У непроглядну, тиху ніч взяли вони до рук криваві смолоскипи, які вже запалали у пекельному вогні, і рушили до тої хатки на краю села. Підійшовши ближче, лише побачили, як за вікном руде волосся промайнуло в інший бік. Затупали ногами, аж піднялась пилюка. Тільки не сталося прохання, не благословили її Боги, чужі руки вже вели до п’єдесталу смерті. Крик линув крізь людей, крізь ліс та гори, але ніхто не зміг почути її серце, що вже палало у багатті. Чи потім хтось згадав її? Чи чув хтось потім її тихий сміх? Можливо, на тому місці, де не залишилось нічого, її побачили востаннє.
top of page
bottom of page