Від прогрітої сонцем бруківки аж пашіло жаром. Проте, не дивлячись на спеку, на вулицях було велелюдно. Хтось відпочивав на відкритій терасі кав’ярні поблизу, хтось тримаючи путівник шукав місця відзначені на мапі. Сашко із заздрістю поглядав у бік столиків під накриттям, де відпочивали люди. Він вже і не радий був тому, що приїхав сюди, та хіба жінці можна було відмовити? Він скривився, відвівши погляд від чоловіка, котрий з насолодою ласував холодним пивом. Він майже відчував присмак пінного в роті, замріяно уявляючи, як приємна прохолода втамовує спрагу.
– Поглянь-но, коханий, тут просто море скарбів.
Катерина мов на крилах летіла між рядами різних товарів, котрі виглядали часом як купа брухту. Що тут тільки не побачиш: старі книжки в потертих обкладинках, якісь картини невідомих художників, посуд, предмети інтер’єру. І як йому в голову прийшла та дурна ідея скоротити шлях вулицею Лесі Українки? Краще обійшли б довшим шляхом. Хоча знаючи свою дружину, так чи інакше, всі шляхи привели б їх спочатку до театру, а потім і сюди. Блошиний ринок для неї був чи не найулюбленішим місцем. Сашко вже серйозно почав замислюватися над тим, чи часом таке хобі Катрі не стає нав’язливою ідеєю. Їх квартира скоро буде нагадувати музей. Але щойно він починав буркотіти на тему «ні, воно нам не потрібно», як одразу ж танув під благаючим поглядом дружини. Та і не сваритися ж через дрібниці, коли вони разом вже два десятки років. Сашко провів рукою по спітнілому чолу, ледь поспіваючи за своєю шукачкою скарбів. Раптом, Катерина зупинилася. Від одного погляду на її захоплене обличчя стало зрозуміло – у їхньому домі з’явиться якась нова чергова дрібничка, чи що гірше, Бог збав, ще одна фарфорова ваза, у бік якої і дихати страшно. Та жінку цікавив геть не фарфор. Прокладаючи собі шлях поміж предметів старовини, вона рушила до місця, де виднілася різьблена рама. Катерина нахилилася, випадково зачепивши різного розміру глечики, що стояли просто на картонці на землі. Відсунувши убік натюрморт із зображенням яблук, вона наче зачарована поглянула на дзеркальну поверхню. Позолочена, місцями трохи подерта рама була досить масивною, але неймовірно гарною. Срібляста поверхня хоча і здавалася трохи мутнуватою, та Катря була впевнена, що правильний догляд прибере цей недолік.
– Яке воно гарне! Я саме таке шукала до передпокою.
Вона озирнулася на чоловіка, і її сяюча посмішка стала для Сашка наче проблиском світла. Звісно він не міг їй відмовити. Тому, коли вона щаслива поспішала додому з придбаним антикваріатом, йому і на думку не могло спасти, скільки негараздів криє у собі старовинне дзеркало.
***
Щойно повернувшись додому, жінка одразу ж почала роздавати вказівки, тоном, котрий не терпить суперечок.
– Треба буде речі прибрати з шафи. Якщо комод трохи посунути, то вийде чудове місце. Уяви тільки – щоразу перед виходом будемо дивитися у дзеркало. Зручно. Не треба буде вдвох тіснитися у ванній.
Сашко тільки кивав, аби не викликати праведний гнів дружини, та не вислуховувати ще раз сто і одну перевагу придбання.
– Добре. Тільки може вже завтра зробимо це? Я ледь не зварився надворі. Спека видалася пекельна.
Катерина закотила очі. Роки йдуть, а нічого не змінюється. Сашко був гарним чоловіком, підтримував її завжди. Ще зі школи вони разом. Але був у нього один недолік – як що вдома треба зробити, то необхідно було добряче спочатку його повмовляти. А інколи навіть доводилося вдаватися до крайніх методів - шантажу. Цього разу жінка вирішила заощадити собі нерви та час, та почала з козирів:
– Тоді давай домовимося? Як дзеркало повісиш, то ввечері можеш спокійнесенько йти до Олексія та пива попити. Ти ж наче хотів?
Пригадавши незнайомця в кафе, котрий спокушав пивом, Сашко погодився. Врешті ті півгодини страждань вартували винагороди.
Важко дихаючи, чоловік плечем притулився до стіни. Комод виявився важчим ніж він думав. Але стимул був досить заманливим, тому він поспішав догодити дружині, аби потім нарешті зустрітися з другом. Катерина, наче нетерпелива дівчинка, все крутилася поруч, очікуючи, коли все буде зроблено, як вона того бажає. Поки її коханий пересував меблі, вона протерла дзеркало зі спеціальним спреєм для скла, і милувалася своєю знахідкою. Обережно торкнувшись рами, вона прокреслила пальцем вздовж візерунка. Предмет дійсно був старовинним, хоча коштував копійки. Вона знову торкнулася рами, але щось боляче кольнуло в палець, і вона зойкнула від несподіванки.
– Що сталося? – хекаючи від втоми, запитав Сашко.
Катря поглянула на палець. На подушечці проступила маленька червона крапелька крові.
– Та дрібниця. Просто подряпина.
Витерши палець об домашню сорочку, вона продовжила витирати дзеркало від пилу.
Катерина покрутилася, розглядаючи своє відображення. Дзеркало наче там завжди і висіло. Так вже припало їй до душі. Задоволена знайденим на блошиному ринку скарбом, жінка натішитися не могла. Втому Сашка, як рукою зняло. Він швиденько перевдягнувся, та пройшов поруч, поспішаючи до кума.
– Точно не сумуватимеш? Бо якщо то якісь ті ваші жіночі хитрощі, і потім будеш дутися на мене, то я можу не йти.
Останні слова він ледь видавив з себе.
– Все добре. Я ж сама запропонувала. Тим паче ви вже кілька тижнів не бачилися.
Сашко вже взутий поцілував дружину, та швиденько втік, поки пані дала йому вільну.
Катерина тільки усміхнулася. Ох і легко сьогодні вдалося його вмовити. Ще раз поглянувши у відображення, вона пішла на кухню. По телевізору йшло шоу, хтось з героїв ділився своєю життєвою історією, та жінка не слухала, готуючи вечерю. Раптом у передпокої щось стукнуло. Спантеличена звуком, вона визирнула з кухні. Але в квартирі було порожньо.
– Коханий, то ти?
У відповідь ніхто не озвався. Тільки психолог, щось радив з екрану телевізора своїм гостям у студії. Катерина знизала плечима, та продовжила готувати. За якийсь час, зовсім поруч почулися кроки. Легкий протяг торкнувся спітнілої на потилиці шкіри. Жінка знову озирнулася. Щось дивне відбувалося. Чи може це від спеки вже ввижається їй? Вимкнувши телевізор, аби той не заважав, Катря стала прислуховуватися. Більше нічого таємничого, на щастя, не відбувалося. Тому вона швидко забула про дивні передчуття.
Вже давно стемніло, а в приміщенні і досі було спекотно. Навіть відчинене вікно не надто допомагало. Йдучи до кімнати, Катря раптом зупинилася на півдорозі. Їй здалося, у дзеркалі щось промайнуло. Якась тінь. Стало трохи лячно. По тілу пробіглися мурашки, не то від подиху літнього вітерця, котрий увірвався крізь вікно, пробиваючи собі шлях крізь фіранки з квіточками, чи від дивного видіння. Переборовши легкий страх, що ніби нізвідки оселився всередині, вона підійшла ближче до дзеркала. Нічого не звичного, хіба з відображення на неї дивилися її власні перелякані очі. Катерина не стримала смішок.
– Ото приверзеться таке… Точно перегрілася сьогодні.
Сашко повернувся вже за годину, проте жінка не поспішала ділитися з ним тим, що сталося. Не хотіла зайвий раз турбувати своїми фантазіями. Втомлена насиченим днем, Катря лягла спати. Та щойно сон охопив свідомість, якесь дивне відчуття тривоги не давало їй остаточно розслабитися. Вона не могла собі місця знайти, постійно крутилася. Щось турбувало її своєю присутністю, щось змушувало тремтіти у теплу літню ніч. Зранку жінка прокинулася розбитою та втомленою, наче і не спала взагалі. Йдучи до ванної, аби вмитися, вона звернула увагу, що куточок килимка просто під дзеркалом загнувся, і схилилася, аби розправити його. А коли підняла погляд, ледь не впала, відсахнувшись. На мить їй здалося, що у відзеркалені вона не себе побачила. А когось іншого, ЩОСЬ інше. Чорні зіниці були такими страшними, що серце жінки ледь не вистрибнуло з грудей. Це тривало якусь секунду, та налякало не на жарт. Катря вбігла до ванної, плеснувши у обличчя холодною водою.
– Що ж це коється зі мною?
Цілий день вона була наче сама не своя. Щоразу, коли йшла повз дзеркало, всередині все завмирало від хвилювання. Сашко намагався дізнатися причину такого настрою дружини, та вона тільки списала все на магнітні бурі.
– Кохана, точно все добре? Ти якась сумна сьогодні.
Жінка задумливо дивилася у вікно, помішуючи ложкою вже ледь теплий чай.
– Катю! – окликнув він, і вона аж сіпнулася, наче випірнувши із глибин власних думок.
– Ти щось казав, любий?
Сашко ще більше нахмурився. Такою він дружину давно не бачив. Щось турбувало її. Але що?
– Питаю, чи не болить у тебе щось? Ти якась мовчазна сьогодні.
Вона тільки хитнула головою.
– Ні, все добре. Тобі здалося.
Чи може то їй здалося? Вранішній інцидент не йшов з голови. У пам’яті раз по раз повставав зловіщий образ з чорними дірками замість очей. Весь день Катерина місця собі знайти не могла, а коли ввечері нарешті лягла у ліжко, сон не йшов.
Сашко хропів поруч. Він, на відміну від дружини, міцно спав. Ще б пак, йому не ввижалися моторошні істоти. Катря зітхнула, та розплющила очі. Що це з нею коється? У кімнаті було душно. Хотілося пити. Вона встала з ліжка, і тихо, аби не розбудити чоловіка пройшла до кухні. Місяць заливав своїм сяйвом підлогу, і видавалося, що все навколо стало блідо-сірим. Надворі було тихо-тихо. Десь віддалено почувся гуркіт автомобіля, котрий розчинився в ночі. На кухні було прохолодніше, навіть приємно. Катерина сіла на стілець, тримаючи в руках чашку. Раптом її босих ніг торкнулися чиїсь холодні пальці. Неприємний страх знову скував тіло. Катерина опустила погляд, і повітря застрягло в горлі так і не зірвавшись криком. Навколо її ніг клубилася темрява. Густа, наче дим. Серце калатало так сильно, що в грудях аж запекло. Вона підхопилася на ноги, та і кроку зробити не могла, наче щось міцно тримало її на місці. Тіні поповзли по кутках, ставали дедалі густішими. З темного нічного савану формувалося щось. Людський силует. Ніби нізвідки взялися сили тікати, і Катря чимдуж кинулася до кімнати, аби розбудити чоловіка. Тінь залишилася на місці. Але щойно жінка вибігла з кухні та опинилася у передпокої, вона ніби потрапила у пастку. Геть нічого не було видно, двері зливалися зі стінами, стали непомітними. А єдиним чітким предметом у кімнаті стало дзеркало. Воно притягувало наче магнітом проти її волі. Як Катерина не пручалася, нічого не могла вдіяти. З відображення на неї дивилися ті самі чорні очі, котрі вона вже бачила раніше. Блискуча поверхня ставала все ближчою, а паніка все сильніше стискала її кігтями. Щойно вона торкнулася дзеркала, як воно, наче поверхня води пішло колами, залишивши на пальцях срібний слід. Невідома сила тягнула її всередину, в потойбіччя.
Катерина смикнулася і різко сіла в ліжку, стискаючи тремтячими пальцями ковдру. Холодний піт стікав по спині, а по щокам текли сльози. Сон був настільки реалістичним, що вона і досі відчувала холодний доторк темряви. Вона поглянула на руки, зі страхом очікувала, що на них залишився сріблястий слід. Але нічого не було.
– Кохана? – Сашко виглядав схвильовано.
Катря не могла і слова сказати. Перед очима ще стояла темна постать із відображення.
– Що сталося?
Чоловік підсів ближче, намагаючись заспокоїти дружину. Вона вся тремтіла, була до смерті переляканою.
– Катю, поглянь на мене! – він обхопив долонями її обличчя, зазираючи у сповнені жахом очі. – Це всього лише сон, чуєш?
Але вона знала, що це не просто сон.
– Те дзеркало… У ньому щось є.
***
Сашко сидів за столом, насупивши брови. Між ними повисла гнітюча тиша. Після того кошмару, Катря так і не змогла заснути. Аж до самого ранку, вона просиділа у ліжку, притиснувши коліна до грудей.
– То що тобі наснилося? Ти щось про дзеркало казала.
Катря аж здригнулася, пригадуючи свій сон.
– Там щось є, Сашко. У тому дзеркалі. Правду тобі кажу.
Чоловік підхопився на ноги та поспіхом вийшов до передпокою, розглядаючи предмет. Він не надто вірив у різного роду магію, чи духів. Проте не міг не повірити дружині. У житті ще не бачив, щоб вона такою схвильованою була. Торкнувшись дзеркальної поверхні, від відсмикнув руку. Воно здавалося крижаним. Колись давно, ще бабця йому оповідала різні легенди. Про духів та нечисть. Та Сашко завжди вважав то лише казками для дітей.
Він повернувся на кухню.
– Ну якщо хочеш, давай викинемо його? Чи просто розіб’ємо?
Катря аж підхопилася. Від різкого руху стілець впав на підлогу.
– Ні!!! Не можна! – крикнула вона. – Ще гірше зробимо. Розбите дзеркало до біди.
Жінка обійняла себе за плечі. Не дивлячись на літню спеку, вона відчувала озноб.
– Тощо тоді маємо робити?
Сашко пригнічено схилив голову. Ото варто було пхати додому те кляте дзеркало? Він вже сотню разів пошкодував про те, що вони на той ринок пішли. Та і мав би відмовити Катерині, сказати, щоб вона його не купувала. Чоловік відчував і свою провину. Не так він уявляв собі їх спільну відпустку.
Довго сидів він перед ноутбуком, шукаючи хоч якусь інформацію. Але те, що прочитав тільки більше хвилювало. Стало зрозуміло, що справа серйозна. Але як зарадити він не знав. Катерина у сусідній кімнаті розмовляла по телефону з мамою. Він чув, як вона оповідає те, що побачила у власному кошмарі, і знову нахмурив брови. Ніколи його дружина забобонною не була. Аж ось він почув кроки. Катря намагалася якнайшвидше розповісти те, що дізналася.
– Мама сказала, що знає хто нам допоможе з цим. – Нарешті на обличчі жінки з’явилася усмішка. – У Старих Мухоморах є босорка Євдокія. До неї нам треба.
Сашко скептично скривився. Ото і маєш… Тепер ще до ворожки їхати, та хіба у них були інші варіанти, як справу з містичним мали.
***
Село Старі Мухомори було не важко знайти. Слідуючи за вказівниками, попід гору в’їхав старенький седан. Витоптана сотнями ніг відвідувачів стежка вела до похилої хатини, котра виглядала наче з ілюстрацій книжок. Високі смереки стояли стіною, оберігаючи житло ворожки від вітрів. Дерев’яні стіни почорніли від часу, а на даху зеленів мох. Поруч з будинком росла верба, котра схилила до землі свої гілки, таємничо закриваючи від зацікавлених поглядів невеличку лаву на якій сиділа стара. Катерина визирнула крізь вікно автомобіля, оглядаючи подвір’я місцевої знахарки. А потім кивнула Сашкові, та рушила на зустріч до босорки, аби поділитися бідою, котра спіткала їх.
Євдокія сиділа на лаві, розглядаючи жінку котра прямувала у її бік. На колінах старої, мирно муркотів кіт, підставляючи бік ласкавим доторкам господарки. Босорка хитнула головою та підтиснула тонкі вуста.
– Вітаю, - озвалася Катерина, щойно підійшла ближче, - ви пані Євдокія?
Стара кивнула. Кіт, запримітивши гостю, неохоче потягнувся, та зістрибнув з колін жінки. Задрав хвоста, та повільно ступаючи, рушив по своїм справам.
– Так, це я.
Катря видихнула, збираючись з думками. Ніколи раніше вона не мала досвіду спілкування з ворожками.
– Мене звати… - та не встигла вона договорити, як старенька перебила її, махнувши рукою.
– Знаю, як тебе звати. І за чим прийшла до мене також знаю. Тільки от не знаю, чи допомогти тобі зможу.
Євдокія невдоволено похитала головою. Вона відчувала, яка темна сила стоїть поруч з гостею. Щось дуже нехороше, чорне. З таким справу мати – багато власних сил треба було витратити. Люди щодня йшли, шукаючи допомоги. Босорка насупилася, роздумуючи над тим, чи варто братися за справу.
– А ти що думаєш? – звернулася вона, поглянувши на кота.
Катерина здивовано прослідкувала за поглядом старенької. І зрозумівши до кого та звертається, на мить засумнівалася у правильності власної ідеї приїхати сюди. Кіт, що ще мить тому мирно вилизував хутро, відволікся, та щось мявкнув у відповідь. Катря ледь стрималася аби не хмикнути. Чи вона збожеволіла? Їхати до старої, котра з тваринами розмовляє. Та хіба те, що відбувалося з тим дзеркалом також не божевілля? Як пояснити подібне? Жінка відкинула власні скептичні роздуми. Євдокія посміхнулася, ніби чула про що думає гостя.
– Та к тому і бути. Допоможу я тобі, Катерино. - у тієї аж дух перехопило від згадки свого імені, адже вона так і не встигла представитися. – Тільки ти маєш мені допомогти.
– Я? – невпевнено запитала вона. - Чим я вам допомогти можу?
Євдокія підвелася, та прошкандибала повз, йдучи до хатини.
– Як сонце обрію торкнеться, приходь сюди з дзеркалом. Подивимося, що можна зробити.
Ледь дочекавшись вечора, схвильована жінка вирушила знову до старої хатини. Сашко допоміг перенести дзеркало до помешкання босорки. Та Євдокія уваги не звернула на чоловіка, навіть на поріг не пустила його.
– Це мій чоловік. Чи може він тут залишитися?
Євдокія хитнула головою.
– Ні, хай надворі чекає. Йому тут робити нічого. Це ти свою душу кров’ю до дзеркала прив’язала, ото тепер і маєш.
Катерина відчула, як холод пройшов по спині. Машинально, торкнулася пальця, котрий випадково порізала кілька днів тому. У горлі став ком, від слів старої. З її вуст це звучало зловіще. Хоча Катря і не знала нічого особливого про різні ритуали. Проте здогадувалася, що те що з кров’ю пов’язане, може мати серйозні наслідки.
Євдокія поклала дзеркало на стіл, а навколо нього зробила коло із солі. Щось тихо промовляючи собі під ніс, вона запалила свічки. Катерина стояла осторонь, та не знала де себе подіти. Те, що зараз відбувалося було незвичним, містичним. Босорка набрала з бочки в кутку води у дерев’яний кухоль і перш ніж почати обряд дала його своїй гості.
– Ось, тримай. У воду дивись, та в жодному випадку погляд не відводь. Як на дзеркало поглянеш, то нічим вже зарадити не зможу. Коли все завершиться, тією водою маємо змити залишки темних сил.
Катерина проковтнула комок, що і до тепер у горлі стояв. Було лячно від думки про обряд, та вона покірно слухалась вказівок. Щойно обряд розпочався, як по кімнаті пройшов протяг, котрий ніби з потойбіччя дихнув морозним могильним холодом. Євдокія почала читати якісь невідомі слова, котрі складалися у подобу віршів чи пісень, проте Катерина ніколи не чула нічого схожого. Полум’я свічок затріпотіло, відкидаючи на стіни приміщення зловіщі тіні. Жінка відчула як страх повільно заповзає під шкіру. Вона відчула, як навколо згущається сила. Лякаюча, невідома. Але не сміла погляду від води відвести. На поверхні, у відображенні, щось промайнуло, і Катря зойкнула.
– Не відводь погляду! – Крикнула старенька, продовжуючи далі свій ритуал.
Руки Катерини затремтіли і ця вібрація відобразилася на прозорій поверхні.
У кімнаті повітря наче стало густішим, дихати ставало дедалі важке. Краєм ока жінка помітила, що темні тіні, котрі вже раніше бачила, почали збиратися в кутках приміщенні густою димкою. Євдокія почала голосніше промовляти слова закляття, майже кричала. Дзеркало на столі затряслося, завібрувало. Перелякано стиснувшись від жаху, Катерина глибоко вдихнула, та погляду від кухля не відвела. Ставало дедалі страшніше. По підлозі прокотилося тихе шипіння, схоже на зміїне. Паніка швидко розтікалася судинами жінки.
Босорка здійняла руки вгору, викликаючи темний дух, заточений у дзеркалі. Кілька свічок, котрі стояли на столі, затушило новим зловіщим подихом. Проте Євдокія не розгубилася, і взмахнувши долонею, повернула вогники на місце. Віск стікав по свічкам мов сльози, полум’я затріщало. Темна димка, котра стелилася по підлозі, мов щупальця повзла до дзеркала, але щойно досягала кола із солі, вмить розчинялася.
Нарешті Євдокія побачила те, чого очікувала. За сріблястим склом, спочатку промайнула чиясь тінь, а потім вже більш чітко випірнув силует жінки. Чорні, як у черепа порожні, зіниці дивилися на неї зі злістю. Босорка кинула погляд на перелякану Катерину, що стискала кухлик з водою, до побіління пальців.
– Тримай, та погляду з води не зводь. – Ще раз нагадала вона, а потім повернулася до дзеркала, в котрому виднівся образ.
Катерина ні за що той кухоль не відпустила б, наче він був для неї зараз рятівним колом.
Босорка підійшла ближче, і просягнула до дзеркала руку, промовляючи нове закляття. Силует всередині похитнувся, наче хотів вибратися. Але стара не дозволила, вихопивши із кишені маленьке люстерко.
Чорні очі істоти з відображення стали більшими, переляканими. Євдокія продовжила ритуал. Її голос ставав все голоснішим, сильнішим. Кожне слово луною відбивалося між стін старої хатини.
Це була невидима боротьба сил. Ритуал забирав багато енергії у старої. Перевага постійно переходила від босорки, до істоти.
Проте жодна з них не хотіла поступатися. Ніч здавалася безкінечною. Катерина і сама ледь трималася. Руки почали німіти від напруги.
І коли вже здавалося, що битву програно - небо надворі почало світлішати. Повільно забираючи із темрявою ночі і глибину тіней. Щойно перше проміння сонця торкнулося верхівок смерек – все закінчилося. Євдокія полегшено зітхнула, та знесилено опустилася на стілець. Руки босорки тремтіли, а перед очима і досі стояв образ злої істоти у відображенні. Нарешті, трохи опанувавши себе, стара підвелася, та підійшла до Катерини.
– Ти добре впоралася, бо якщо ослухалася – непоправне сталося б. А зараз, маєш умитися цією водою, та добре руки вимити.
Катря зробила, як стара наказала, відчуваючи небувале полегшення. Страх, що тримав її тіло в напрузі, повільно розчинявся у воді.
– А тепер – Кивнула Євдокія та забрала ємність з водою із рук гості, – останнє.
З цими словами вона вилила воду із кухля на дзеркало, і та забурлила, піднялася паром до стелі.
Босорка задоволено кивнула, хоча і відчувала неймовірну слабкість після такого важкого обряду.
– Тепер все. Можеш не боятися, більше темрява за тобою не прийде. Але надалі пам’ятай – старі речі можуть в собі багато таємниць нести. Обачною будь. А старі дзеркала і зовсім не варто купувати.
Катря закивала. Після такого, вона точно буде обережною.
– Та істота, з відзеркалення, що то було? – запитала жінка.
Євдокія знову сіла на стілець, поглянувши на сріблясту поверхню в якій зараз виднілася стеля.
– Це дзеркало раніше відьмі належало. Багато чорних справ вона за душею мала, багато шкоди людям заподіяла. А коли померла, то ніхто не хотів до її хати заходити. Боялися люди, що з того світу її гнів їх дістане. От її дух у дзеркалі і оселився.
Катерина відчула як тілом пройшлися дрижаки.
– Хіба таке можливо?
Євдокія хмикнула.
– Коли відьма помирає в стелі дірку прорубують, аби її дух цей світ покинув. Проте залякані люди не зробили цього. От і залишилася вона заточена у дзеркалі. І часу свого чекала, аби звільнитися. Ти, коли порізалася об раму, шлях їй відкрила. Добре, що до мене вчасно звернулася. Відьма не зупинилася поки душу твою не забрала б, аби знову вільною стати.
Катерина аж заклякла. Стало лячно від думки, що вона по лезу ножа ходила.
– Дякую, вам пані Євдокія. – вклонилася Катерина, і на її очах виступили сльози.
– Не треба дякувати. Що могла зробила. Запам’ятай, не варто жартувати з дзеркалами.
Катря кинулася в обійми чоловіка, що всю ніч поблизу хатини блукав та хвилювався за жінку. Часом, коли здіймався вітер, він ледь стримувався, аби до хати не кинутися. Так боявся за дружину. Вони ще довго дякували Євдокії за допомогу, та божилися, що віднині нічого подібного купувати не будуть. Стара по-доброму всміхнулася, проводжаючи гостей. Але щойно седан від’їхав від стежини, котра веде до подвір’я, посмішка зникла з її обличчя. Босорка стомлено схилилася, наче весь тягар років миттєво впав на її плечі.
Вона знала, що це ще не кінець історії. Катерина ще не знала, що під серцем дитя носить. Сьома дівчинка у роду. Євдокія втомлено зітхнула, розуміючи, що це не остання їх зустріч із відьмою.
Біля ніг босорки опинився кіт, що лагідно потерся об господарку, бажаючи трохи ласки. А потім щось мявкнув.
– Знаю, доведеться нам ще колись зустрітися. Але то потім буде. Встигну сили відновити.
У супроводі свого фамільяра старенька направилася до стежини, котра стрічкою плелася між високих смерек. Мале люстерко обпікало зморшкувату долоню старої. Воно приховувало в собі ту темну силу, котра раніше була заточена у старовинному дзеркалі.
Євдокія ледь дійшла до ставка в лісі. Ніч видалася важчою, ніж вона вважала. Посеред водойми щось забулькотіло, і вона посміхнулася. Замахнувшись, наскільки вистачало сил, вона кинула маленьке люстерко, котре одразу ж зникло у темних водах.
