її напружувало те, що вона відчувала під час нього, почуття здавалися їй у цьому сні ніби вона їх уже відчувала, майже реальними. Думки про це її напружували, вона тільки недавно позбулася кошмарів, як вони знову повернулися. Але щось було дивним у сновидінні, відчуття у цьому маренні були такими знайомим і реальними, що Елін вірилося важко. Дійшовши до найбільшого входу в кухню палацу який був обромлений золотом як і усі інші входи, але мав на дверях табличку: "Вхід тільки працівникам", Елін зміряла Іду. — Хіба ж служницям є доступ до кухні? — поцікавилася вона. — Так, для цього необов’язково бути кухарем. — Жінка відповідала їй, ніби це було й так очевидно. — Твоя робота — миття посуду. Що робити далі тобі підкаже Аніта. — Іда махнула у бік білявої дівчини, яка зігнувшись над посудом працювала та пішла, не давши більше й жлдних настанов. Чаклунка ледве не стрималась пирхнути на таку не обачливість жінки, але стрималась. Елін обдивившись приміщення, побачила декілька жінок, одна з них стояла за численними столами та умивальниками в приміщенні. Ще раз глибоко вдихнувши, Елін вирішила підійти та запитати запитала у дівчини, що до чого, щоб не наробити дурниць. Аніта виявилася дуже привітною дівчиною, чаклунці навіть здалось що у її зіницях світилось добро . У неї були коричневі очі, вони зачаровували тільки одним своїм поглядом, та мерехтінням на вранішньому сонці. Вони відливали усіма можливими відтінками коричневого якого вона тільки знала. Розпочавши між собою не велику розмову, дівчина відчула легку частку заспокоєння. З незнайомкою контакт знаходився швидко, вона здавалась дещо милою, але прискіпливою особою. Обличчя дівчини було на вигляд дуже молодим воно виглядало певною мірою навіть дитячим. Вона виглядала набагато молодшою, але потім як виявилося, що дівчата майже однолітки. Почуте Елін здивувало, але потім одразу ж вона відкинула цю думку, оскільки її швидке старіння обличчя можна спокійно пояснити. Два роки поганого сну, постійних пробуджень, навантаження позначилися б на кожному. Елін задумалася на кілька секунду як почула що її звуть. — Роботу вже зроблено, ти добре постаралася. — Аніта легенько усміхнулась наче підбадьорюївши, на це Елін лише кивнула і швидко спитала. — Тобі Іда сказала, що мені далі робити? — Так, ти маєш прибрати кімнати у східному крилі до сімнадцятої кімнати праворуч. —Дякую,— Елін кивнула і вже квапливим короком збиралася йти як її гукнули: — Звати, до речі, мене Анна. Правда звучить більш солідніше ніж Аніта? — Елін різко повернулася від подиву. Вона дуже сумнівалась, що хтось з батьків б назвав просту аску людським іменем, тому не встигнувши прикус ти язика запитала в неї: — Ти якось зв'язана з Мідґардом? — Ні, але я фанат якоюсь мірою їхньої культури. Хотіла б там побувати. — Анна це ледь пробурмотіла, але Елін все й так чудово почула. Елін побігла до спалень, бажаючи по швидше закінчити ганебну роботу яка на неї чекає у кімнатах. — Зустрінемось. — Анна помахала Елін і попрощалася. Проходячи довгими коридорами західної частини замку, де жили не надто високо поставлені в суспільстві Аси. Елін збирала брудний одяг та інші речі, від яких вона відчувала неприємний запах, що змушувало її часто затримувати дихання, кривитись. Пройшовши трішки дальше почались кімнати вищого класу. Таке дивакувате розподілення кімнат, збентежило дівчину, проте їй не було з чим порівнювати. Дівчина зайшла до однієї з останніх кімнат, які їй призначено прибрати. Апартаменти були невеликі, в них знаходилося лише ліжко, письмовий стіл і шафа, яка була відкрита навстіж. Всі речі були зім’яті і лежали де завгодно, на столі лежала купа листів та інших рукописів. Деякі з них були акуратно складені в стопку, вирішивши їх не чіпати. Елін почала заправляти ліжко. Коли з постіллю було покінчено, Елін міняла наволочки на подушках, зробивши роботу з однієї, вона приступила до другої. Взявши до рук другу подушку, вона легко зняла з неї наволочку і їй на ноги з неї випав маленький листок. Зігнувшись у колінах дівчина підняла її і побачила рукопис, який нагадував нотатки, щось на зразок щоденника. Прочитавши половину, серце чаклунки наче зупинилось. «Цілі - оглянути всіх нових прислужників та замок. Воланд розповів, що бачив дівчину та чоловіка, за описом які й використовували заклинання. Їхні дані: середнє зріст за мірками асів, світло-коричневий колір волосся. Риси обличчя були не помічені. Чоловік: попелясто-світлий колір волосся, надвисокий зріст, низький голос. Ймовірно не ас.» Елін акуратно згорнула листок і сховала назад, як було.

Її збентежило не на жарт те, що вона щойно прочитала. Скоріш за все власник цього листка був стурбований, тож спробував заховати подальше від усіх цей клаптик паперу.

Усе що відбувалось було логічно й допустимо, про, що їй і розказував увесь цей час Омун, але не нервувати вона не могла. Один факт того, що їм бува вже наступають на п'яти, вибивало дихання з грудей.

Вирішивши пришвидшитись, вона приступила до іншої роботи. Зачинивши за собою двері кімнати, коли все було завершено, Елін забажала якомога швидше втекти.

Проте цього їй не дав зробити різкий голос за спиною:

— Здрастуйте, ви вже прибрали мою кімнату? — Чоловік говорив низьким і гострим тоном, зверхнім. Його голос нагадував грозу посеред монотонного дощу, вона ледь не здигнулась від різкості цього тону, але знову ж вистояла. Елін його голос здався до болю знайомим. — Так Містер… — Ульфхам — Сіроокий чоловік, майже налисо підстрижений дивився на Елін в упор, що в душі її насторожувало. — Я вас тут раніше не бачив. Серце почало битись сильніше, вона не одразу знала, що на таке відповісти. Але деякі навички, здобуті раніше їй пригодились.

– Це й не дивно, я нова робітниця Місіс Іди. -Дівчина відповіла більш різкіше ніж слід було. — Невже? Я не думав, що бувають дні, коли вона настільки добра до інших. —Чоловік говорив, ніби з глузуванням, що дратувало. На його смаглявому обличчі розквітло щось подібне до посмішки. Тільки зараз вона помітила його одяг. Він був наче простим для простих жителів цього світу, однак дещо відрізнялось. Його одяг був більш краще пошитий, аккуратний, Елін упевнилась, що він зроблений на замовлення, побачивши рукави обромлені золотом. Таке собі навіть середній клас позволити не міг.. Й матеріал був дорогим, навіть для місцевих які не бідували ніколи. — Бувають. – Незворушно видавила з себе дівчина, хоча здогадувалась, що Ульфхам розкусив не правдивість слів. — Як ваше ім’я Міс...? — Агнес. — Включивши актрису і вдавши, що її нічого не насторожує, Елін трималася щосили, щоб не покривати п'ятами — Приємно познайомитися, — Він говорив не приємним для Елін тоном, він ніби був задоволений тим, що вона сказала, дивився на дівчину надто суворим і водночас зацікавленим поглядом. Захотівши швидко закінчити цю неприємну розмову, Елін закінчила світську бесіду і пішла в нешвидкому темпі, щоб не було видно хвилювання яке переповнювало її сповна. Все ж таки пощастило, що він не спинив чарівницю, оскільки вона не була певна чи готова була довго притворятись. Вертаючись назад до себе в кімнату вона детально продумувала свою поведінку. Елін продумала майже кожну можливу відповідь на кожне запитання. *** Тиждень опісля — Елін, – Аніта говорила незадоволеним голосом, дивлячись на дівчину. — Що? — Ці келихи повинні стояти на іншому столі. – Чому це? — Вони для запрошених гостей. — Анна сильно жестикулювала показуючи все своє невдоволення. Час від часу, коли все йшло в шкереберть, вона ставала все більш дратівливою. — Гаразд, піду поставлю де слід. — Голосно вдихнувши від роздратування дівчина попленталася розставляти келихи. За такий маленький проміжок часу вони з Анною дуже зблизилися і стали навіть певною мірою подругами. Майже кожен день вони проводили разом, робили іншу роботу і просто майже увесь час сміялися. Це було дивно для чарівниці, але все ж вона була щаслива, що під час завдання має хоч якесь просте спілкування, яке не приносить нерви. Непомітивши Анна підійшла до Елін зі спини і легко постукала по плечу. — Я тобі забула вчора сказати, бо ми надто заговорилися. Завтра день сонцестояння та деяким прислугам доручено роздавати напої та інше на початку свята. Елін дивилася на блондинку не відводячи погляду, чудово розуміючи натяк. — Ми з тобою також призначені. Елін глибоко зітхнула. Анна так і стояла ззаду і продовжила далі казати не помітивши її реакцію: — Це не так страшно, але нам треба з тобою знайти сукні, і я вже маю ідею де саме. —Де? — Елін запитала це без інтересу. — Незабаром дізнаєшся. Доробляй роботу та йдемо. – Кліпнувши одним оком вона загадково відійшла. Елін не розуміла навіщо їй це. Адже якщо вона знайшла якесь "особливе" місце у якому є сукні, то вони мають бути безплатними. Якби Елін не думала, але тієї зарплати, що у неї зараз, вона не зможе собі позволити більш красивішу сукню.

Найостанніше, що її хвилювало це те як вона одгянута. Але тут під прикриттям їй треба грати роль простої дівчини - служниці. Для якої подібні свята та вбрання є дуже цікавим та невід'ємною частиною життя.

*** Анна йшла швидко і вела за собою Елін, яка ледве встигала за нею. Мабуть, вона була надто рада, що отримає нову сукню. — Скажи хоч де, або у кого ми їх візьмемо? — Альва, торік я часто її підміняла під час роботи, коли вона була зі своїм хлопцем, ось і настав день виконати її боржок. А наскільки я знаю, у неї хлопець достатньо заможний, тому суконь у неї для нас має бути достатньо – на одному видиху протараторила білява, нарешті дійшовши до потрібної кімнати. Дівчина нетерпляче постукала. Не відчувши ніякого руху поза дверима вона почала стукати ще гучніше, на що їй ліниво відчинили. — Привіт Альво.–Посміхаючись простягнула вона. — І тобі Аніто. Що тебе сюди привело? — спитала жінка з сильними синцями під очима та дрібними морщинками. Проте це не відміняло її вроди. — У тебе борг пам’ятаєш? — Пам’ятаю. — Так от, мені потрібні сукні, знаю, що в тебе парочку завалялося, це для мене й Агнес. — Тільки сказавши ім’я Елін, вона усвідомила, що не представила дівчат один одному. Ляснувши себе по обличчю вона переправила себе. — Альва це Агнес, Агнес це Альва. — Приємно познайомитись, — Альва простягла руку Елін, на що вона легко вклонилась в знак поваги. Альва похапцем пропустила їх у кімнату, розпаковуючи валізи в дальньому кутку кімнати, помалу дістаючи з них по одній сукні. Одне з них було світло-блакитним, вона складалось з багатьох шарів, і саме воно виглядало ніби повітряним. Біля шиї було багато маленьких паєток такого ж блакитного кольору. На сонці вони сяяли, що сукня аж більше схожа була на коштовний камінь. –Це один з варіантів, як вам?

Елін задумалась, плаття виглядала аж задуже пишно та дорого, для служниці такого буде забагато, тому подивившись ще й на Анну вони в один голос сказали "ні".

Наступною сукнею була бежева та чорна, на тлі минулого вони виглядали мінімалістичнішими, але в якомусь місці це навіть виглядало привабливо. Зверху було щось на зразок корсета та пишні рукави. Чорне плаття, яке обрала Елін було значно коротшим і не в підлогу. Саме цей критерій був головним коли вона обирала його. Елін розуміла, що у замку не треба розслаблятись, як і забувати про те, де саме вона зараз знаходиться. Тому ця сукня є значно практичнішою ніж інші. У випадку якщо доведеться тікати, або навіть відбиватись від атаки, вона була зручнішою. Анна та Елін кивнули Альві, що це те що треба. Забравши сукні, Елін попрощалась з новою знайомою. Попутно по дорозі Анн казала не збагненну кількість разів "дякую" Альві тим самим її вже дратуючи. ***

Проходячи між натовпом людей, Елін шукала Анну. Народу було багато на святі і аси сильно один одного штурхали.

Нарешті знайшовши її в широкому просторі, чаклунка хутко попрямувала до тієї. — Коли Всебатько договорить промову, ти візьмеш цей піднос і розноситимеш ель. Все зрозуміло? — Елін трохи кивнула, показуючи всю свою серйозність і вони почали чекати на промову Всебатька. Коли Одін увійшов до зали, всі різко замовкли, бажаючи почути кожне його слово. Асів досі дуже турбувала втеча Локі, практично кожну хвилину Елін чула, усі про це говорили. Це не призводило до страху чи інших відчуттів, скоріше до розгубленості. Одін повільно проходив залом і зупинився біля свого трону. У руці він тримав скіпетр і драматично мовчав з хвилину, після чого розпочав свою довгу промову . — Сьогодні ми зібралися всі разом, щоб відсвяткувати важливий день для Асґарда та його народу. — Не бажаючи слухати всю іншу брехню. Елін зосередилася на тому, що бачить. Дівчина оглядала присутніх і оцінювала їхнє вбрання і просто витала у хмарах. Дивлячись у зал вона побачила знайоме обличчя, від чого серце почало битися трохи частіше, а дихання було значно частішим. Смугле лице Містера Ульфхама застигло у зацікавленій гримасі наближаючи за правителем.

Елін різко згадала, що має доступ до інформації через Аніту тому протиснудась серед людей, щоб її розпитати про цього загадково знайомого.

Однак це треба було зробити не примітно, щоб це не викликало в неї ніяких підозр. –Анно, мені цікаво...

–Гм? –Аніта нетерпляче обернулась до неї.

–Я тут часто бачу не знайомців, і оскільки я тут мало кого знаю, можеш розказати трішки більше про інших? Анна посміхнулась розказуючи їй про всіх можливих персон у цьому залі. Ця інформація не сумніваючись пригодиться чаклунці. А втім найбільше за все її хвилював один-єдиний чоловік у цій просторій кімнаті, який проходив поміж рядів натовпу, як той орел. Контрулючи кожного та оцінюючи можлиі загрози. Кивнувши саме в його бік, Аніта легко пробелькотіла: –Він керує вартою і знає все і вся. - Анна, сміючись накладала нові бокали на тацю. Елін у душі сподівалася, що він її не побачив, адже якщо він розкусить хто вона, то їй доведеться почати екстрений план. А опісля цього велика можливість, що все завершиться поганим чином.

Попробуючи ще раз звернутись до подруги, Елін почула хлопки і улюлюкання Асів. Одін закінчив свою промову і присів на трон. Елін підійшла до столу, взяла тацю і пішла роздавати келихи, як їй було велено. Їй не подобалася ця робота. Оминаючи одну з пар, вона запропонувала келих на що ті погодились, і продовжили свою подальшу розмову. Відійшовши трохи далі вона відчула як хтось легенько стукає її праворуч. Елін обернулася в очікуванні побачити Анну, але побачила Ульфхама. — Я вас налякав? — Ні. — Це добре, — він уїдливо посміхнувся і потягнувся до одного з келихів на таці. — Любите Ель? —Чоловік спитав Елін. — Ні, я не любитель спиртного. — Дивно, в Асґарді мало кого знайти, хто не любить його. - Елін могла заприсягтись, її слова аж ніяк не здивували головнокомандувача, він наче очікував на таку відповідь, тож удавано скорчив гримасу. Дівчина лише старалась підтримувати обличчя, та вигляд що вона не поїдає його поглядом, пробуючи знайти у цій міміці якусь хоч відповідь. Але їх не було, його лице була таке ж скуче на думку Елін, як і усе навколо.

- Що ви думаєте Агнес, про промову Одіна цього вечора? — Єдине, що можу сказати, що Всебатько завжди правий. – Ви впевнені?

Елін хотіла б з сарказмом усміхнутись на таке запитання, як зробилаб це разом з Омуном, але їй не можна було виходити з ролі, тому вона кивнула головою. — Повністю. Мені треба піти, прошу вибачити мене,— Елін поспішно пішла, бажаючи втікти звідси. У цей момент вона справді готова була випити пару келихів Еля, хоч вона й ненавидить його усією душею. На щастя зранку Елін вдалось відмовитись від наполегливого бажання Анни, вдягти на чаклунку туфлі. Подякуючи самій собі за впертість, яка щойно врятувала її від лап недобросовісних. Елін шукала Анну вже хвилин зо двадцять, як зрозуміла, що вона не бачить також й Фріггу — дружину Одіна. На початку свята вона сиділа на сусідньому троні, але зараз нікого крім гостей та короля в залі не було, вартових у тому ж числі.

"Підозріло" Підійшовши до одного зі столів, дівчина взяла трохи винограду і задумалася про нещодавню розмову. Їй не подобалося те, що відбувається, але змінити вона цього не могла, тому вона просто пливла за течією.

Хоч розуміла, що їй треба бути більш обачнішою до людей навколо неї.

Доївши виноград у голові Елін промайнула думка про Омуна та Локі. Вона не була дуже щасливою коли взнала, що піде в замок самотужки, однак знання того, що магу теж не солодко з трикстером, заставило її всімхнутись.

Слухаючи звук пісень, танців та сп'янілого голготу Елін відчула надриваюче відчуття. Щось було точно не так.

Вона не помилилась. Бо за хвилину настрій в приміщенні змінився. Усі волали, і скупчувались біля дальньої стіни від дверей.

З них хворобливою ходою виходив монстр. Справжній. Тільки Елін сподівалась на інше.