Вибір від якого залежить доля. 9 Розділ

9. Напруга зростає

Крики проносились по всьому замку, здавалося з ними з Елін виходила і душа, адже такий поворот подій вона не могла ніяк передбачити. Один із ув’язнених стояв на вході в тронний зал і пильно дивився на Одіна чекаючи на розправу. *** Елін від народження мала схильність до телепатії. Її сила була в тому, що вона може з легкістю прочитати думки інших, якщо сама того захоче. Сила такого роду рідко могла з’являтися у Асів, оскільки вони генетично неспроможні цією магією володіти. Хіба що використовувати непопулярні заклинання, які дуже складні у використанні, лише сильні маги можуть посилити таку магію. Через те, що Елін цей дар відкрився досить пізно, їй довелося згодом дуже багато тренуватися та набиратися досвіду. Але чимось вона не могла опанувати у дарі та змінити. Вона не може просто використовувати його постійно, тому що її дар безпосередньо залежить від її простої генетичної магії, яка передалася їй у спадок. Якщо використовувати дар на постійній основі, сили в якийсь момент вичерпаються і залишиться лише тіло, що ослабіло, і з натяком на спадкову магію і заклинання яким її навчав Лоуренс. Через це Елін довелося перед початком плану два тижні не використовувати свій дар аж до моменту, поки він по-справжньому не стане в нагоді. *** Всі Аси розбігалися вздовж і впоперек зали, бажаючи втекти кудись подалі, але їм не давали цього зробити в’язень, який був майже два метри на зріст. Своїм виглядом він нагадував Елін темного ельфа. Його вуха були довшими ніж у Асгардців, але все-таки він не виглядав як чистокровний ельф як мінімум через свій зріст. Це давало Елін надію, що він не настільки сильний, і те, що поки вона спробує вислизнути з тронного залу, він не переверне все догори дриґом. Елін підбігла трохи ближче до дверей. Ховаючись за натовпом, чаклунка повільно насувалася до виходу із зали. На щастя ув’язненого не особливо цікавили інші крім правителя, тому утекти було б легко якби вона не побачила, як за п’ять метрів від неї в'язень узяв незнайомого чоловіка на руки і демонстративно скрутив йому шию.

"Погано. Погано. ДУЖЕ ПОГАНО" –Настільки швидким темпі це промайнуло в голові дівчини.

Він дивився прямо в очі правителя, бажаючи, щоб той не відводив від нього погляду. В'язень повільно насувався до Одіна, відчайдушні спроби варти зупинити це не увінчалося успіхом. Те, що варта намагалася зупинити весь переполох лише посилювала всю ситуацію, криків і паніки з’явилося все більше, так само як і трупів, що лежали на підлозі, яких ув’язнений вбив одним помахом руки. Елін дивилася на це заціпенілим поглядом, вона почувала себе в першому ряду в кінотеатрі на дуже поганому кіно, але найбільше вона хотіла, щоб усе скінчилося хоча б її успіхом. Бажання втекти з приміщення посилилось одразу ж після того як усе переросло в кроваву бійню. Вибігши абияк із зали, вона помчала за думками в голові. Вона не втрачаючи жодної хвилини використовувала свій дар, шукаючи подругу, сподіваючись на те, що її подругу не передавило натовпом.

Подумки вона шукала її серед думок інших, вона знайшла її тільки через деякий час, але Елін більше здивувало те з ким була вона була. Дізнавшись де Аніта, вона похапцем побігла туди. *** Елін Ідучи, точніше, практично біжучи, я вслухаючись у думки Анни і не розуміла, що відбувається. Проходячи повз покої царської сім’ї східного крила замку, я вже відчувала, що перебуваю близько до них. Я не розуміла, що роблю. Але знала, що так треба, тому пішла туди замість того, щоб втекти і ховатися. Аніта була хорошим компаньйоном та другом, але при цьому з неї можна було дізнатися багато інформації, що було цінним ресурсом. Я не могла просто так упустити такий шанс і попрямувала туди здобути довіру, і не тільки її. Кожен крок, наближав мене до мети дедалі ближче. Я була біля балконів у сад. Підходячи все ближче і ближче, я побачила перед собою двері, за якими промацується магія і відчинила її. За нею все було трохи інакше ніж я собі уявляла. Я побачила ще одного в’язня, який утримував руки Фрігги, не даючи їй вирватися. Оглянувшись я побачила на підлозі непритомну Анну, побачила на її лобі новий, досить глибокий шрам, який приходив з правого боку обличчя над бровою аж до носової перегородки. У швидкому порядку я пробувала попасти в її думки. Я що вона жива, хоч коли вона прокинеться її стан буде не найкращим. Діставши магією з-за спини свій кинджал я повільно насувалась у бік балкона, де стояв ув’язнений з Фріггою. — Цікаво, як же так сталося, що всі твої друзі втекли? — З глузуванням питаю його, намагаючись знайти підходящий час для випаду. Мене непокоїло відсутність любої варти, хтось точно у цьому постарався. Поки один відволікаю увагу у тронній залі, як цей убиває королеву. Проходячи повільно по колу, я попрямувала в його бік, як ув’язнений почав свою гру у відповідь. — У кожного фокусника свої козирі в рукаві. — Він говорив з такою награною хитрістю, що мені хотілося йому плюнути в обличчя або кинути кілька лайливих слів. Поки я тягла час, помітила краєм ока як у руках у Фріги з’явився тим же способом, що і я дістала, кинджал. Вдавши, що нічого не помітила, я далі так і тягла час до початку бійки, яку я вже відчувала нутром. Різким рухом я наблизилася до нього і збила з ніг, впавши при цьому сама. Він люто рикнув від болю і перекинувся на спину, мені цього часу вистачило, щоб зосередитися на його думках. Промацуючи їх, я побачила щось цікаве, але водночас жахливе. І за секунду мене осліпило видіння. *** Знайомий уже мені ув’язнений читав у своїй камері книгу, нервово щось нашіптуючи. Він перегортав аркуші товстої книги і через хвилину невдоволено гаркнув і кинув її об стіну камери, у якій був. Лежавши потім якийсь час він почув кроки, повільні, але впевнені. Кожен його крок був виразно чутний у в’язниці зі скляною підлогою. Ув’язнений повільно повернув свою голову і побачив перед своєю камерою людину, яка вже знайома йому. Це був Ульфхам головний у варті порядку Асґарда. У нього було темно-коричневого кольору волосся, але воно саме було коротке. Підійшовши повільно до скла ув’язнений почав істерично сміятися, що Ульфхам дивився на нього з питанням і той йому тільки відповів: —І що ж ви тут робите? —Є одна не виконана справа. —Чоловік говорив із серйозним настроєм. *** Пройшла лише секунда для Елін, але їй здалося, що ціла вічність. Але цієї секунди вистачило, щоб ув’язнений встиг підвестися і дати удар у відповідь. Він швидким кроком попрямував до дівчини і дав дуже сильний удар у живіт, з рук випав кинджал.

Елін крикнула від болю злегка присідаючи, але все ж таки стрималася і не палаючи на підлогу, що далося їй з великими труднощами.

Через удар у неї трохи почала крутитися голова, але вона все одно концентрувала свою увагу на супротивнику. Вона вдала, що їй погано, через що вона вже остаточно впала на коліна. Повіривши, чоловік підійшов до неї і підняв різким рухом голову за волосся. —Ти серйозно повірила, що я так легко піддамся тобі, смердюча ти тварино?! —Чоловік говорив дуже скрипучим голосом, з кожним його словом їй здавалося, що хтось просто витирає ганчіркою посуд.

"Отак мене ще не називали" — Думаю це риторичне питання? Адже так? — Елін усміхнулася ув’язненому, оголюючи зуби в глузливій усмішці. — Ти занадто багато собі дозволяєш. — Впевнений? — Елін дивилася на нього як на порожнє місце, на маленьку дитину, яка ось ось поб’ється з нею через зайву з’їдену цукерку. Елін не мала в своїх руках свого улюбленого кинджала або клинка, але все-таки намацала у себе в сукні щось, що змогло їй б допомогти. Непомітно діставши його і чекаючи відповідного моменту, Елін замахнулася в око супротивникові. Вона вдарила його ножем, який засліплює і приголомшує супротивника на деяких час. Чоловік відійшов від неї на метр і почав болісно хмикати. Він волав від болю, обертаючись до чаклунки. Він узяв її за горло і почав душити. Елін не дуже й чинила опір, вона могла втекти як зробив би будь-хто, але в її голові прозрів план. Не приємний, але вона сподівалась, що дієвий. Він дивився на неї очима повними ненависті, душив не припиняючи, Елін почала в якийсь момент брикатися, що не дуже допомагало, але надія вмирає останньою. Вона дістала свій улюблений клинок, який їй дістався від батька і встромила ув’язненому в шию, від чого той, секунду зволікавши, впав на підлогу, захлинаючись у своїй крові. На дівчину бризнула кров, загляпуючи обличчя. Елін скривилась, відійшовши від тіла, і озирнулася біля себе.

Вона побачила Аніту в кутку кімнати, яка досі лежить непритомна і Фріггу, яка кульгає у їх сторону. Вона підійшла до неї і дивилася пильним поглядом. Під цими очима Елін здавалося, вона бачить всю правду, всю її справжню не ту оболонку, яку вона створила. Вона дивилася на неї із захопленням та похвалою. Елін аж стало ніяково. — Я дуже вдячна тобі, дитино. — Коли жінка казала, Елін здавалося, що вона намагається прочитати її як книгу, енциклопедію, під цим поглядом в якийсь момент стало незручно. — Я можу тобі якось віддячити? Навіть правоохоронець не зміг мені допомогти і твоїй подрузі, але ти змогла, це гідно похвали. — Елін дивилася їй у вічі і слухаючи, але на мить вона задумалася.

— Як ви дізналися про те, що я шукала подругу? — Гадаю, що ви шукали мене у розпал святкування. — Жінка трохи посміхнулася краєчком губ, але це була добра посмішка. — Дещо є чим ви можете мені допомогти. – І що ж? Я тебе слухаю, дитино. — Я хотіла б стати вашою фрейліною, якщо ви не проти. — Елін дивилася схвильованим поглядом на Фріггу, чекаючи того, що вона скаже, точніше вдавала, що вона хвилювалася. Найбільше вона сподівались, щоб — Ти впевнена в цьому? Ти можеш вибрати щось інше, наприклад золото чи інші варіанти. — Ні, я завжди цього хотіла, королева, з дитинства. Хотіла бути при дворі та допомагати вам. — Елін закивала головою, показуючи свою наполегливість. — Якщо ти справді цього хочеш, то так і буде. — Жінка дивилася на неї дуже задоволеним виглядом, вона явно була рада почутому. — Тим більше мені й Асгарду потрібні такі, як ти. Жінка дуже привабливо ставилася до Елін, ненароком боячись ніби злякати її.

Як тільки Фрігга домовила їх перервав великий галас, який видавали за собою вартові. Вони наблизилися до жінок і питали про їх самопочуття, але Елін знала, що їх не цікавило те, як вона і що вона, вони лише запитали це заради галочки.

Тут вона була ніким і нічим, лише прислугою, раніше для неї ця планета була будиноком, світ у якому жила з батьком і нічого не боялася. Зараз вона не відчувала до цього місця нічого крім огиди.

Лікар провів огляд королеви, точніше її щелепи, шиї та рук. На руках виднілися невеликі синці, які почали виявлятися. Як тільки він закінчив лікувальну терапію, Елін відкликали і вона повільно попрямувала до своєї кімнати, бажаючи змити з себе кров, яка, їй здавалося, вже була всюди, все її тіло свербіло і шия найбільше.

«Буде синець, великий синець» думала дівчина.

Шия і голова була в бризках крові противника, якого вона хотіла задушити ще раз, тому що не розуміла видіння яке вона побачила. Вона бачила там головного керуючого Ульфхама та Елін це дуже напружувало. Вона не встигла прочитати в думках в’язня достатньо інформації, щоб зробити повний пазл подій. Але одне вона знала точно, що він у цій грі не найкращий персонаж.

Проходячи вже знайомим коридором, вона зупинилася і озирнулася, і вирішила подивитися у велике панорамне вікно, воно стояло по всьому коридору. У відображенні вікна було видно її силует, до якого вона придивилася, на ній була блакитна сукня, яку їй дала Альва. Елін не подобалися сукні, вона більше віддавала перевагу тому одягу, який використовувала в бою, в ньому комфортніше і зручніше пошкодити супротивника.

Елін собі рідко дозволяла відволікатися на якісь небилиці, вважаючи, що кожна секунда важлива, будь-яка справа за яку бралася, вона виконувала його на всі сто. Якщо це в неї не виходило, вона впадала у велике обурення і це, можливо, призвело її до тривожності, яка мучить довгий час.

Елін довго вдивлялися у свій силует і на місто, яке бачила перед собою, він їй трохи навіть подобався своїм виглядом на великі сади та безліччю дерев. Тут було багато природи, що не могло не подобатися, але те місто, яке вона пам’ятає, нагадувало їй лише про погане про те, що вже пережито, але все одно якоюсь мірою не відпускає.

Вона завжди намагалася від усіх і навіть від себе приховувати те, що їй досі неприємно і боляче згадувати щось із минулого. Час не лікував, а лише нагадував про те, хто вона. Якоїсь миті після смерті Лоуренса, коли вона почала ще старанніше вчитися з книг, вивчати магію, вона зрозуміла для себе одну річ.

«Можливо я ніколи не буду прекрасним Асом з прекрасною сім’єю та майбутнім, але я буду сильною і зроблю те, що маю. Повинна йому."

Той факт, що її дав притулок Лоуренс і дав другий шанс, все змінював. Без нього вона не навчилася б з того, що вміла зараз, і не мала б тієї ласки, якою він їй дав. Він справді став для неї другим батьком, що подарував їй кохання, яке вона втратила у п’ять років.

Розмірковуючи про своє життя, Елін не почула, як хтось підійшов ззаду, не повертаючись, вона підхопила руку, яка була за п’ять сантиметрів від її плеча. Повільно повертаючись не відпускаючи руки, яка сильним натиском тиснула на неї, вона обернулася до Ульфхама.

— Ви дуже часто стали до мене підходити, Містере Ульфхам. Це збіг? — Елін лише посміхнулася куточком губ і холодно на нього дивилася, не розуміючи навіщо він її переслідує.

— Вам не здається дивним, що така дівчина як ви змогла знешкодити ув’язненого? Не зрозумійте не правильно, мене цікавить те як ви це зробили.

— Життя багато чого навчить, якщо людина сама того захоче, — Елін дивилася на нього холодним поглядом, бажаючи щоб він пішов якнайшвидше, але щось у ньому ікнуло, говорячи про інше. — Думаю вам є чим зайнятися крім розмов, гарного вам дня,– вона практично виплюнула ці слова йому в обличчя, загадково відійшовши від його запитань.

Елін поспішила усамітнитися в нешвидкому темпі до своєї кімнати, яка, на щастя, була трохи далі від того вікна, де вона щойно стояла з Ульфхамом. Він її не зупинив лише дивився уважно в слід.

***

– Навіщо ти там була? — Елін говорила голосно, з невдоволенням, але не мала поганих намірів.

— Я просто вийшла в туалет,— відповіла Анна, махала демонстративно руками, показуючи свою дратівливість. Вона лежала у своєму ліжку, трохи піднявшись, щоб бачити обличчя Елін.

Елін сиділа на краю її ліжка, дивлячись у стіну, що була перед нею.

Після того, як Елін розбиралася із ув’язненим, Анну відправили до лікарні. Знаходилася вона тут через те, що одержання струсу мозку, яке було сильніше ніж зазвичай могли отримати його Аси. Елін напружило, що Анна як Ас не перенесла це з легкістю як інші, але виду не подавала, хоча в голові вона вже здогадувалася.

— Краще скажи мені, будь ласка, як ти змогла утихомирити амбала і ще при цьому стати фрейліною? — Анна дивилася на дівчину з подивом, очі сповнені втоми, але нерозуміння також проглядалося.

— Батько навчав мене рукопашному бою, плюс я завжди ходжу зі зброєю, ненормальних дуже багато. — Елін холодно відповідала, бажаючи закрити тему, щоб не збовтнути зайвого.Жоден з батьків які вона мали не не навчали її цього, лише трохи Лоуренс пояснив їй куди бити в крайніх випадках, всі інші навички їй довелося набирати з кровавим досвідом.

— Я чула про те, що фрейліни запрошені завтра на зустріч гостей, що робитимеш? — Анна була горда в душі за подругу, адже пробитися ще в такий спосіб мало кому вдавалося, точніше нікому.

—Не знаю те що й інші.

— Там буде вся королівська родина. Майже вся,— схаменувшись Анна, трохи помовчав і продовжувала. – У будь-якому разі я рада за тебе і бажаю удачі. Ти цього гідна. — Анна посміхнулася краєчком губ, дивлячись на Елін.

— Ми знайомі лише від сили два тижні. — Трохи посміявшись, Елін подивилася у відповідь. — Знаєш, тобі цей шрам іде навіть, виглядаєш загрозливо. — Елін посміхнулася своїм словам, на що Аніта легко вдарила її ногою.

– Та ну тебе! — Вилаявшись на дівчину, Анна попрощалася з нею через втому, що наздогнала її.

***

Елін стояла в тронному залі, дивлячись на двері попереду себе. Вона стояла з боку трона Фріггі, біля неї були й інші фрейліни, які їй м’яко не сподобалися. Всі як одні посміхалися у всі свої зуби і злісно хихикали у неї за спиною, вона чула деяке уривки фраз, які долинали з їхніх жахливих ротів, на думку Елін.

Не маючи бажання слухати це, вона обернулася до них і злобно на них глянула, показуючи всім своїм виглядом, що вона не слухатиме. Дівчата всі як одні на мить замовкли, боячись після цього дивитися в її бік.

Вони знали про те, як вона здолала ув’язненого, яким чином. Плітки при дворі розносилися зі швидкістю світла, тому не дивно чому Елін тепер все сахаються, мріючи від неї вислизнути якнайшвидше.

Біла сукня, яка була на ній, не була пишною, а скоріше розкішною. Елін воно не подобалося занадто дорого для неї, вона не хотіла зраджувати своєму смаку, але особисті служниці Фріггі, які буквально увірвалися в її кімнату щоб одягнути її, не збираюся навіть слухати можливих відмов Елін від сукні, пояснюючись тим, що його особисто для неї обрала Фрігга. Трохи здивувашись від того, як її життя в замку раптово змінюється.

Елін відволіклася від розглядання дверей і пішла у свої думки, не помітивши як двері різким рухом відчинилися і в них зайшов Тор зі своїми друзями, про які їй усі вуха продзижчала Аніта. З цієї компанії вона відразу ж розпізнала Сіф, темноволосу дівчину з дуже гарними рисами обличчя, за нею йшли Вольштагг, Фандрал та Огун. Вони швидко підходили до Одіна і Фрігги. Підійшовши до своєї матері, Тор вклонився їй.

— Привіт матінко, пробач, що спізнився. Гості ще не прийшли? –Чоловік говорив з маленькою часткою провини в голосі перед матір’ю.

– Ще ні. Проходь зі своїми друзями. — Фрігга дружелюбним жестом вказала вбік від себе. — Познайомся, до речі, з моєю новою фрейліною. – Тор повільно підійшов до Елін і схилився перед нею в вдячному ухилі. Її це на секунду поставило в ступор, доки принц не почав говорити:

— Більше вам спасибі Міледі…

— Агнес. — Елін трохи посміхнулася.

— Агнес, що допомогли моїй матері у скрутну хвилину. – Тор ще раз вклонився Елін і поцілував її тильну частину руки, при цьому він дуже щиро посміхався. Тор повільно відійшов на своє місце і почав чекати, як і інші гості. За мить до зали вже входило дедалі більше гостей, яким треба було кланятися та посміхатися. Кожен із них виглядав дуже химерно на думку Елін. Через нудьгу Елін у якийсь момент почала оцінювати та порівняти вбрання кожного гостя, думаючи про те, яке гірше і найкраще.

На прикінці дню, Елін було настільки важко зображати посмішку, що потім у неї два дні боліли щоки.

***

За вікном уже була ніч, не глибока, але все одно. З вулиці Елін чула спів птахів, чудовий спів, він заспокоював її від частої тривоги, даючи їй зітхнути хоч колись із полегшенням, але зараз їй це не допомагало. Вони ніби нашіптували їй про майбутнє, про те, що їй треба бігти, але куди?

Елін сиділа на краю ліжка затиснувши в руках листок, на якому розгонистим почерком вона писала послання Омуну. Руки Елін злегка тремтіли і листок мало не впав з рук, її обличчя виглядало абсолютно беземоційно жоден м’язів на її обличчі не здригнувся.

«Не писатиму ласкаві вітання, а лише скажу, що все проходить так, як і треба. Я стала фрейліною, так як і треба було, але є проблема, про яку мені не слід мовчати.

По-перше, останнім часом мене переслідує головний керуючий вартою. Ульфхам, так він уявився, явно щось рознюхує. Він не такий простий і з цим треба щось робити, нещодавно, коли я знешкодила одного з ув’язнених (як і було за планом), я прочитала його думки і побачила видіння. Воно було коротким, але по ньому було зрозуміло те, що Ульфхам випустив того ув’язненого, але для чого? Я гадки не маю.

Думаю тобі треба питати у Локі докладніше про нього (якщо він вже допоможе тобі відповівши нормально).

Елін»

Вона пройшлася по рядках, які нещодавно написала і промовила заклинання, через секунду в її руках уже нічого не було. Лише дуже дрібний попіл. Елін ще з хвилину дивилася в порожній простір і міркувала про те, що буде далі, доки не впала у сон.