Після Самайну Ханна була сама не своя. Залишившись біля вогнища, вона довго не могла прийти до тями. Солодкий, тягучий присмак поцілунку не давав спокою, плутаючи свідомість. Ледь вловимий аромат окутував її невидимими обіймами. Свіжість хвої, легкий запах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці. Тіло ще відчувало доторк гарячих долоней в котрих нещодавно жевріло справжнє полум'я. Лері, як і обіцяла, відвезла її додому, проте здавалася надто мовчазною. Це не було схоже на неї, адже колега ніколи не втрачала шансу аби попліткувати. Та зворотній шлях вони провели мовчки.
Вдома, коли Ханні нарешті вдалося заснути, вона знову і знову бачила уві сні хитрі котячі очі Локі, проте ці сни вже не дратували, як це було після Мабону. Вони манили, перетікали у вогняні язики, зігрівали її душу невидимим неосяжним теплом. Не всім випадає нагода зустріти справжнього Бога, а зустріти його двічі ще більша рідкість. Тепер, переконавшись у тому, що трикстер не просто її фантазія, Ханна зацікавилася його персоною більш детально. Її сірі будні нарешті отримали сенс, і після роботи вона поспішала додому, аби почитати щось нове, дізнатися більше про той світ, який ніколи не вважала реальним. Це допомагало не тільки отримати інформацію, але і розслабитися після роботи. Так летіли дні, що врешті складалися в тижні. Про подвиги Великого та Могутнього було безліч оповідок, та чи всьому можна вірити? Ханна хотіла б спитати, ще раз почути його байки, поринути у той магічний стан, коли відчуваєш себе дитиною, котра щиро вірить у дива. Та інформація була радше вигадками та легендами. І питань виникало все більше. Ханна не знала з ким може обговорити все, що відбулося з нею, аби її не стали вважати божевільною. Їй хотілося поділитися переживаннями, знайти однодумців, що могли б вільно обговорювати міфологію і при цьому справді вірити в це. Так, я почала вірити вона сама.
Як не дивно, але Лері почала уникати її. І якщо спочатку Ханна не звертала на це увагу, зосередившись на власних роздумах та емоціях, то з кожним днем це ставало все більш очевидним. Особливо, після лікарняного жінки. З якого Лері повернулася, здається, ще більш засмученою та тихою, ніж завжди.
Колега пройшла повз, навіть не кинувши погляду у її бік, і Ханна почала серйозно турбуватися. Хай Лері була надокучливою і надто ексентричною в своїй поведінці, особливо, коли поруч з'являвся хтось чоловічої статі; і Ханні завжди здавалося, що її забагато, та зараз вона зловила себе на думці, що їй не вистачає тих дурнуватих розмов в перерві за філіжанкою кави. Так, як це було раніше. Тим паче, що десь в глибині свідомості, дівчина здогадувалася, що саме з нею нарешті і зможе обговорити те, що її турбує. Врешті, саме Лері запросила її на свята, і знала хіба не найбільше про культуру та міфологію. Відклавши папку з документами, Ханна потягнулася, розминаючи плечі, що боліли. Від постійної сидячої роботи ноги позатікали, і необхідно було зробити перерву. Більшість колег з офісу вже пішли на ланч. Залишилися лише справжні трудоголіки, такі як колись була сама Ханна. Та зараз звіти і плани цікавили її найменьше. Квартальний звіт було завершено, а до свят залишалося не так багато часу, аби брати нові проекти. Схопивши сумочку, вона направилася до їдальні, аби перекусити, і заодно, побалакати з Лері. У неї було надто багато питань, на які вона не могла знайти відповідь, котрі турбували її, не давали спати ночами. Та і стан колеги турбував.
Лері сиділа за дальнім столиком. З першого погляду вона зовсім не змінилася. Той самий надто звабливий погляд, підкреслений макіяжем, такі ж само сукні, що геть не вписуються в робочий дрескод, і величезні підбори, котрі доречніше б виглядали на сцені. Але щось все ж таки змінилося в її поведінці. Вона стала більш тихою, задумливою, часом навіть розгубленою, що зовсім не відповідало образу рокової жінки. Ханна взяла каву, та сіла за її столик.
– Лері, ти мене уникаєш?
Колега лише зробила здивований вигляд, і кліпнула довгими нарощеними віями. Часом вона нагадувала ляльку з таким само пустим виразом обличчя. Проте тепер Ханні здавалося, що це лише один з її образів. Досить зручний, аби водити всіх за носа. Лері видавалася не надто розумною, проте, як вже встигла примітити Ханна, це було абсолютно не так.
– Ні, кицю, чого ти так вирішила? – натяшнувши якомога ширшу посмішку, та демонструючи свої неприродно білі вініри Лері знову грала роль.
– Просто мені здалося що після Самайну ти якась засмучена, або ображена? Я тебе образила?
Фальшива посмішка здавалася надто дивною. Таку очевидну зміну у відношенні, Ханна просто не могла не помітити.
– Ні! – всплеснувши руками, жінка приклала долоню до свого декольте, де має знаходитися серце, – Ну що ти таке кажеш! Мені абсолютно ні на що ображатися. Просто роботи багато набралося за період лікарняного, втомлююся.
Ханна не повірила сказаному ні на мить. Лері ніколи не була надто працьовитою, шукаючи когось, хто зміг би допомогти з роботою, а ще краще зробив би її за неї. Та і всі справи вже було завершено, останні проекти затверджено давно. Розмова явно не клеїлася. Врешті, навіть не допивши каву, колега поспішила втекти. Це неабияк здивувало Ханну, особливо тим, що жінка навіть проігнорувала появу дівчини з відділу кадрів, про котру Лері охоче ділилася плітками, з задоволенням смакуючи невдачами "суперниці" за чоловічу увагу в фірмі.
Робочий день добіг кінця, та відчуття незавершенності не полишало Ханну. Тому вона вирішила навідатися до колеги в гості ввечері, аби прояснити ситуацію. Все ж, неформальна обстановка могла хоч трохи розвіяти напругу. Можливо, такий настрій колеги дійсно викликаний певними робочими проблемами? Стільки питань було, і жодної відповіді.
Попри побоювання, Лері все ж відчинила двері квартири, та неохоче пустила незвану гостю. Було видно, що вона не надто рада такій компанії. Ханна пройшла всередину, оглядаючись. Вона колись вже була тут, але це було давно, коли Лері тільки заїхала до нового помешкання, і тут все змінилося за цей час. На столику у вітальні, Ханна помітила розкладені маленькі дерев'яні жетончики, котрі вже бачила раніше на Самайні. Руни, так їх тоді назвала колега. Шукаючи інформацію вона кілька разів знаходила згадки про ці загадкові символи, і вже встигла зрозуміти, що вони несуть в собі певну силу, та за допомогою таких предметів можна передбачати певні моменти. Принаймні, так казали на просторі інтернету. Хоча сама Ханна не надто вже довіряла всім тим ворожінням.
Окрім рун на столику стояли свічки, і по запаху в кімнаті відчувалося, що їх нещодавно затушили. В кутку стояла та сама палиця, з різбленими символами, такими самими які були на дерев'яних жетонах. А на стіні висіла чудернацька картина, що зображала вигадані світи, котрі розмістилися на гілках величезного дерева. Ханна зупинилася, аби роздивитися намальоване, аж ось до кімнати увійшла колега тримаючи у руках дві чашки з запашним трав'яним чаєм. Аромат швидко розтікся по кімнаті, окутуючи якимось надзвичайно затишним відчуттям. Хоча це і не додало загальній атмосфері більшої приязності. Напруга відчувалася на якомусь підсвідомому рівні.
– Вибач, що не попередила про свій візит, та мені здалося, ти була надто стурбована сьогодні. Щось сталося?
Лері зробила ковток свого напою, перш ніж поглянути на свою гостю.
– Я знала, що ти прийдеш. – Спокійним голосом відвовіла вона, і сіла на диван поруч зі столиком.
Така відповідь трохи здивувада Ханну, адже про її намір ніхто не міг знати. Власне вона і сама до останнього сумнівалася у такому рішенні.
– Знала?
Лері кивнула на розкладені на столику поруч маленькі дерев'яні брусочки.
– Руни сказали мені. Але відповім одразу, ти даремно прийшла. У мене все добре.
Ханна вдихнула аромат, насолоджуючись його різнобарвними нотами, що перепліталися. Ромашка, м'ята, шавлія, ще якісь трави, що гармонійно поєднувалися між собою.
– Я рада, якщо все так. Знаєш, Лері, мені хотілося з тобою поговорити...
Та не встигла вона навіть пояснити нічого, коли жінка обірвала її на півслові. В голосі відчувалися ноти роздратування.
– Знаю, що ти хочеш. Але я не інформаційне бюро, і нічим тобі не допоможу. Щось цікавить – гугл в допомогу. Тому допивай чай, та можеш йти.
Така груба відповідь аж ніяк не була схожа на звичне спілкування колеги. Це збивало з пантелику, адже вони завжди нормально спілкувалися як на робочі моменти, так і на більш приватні теми. І Ханна навіть замислилася, чи не даремно взагалі навідалася с гості. Та вона просто хотіла дізнатися, що сталося такого, що Лері ображається.
– Що ти верзеш? Я прийшла не за інформацією. А тому, що хотіла дізнатися, чи все у тебе добре. Але бачу, що конструктивного діалогу у нас не вийде.
Стало образливо і дівчина почувалася дурепою через те, що взагалі прийшла. Ще ніколи вона не бачила, аби Лері поводилася так грубо. Зазвичай, жінка вдавалася до інших методів переконання, і аж ніяк не до такої відкритої ворожнечі. Відставивши чашку з чаєм на тумбу, Ханна поспішила в передпокій, аби вдягнутися. Таке відношення було неприємним та дивним. За хвилину, поряд опинилася і сама Лері. На її обличчі розтягнулася крива злорадна посмішка.
– Якщо ти думаєш, що розумніша за мене, Ханно, то це не так. – Дівчина вже відкрила двері, збираючись покинути квартиру, де їй явно були не раді. – І те, що ти якимось чином зустрілася з Локі, аж ніяк не робить тебе особливою.
Вона аж заклякла, так і зупинившись на порозі.
– То ти його все ж таки бачила. Я вже думала, що мені здалося. – Ханна озирнулася, розглядаючи жінку, ніби бачить уперше, хоча судячи з поведінки, так і було.
– Звісно бачила, я ж не сліпа. – Лері взмахнула рукої, ткнувши гострим наманікюреним нігтем у бік дівчини. – Це просто помилка якась, що він явився до тебе.
Ханна все ще стояла на порозі, та поки зачинила двері. Те, що Лері бачила Локі значило лише те, що він був правий щодо її здібностей. Та не це було головним, як вже жінка завела таку розмову, то можливо вона в справді має відповіді на питання, котрі Ханні так і не вдалося отримати. Бо як виразилася Лері, в гугл не пишуть про те, як діяти, коли до тебе приходить Бог с Асгарду.
– Так, на Мабоні він сказав, що я його кликала... А вже вдруге...
Очі Лері поповзли на лоба, і вона відкрила рота від здивування. Це змусило Ханну трохи розгубитися, адже судячи з реакції жінки сталося щось геть незрозуміле.
– Вдруге? – шоковано перепитала та. – Тобто Локі явився тобі двічі?
Здивування і шок змінилися іншою емоцією.
Витісняючи здивування у права вступило обурення. Лері стиснула пальці так сильно, що руки аж звело від болю.
– Відповідай! – Різкий крок вперед, і вона опинилася просто поруч з Ханною. – Тобто ти, зустрічалася з трикстером двічі?
Ханна зробила крок назад, практично впираючись плечем в двері. Їй вперше стало страшно та так некомфортно поруч з тією, кого вона завжди вважала абсолютно звичайною колегою з роботи. Хотілося якнайшвидше втекти, та вона ніби заклякла.
– Так... – видавила вона пошепки.
Вмить весь доброзичливий вигляд та добро розвіялися, являючи справжнє нутро жінки.
– Ти тільки подивися на себе! Хто ти, в чорта, така? Що він прийшов саме до тебе! – Лері аж трусило від гніву. – Ти! Звичайна смертна, котра навіть не знала про його існування! Чому? – Вона вже кричала, не стримуючи емоцій. – Чому саме ти? Це помилка! Він мав прийти на мій поклик! Це я робила приношення. Я! Стільки часу я витратила, аби провести ритуал, стільки власних сил витратила, аби зустрітися з ним! А ти... Я привела тебе на свята аби віддати шану Богам. Ти всього лише інструмент.
Ханна була перелякана не на жарт. Ще ніколи вона не бачила жінку такою розлюченою. Побоюючись, що Лері зараз просто накинеться на неї, вона все ж зібрала сили і вискочила з квартири колишньої приятельки. Дівчину трусило від пережитого стресу. Повернувшись додому, Ханна дала волю емоціям. Не стримавшись вона розплакалась від образи та розчарування. Адже розчаровуватися в людях – боляче. Але найгірше, це розчаровуватися в собі. Вона почувалася використаною та зрадженою.
Всі наступні робочі дні Ханна уникала Лері, але і та не надто хотіла йти на контакт і тим паче вибачатися. Одного погляду на колегу вистачало, аби зрозуміти, що відьма не шкодує. Тепер, дівчина почувалася зовсім некомфортно, остерігаючись Лері. Єдине, що залишалося незмінним, це розклад дня і гнітюча самотність.
Пуста квартира здавалася ще більш прохолодною та темною. Ніби підсилюючи цей депресивний настрій, навіть погода змінилася. Перший сніг, що ще нещодавно ховав сіру землю під своєю пухкою ковдрою, розтанув. І йому на зміну прийшов дощ. Залишивши парасольку в передпокої, втомлена та пригнічена Ханна пройшла на кухню. Холодильник був пустим, там хіба миша повісилася. Та і їсти їй не надто хотілося. Заваривши чай, дівчина сиділа на кухні безцільно листаючи стрічку соціальних мереж. Ще один нікчемний день, котрий розчиниться серед таких самих сірих тижнів. Самотність, здається, висмоктувала останні сили. Ханна навіть вдалася до відчайдушного кроку, встановивши додаток для знайомств. Та кількох зустрічей вистачило, аби зрозуміти, що це дурна ідея. Все було не те. Хлопці, що приходили на зустріч були альфонсами, або просто бовдурами. Це тільки більше дратувало. А почуття самотності з кожним днем з'їдало все більше. В такі миті, вона знову і знову поверталася до образу рудого, що лише своєю присутністю на Самайні витіснив ці гнітючі почуття.
На зміну Гелловінським прикрасам, вітрини магазинів заполонили ялинки. Це Різдвяне божевілля аж ніяк не додавало настрою. Цього року не хотілося геть нічого. Аби трохи згаяти час, Ханна знову відкрила сайт з міфами. Після тієї сварки з Лері, вона кілька днів навіть думати не хотіла про причину того, що сталося. Але випадково побачивши сьогодні на вулиці рудого кота, її серце ледь не вистрибнуло з грудей. Думка про те, що в котячій подобі може бути трикстер не полишала її. Природна цікавість взяла гору, і Ханна ввела новий запит.
Наближався Йоль. І це породило нову божевільну думку в голові Ханни. Адже якщо вона двічі змогла прикликати Локі, чому б не спробувати ще? Наступні кілька днів, весь вільний час вона присвятила пошуку інформації, та в гугл наврядчи можна знайти інструкцію з виклику Богів. Принаймні нічого подібного не траплялося. Та все ж, дещо цікаве дізнатися вийшло. Наприклад те, що період святкування припадає від двадцять першого грудня, і аж до першого січня. Це досить тривалий період, і шанси на успіх значно зросли.
В одному з магазинчиків, Ханна придбала кілька свічок, пригадуючи що ті, були чи не головними прикрасами і Мабону, і Самайну, де їй вже доводидося побувати. А завдяки інтернету вона навіть знайшла кілька варіанті обряду. Звісно, скептична частина її розуму була не в захваті від подібного, та чи можна було їй довіряти після того, як вона на власні очі зустрічалася з Локі?
Ледь дочекавшись початку необхідної дати, і повернення з роботи, Ханна поспішила перевдягтися. Це було трохи дивно, збиратися на зустріч з тим, хто не є смертним. Ба навіть сама ідея всього здавалася абсурдною. Та Ханна все ж вдягла ошатну сукню. Чомусь, їй хотілося, аби Великий і Могутній побачив її такою. Гарною, звабливою, впевненою в собі.
Запаливши свічки, Хання вдягла прикрасу з бурштину. Всередині все тремтіло від хвилювання та передчуття дива. Слова, заздалегідь виписані на папірці здавалися дурнуватими, і виглядали наче дитячий віршик. І дівчина навіть пригадала, як колись в дитинстві вона з подружкою так само намагалася викликати пікову даму. Тоді в них нічого не вийшло, а та вся віра в надприроднє з часом зникла, вкрилася товстим шаром скепсису та меланхолійних думок про непевне майбутнє. Заплющивши очі, Ханна ще раз повторила прочитані слова і затамувала подих. Вона боялася навіть дихати, боялася розплющити очі і з тремтінням вслухалася в кожен звук. Та інтерес все ж взяв гору. Вона розплюшила очі, і... Нічого не сталося.
Розчарування від невдачі захлиснуло. Ханна задула свічки, почуваючись повною дурепою. Тепер цей весь ритуал здавався їй такою ж дурістю, як дитячі забави з викликом домовика та інших міфічних створінь.
– Яка ж я ідіотка!
Ледь не зірвавши гудзик на сукні, Ханна зі злістю кинула її в кут кімнати, і забралася в ліжко. За вікном накрапав дощ, стукаючи по підвіконню. Десь неподалік пролунав сигнал швидкої, котра поспішала на виклик. Звуки змішалися в незрозумілий шум, разом з голосом власних думок, котрий не давав спокою. Сон не йшов. Ханна крутилася на ліжку, нервувала та злилася. І врешті втомлена і абсолютно розбита, проклинаючи набридливу мелодію будильника, встала, збираючись на роботу.
– Гей, Ханно! – окликнув її колега, махнувши перед обличчям рукою. – Ти що спиш?
Оговтавшись від кількох хвилинного ступору, дівчина повернулася до роботи. Попереду були довгоочікувані вихідні. І це єдине, що тішило її сьогодні.
Ввечері, повернувшись в порожню квартиру її знову накрило. Тому попри невдачу минулого вечора, вона повторила дурнуватий ритуал. І на наступний день, і після також. Та після кожної такої невдалої спроби віра в диво згасала так швидко, як і гасли свічки на столику.
Настав переддень Різдва. Всі люди чекали цього дня зі світлою вірою в краще майбутнє. Сподіваючись віднайти той втрачений серед буднів дух свята. Звідусіль на вулички визирали прикраси та мерехтіли вогники різнокольоровим світлом. В магазинах грали давно завчені пісні. Але і черги до кас були традиційно величезними. Ханна стояла в одній з таких, пустим поглядом роздивляючись власний кошик – напівфабрикати, хліб, десяток яєць. Цілком холостяцький набір, що так разюче відрізнявся від святкових товарів інших покупців.
Саме на свята самотність відчувалася ще більш глибоко, ніж в інші дні. І це занурювало в стан ще більшої апатії. Сьогодні буде остання спроба, і Ханна поклялася в разі невдачі більше ніколи не повертатися до цієї дурнуватої ідеї. Пообіцяла назавжди викреслити зі свого життя думки про рудого трикстера, що заполонив її свідомість, та заважав жити.
Заморожена лазанья з магазину виявилася геть несмачною, та прісною. І фольгована форма полетіла у смітник. З сусідньої квартири долинали звуки музики та розмов, хтось дзвінко сміявся. А за вікном чулися голоси перехожих, занадто радісні та дратуючі. Сама ж Ханна навіть ялинку не захотіла ставити цього року. Зі святкових прикрас в неї були тільки ті самі свічки, та пакет з Сантою, який їй подарували на роботі, як і іншим співробітникам.
Цього дня вона не мала сил аби вдягати святкову сукню, та робити зачіску. Та чесно кажучи, навіть не вірила в те, що сьогоднішня спроба завершиться успіхом. Торкнувшись бурштинової прикраси, Ханна знову прикрила очі, промовляючи вже завчений текст. І як і очікувала, результат був таким самим, як і в попередні дні. Та цього разу вона вже не засмучувалася, відчувши нарешті легкість. Отже, не судилося. Більше вона не хотіла повертатися до всього цього, пообіцявши навіть не згадувати про минулі зустрічі з Локі. Тепер все знову видавалося нереальним, наче той сон, чи марення.
Загасивши свічки, що за ці дні встигли майже догоріти, дівчина направилася у ліжко.
Втома останніх днів давалася у знаки, і дівчина розслабилася, сподіваючись, якомога швидше пірнути у забуття без сновидінь та клятих роздумів. Заплющивши очі, Ханна нерухомо лежала у ліжку, чекаючи поки її свідомість відключиться. Раптом вона уловила до болі знайомий аромат: свіжість хвої, легкий запах диму та ледь помітний солодкуватий аромат кориці. Серце прискорило темп, а в районі діафрагми утворився тремтячий вакуум. Звуки навколо зникли: і музика, і голоси, і навіть звук власного дихання. Вона боялася, що це лише плід уяви, або сон, що швидко увірвався, без попереджень забираючи її мандрувати.
Хтось торкнувся її обличчя. Пальці пройшлися вздовж лінії вилиць, і весь той шлях було прокладено невагомими, мов легкий пух, доторками. Стало лоскотно, і Ханна розплющила очі, зустрічаючись з заворожуючими зіницями навпроти, що ніби світилися в темряві кімнати.
Вибух емоцій просто захлиснув і Ханна ледь не розплакалася від радості. Невже їй вдалося?
– Локі? – все ще не довіряючи власним очам, перепитала вона, зі страхом чекаючи, що марево розчиниться в темряві кімнати.
Та ні зараз, ні за хвилину, цього не сталося, а Локі так і залишився поруч. На його обличчі розтягнулася хитра посмішка.
– Ну привіт, пташко. – Він розтягував слова, наче муркотів.
Його голос був таким чарівним у своїй звабливості, що викликав мурашки, котрі розбігалися по шкірі.
– Це справді ти!
Ханна підхопилася, всідаючись на ліжку і розглядаючи фігуру поруч. Хотіла доторкнутися, аби переконатися, що він реальний, та боялася це зробити. Трикстер лише вдоволено фиркнув, а потім перевів погляд на одяг смертної. Сорочка задралася, оголюючи ноги і не залишаючи місця фантазії. Тонка тканина не приховувала вигинів тіла. Зрозумівши це, Ханна раптом зашарілася, натягуючи ковдру майже до шиї.
Оксамитовий сміх вмить наповнив приміщення спальні.
– Думаєш я щось там не бачив? – Його очі знову полихнули в напівтемряві кімнати, а зухвалий голос змушував тремтіти. – Ти занадто високої думки про себе, пташко.
Ханна відчувала як палають її щоки. І навіть почала сумніватися в цій затії – загравати з трикстером було небезпечно.
– Нащо кликала? Вже скучила?
Він відвернувся оглядаючи кімнату та знову фиркнув, побачивши на столику зітлілі свічки та криво намальовані символи які лише віддалено могли нагадувати руни. Тепер, коли Локі опинився тут, Ханна вмить розгубилася, і не знала, що сказати.
– Я просто хотіла... – та не знаючи які слова підібрати, просто замовчала.
Пауза затяглася. Стільки всього вона хотіла б запитати, стільки дізнатися, але ось, коли час настав, всі слова вмить щезли. Тому аби підтримати розмову, Ханна сказала перше, що прийшло в голову.
– Ми з Лері посварилися. Ти бачив її на Самайні, вона підходила до нас.
Трикстер ніяк не відреагував на це. Видавалося, ніби йому взагалі не цікаво.
– То й що з того?
– Вона сказала, що робила приношення, хотіла сама тебе прикликати. Образилася, що ти явився мені.
Ця ситуація досі не давала їй спокою. Локі тільки знизав плечима, знову повертаючись до дівчини.
– Вона використала тебе так само, як хотіла використати і мене. Хотіла сили, та певно забула хто я! – В цей момент солодкий оксамитовий тембр голосу змінився на холодно загрозливий, і Ханна вмить уловила цю загрозливу зміну, відсуваючись подалі. – Тому і не отримала бажаного.
– Але чому тоді ти явився мені ? І прийшов сьогодні?
Це питання також хвилювало її. Десь в глибині, хотілося б вірити в щось світле, та якщо маєш справу з Богом обману, чи можна про таке мріяти? Серце затримтіло в очікуванні відповіді. На обличчі трикстера знову виникла хитра посмішка.
– Ви, смертні, дивні створіння. – Лукавий погляд змушував ловити кожне слово. – Вважаєте, що знаєте все. Але маєте стільки дурних питань. То навіщо ти мене кличеш щоразу, якщо і сама не маєш відповіді на це питання?
За вікном пролунав голосний вибух, і в наступну секунду неподалік небо освітилося вогниками феєрверку. Ханна аж підскочила від різкого звуку, лаючи тих, хто взагалі придумав таку дурну забаву. Локі підхопився на ноги, вмить опинившись біля вікна, він заворожено спостерігав як гаснуть різнокольорові іскри, і як нова вогняна квітка розквітає ввисочині.
– Що це? – він не зводив погляду, і Ханна посміхнулася такій щирій емоції здивування.
Закутавшись у ковдру, вона стала поруч, розглядаючи краєвид за вікном, освітлений різнобарвними спалахами.
– Феєрверки. Їх запускають в небо на свята. Хоча мені не надто довподоби така розвага. Та і звуки...
Ханна скривилася, коли пролунав черговий вибух, а за ним свист та ще один. Трикстера ж таке дійство справді зацікавило. Він дивився з таким захватом, наче мала дитина.
– Ти кажеш, що вони вибухають на свята. Так ви тепер святкуєте Йоль? Але це ж дурня якась.
Дівчина не стримала смішок.
– Ні, Йоль в нас не святкують. Тобто може десь і святкують звичайно, та я не знаю. Сьогодні Різдво.
Рудий поглянув на неї поглядом повним не розуміння, наче Ханна раптом сказала якусь нісенітницю.
– Що таке Рікздво?
– Це свято народження нашого Бога. Його святкують майже в всьому світі.
Локі нахмурився. Шоу за вікном закінчилося, і він знову повернувся до ліжка, усівшись на нього з ногами. Дівчина тільки підтиснула губи, помічаючи як на він вліз на чисті простирадла чоботами.
– Чому люди святкують цей день? Народження це ж лише незначна подія в циклі життя. Хіба не краще святкувати подвиги? Ти ще скажи, що і смерть у вас так само відзначають.
Ханна промовчала, вирішивши не розповідати трикстеру про Великдень. Бо це було б ще складніше пояснити.
– Люди також відзначають і свої дні народження. Це відлік років, і в певному сенсі грань, коли ти можеш підвести підсумок прожитого.
Локі засміявся. Це справді тішило його, здавалося кумедним.
– І що ви робите на це ваше Богонародження? Ну окрім того, що запалюєте в небі іскри?
Ханна трохи задумалася, намагаючись якомога правильніше пояснити сенс свята. Вона підійшла ближче та сіла на ліжко навпроти трикстера.
– Ну... Ми прикрашаємо ялинку. Збираємося за святковою вечерою з близькими. І обмінюємося подарунками. Діти вірять, що їх приносить Санта.
Локі слухав, намагаючись зрозуміти.
– То це ваш Бог, його звати Санта?
Ханна розсміялася від такого припущення, уявляючи, як дивно насправді можуть звучати її пояснення.
– Ні. Нашого Бога звати Ісус.
– Тоді взагалі нічого не зрозуміло. Якщо це свято народження Ісуса, то хто такий Санта? – окрім цього, здавалося, в рудого з'явилося ще багато запитань.
Ханна хитро підморгнула, перш ніж відповісти.
– Ви, безсмертні, дивні створіння. Думаєте, що все знаєте, а потім ставите стільки запитань.
Ця відповідь – короткий укол тими ж словами, мала певну силу. Локі хитро примружився, оцінюючи смертну перед собою. Вона здавалася чимось таким незвичайним, відкривалася щоразу з якогось нового ракурсу. Та як не дивно, не боялася кидати виклик Великому та Могутньому. Це інтригувало його.
– Якщо сьогодні у вашому світі влаштовують бенкет, то чому ти не там?
Це запитання болісно кольнуло дівчину. Цілком логічне, проте занадто правдиве. Бо її близькі далеко, бо вона не має таких друзів, з якими б хотілося зустріти такий вечір, та і по правді кажучи, її просто ніхто не запрошує. Зосередившись на роботі в останні роки, Ханна майже перестала спілкуватися з тими людьми, кого колись вважала друзями. Кожен мав своє життя. Настрій знову змінився, штовхаючи човен думок вперед, до крутих схилів власних переживань. Локі не спускав погляду, чітко вловлючи ті зміни в настрої, котрі відбувалися з дівчиною.
– У мене є ідея. – І знову в його зіницях засвітилося полум'я, віщуюче щось, можливо, не добре. – Я покажу тобі справжнє свято. Не це ваше Рікздво, чи як його там. Можливо, колись ви, люди, навчитеся святкувати так, як ми. Бо поки ваші свята виглядають якось... – Він озирнувся, явно натякаючи на нудну атмосферу.
Ханну така пропозиція неабияк здивувала.
– Покажеш? Як це?
Локі зістрибнув з ліжка, гордовито розвівши руки, наче прямо зараз у її кімнаті має відбутися шоу. Хоча від трикстера можна було б очікувати що завгодно. Навіть якби тут зараз цирк дю Солей почав виступ, дівчину це б не здивувало.
– Довірься мені.
Локі простягнув руку, пронизуючи Ханну змовницьким поглядом, що чомусь змушував її червоніти. На якусь секунду вона розгублено дивилася на долоню Бога. На його довгі тонкі пальці, прикрашені перстнями. Тільки зараз помітивши що з-під рукава визирає тату. Це здавалося ще більш дивним, ніж те, що вона можливо розмовляє з уявним персонажем. В голові навіть виникла думка, що це, напевно, сон. А уві сні може статися що завгодно. Відкинувши роздуми, Ханна вклала свої пальчики в розкриту долоню.
– Добре.
Тільки торкнувшись руки, Ханна відчула ніби крижане полум'я обпікає її пальці. Та це було таке короткочасне відчуття, що вона навіть не встигла злякатися. Наступної секунди її кімната раптом видозмінилася. Звичні обриси стін та меблів розмилися, стали напівпрозорими. А потім все зникло.
Ханна заплющила очі в ту мить, коли вуха раптом заклало від тиску. Єдине що тримало її – міцна рука Локі, котра не давала їй впасти. Дихати було важко, і в легенях аж пекло від нестачі кисню. Але вже скоро самопочуття нормалізувалося. Повітря навколо здавалося таким легким та чистим, а морозна прохолода щипала ніс. Вона розплющила очі, і від здивування ойкнула. Прямо перед нею наче повстав з потаємних марень величезний палац. Його срібні шпилі сягали самого неба, ховаючись поміж хмар. В наполірованих поверхнях, ніби в дзеркалах, відображалося сонячне проміння, що яскравими полосами розліталося ген за небокрай. Падац було збудовано на острові, і видавалося, що цей острів висить у повітрі, адже прірва перед ним сягала такої глибини, що не видно було дна. А серпанок, що повільно витікав з-під скель наче дим, створював відчуття, що то справжні хмари. Золоті мости, як артерії, з'єднували центральний острів з маленькими острівцями оазисами. Там росли надзвичайні рослини, котрих Ханна ніколи не бачила. Припорошені снігом, мов сріблом, вони сяяли, переливалися блиском на сонці, приковуючи погляд, котрий просто не міг зупинитися на чомусь одному. Свідомість не могла прийняти неймовірну красу. Адже побачене просто було за гранями сприйняття. Поза величними стінами фортеці виднілися високі гори, схили яких здавалися створені з дорогоцінного каміння.
– Неймовірно! – з захватом прошепотіла Ханна, озираючись, і ледь не заплакала від побаченого.
Локі задоволено посміхнувся спостерігаючи за реакцією смертної. Для нього ці краєвиди не здавалися незвичними.
– Коли отямишся від щастя ступати священною землею, скажи.
Він опустився, лягаючи на землю, і закинувши руки за голову, спостерігав, як повільно, наче небесні човни, пливуть хмари. Ханна торкнулася смарагдового листя поруч, що радше здавалося вітражним склом. Хотілося плакати від емоцій, від того що було навколо. Хотілося стрибати, летіти мов на крилах, слідувати за променем світла, що майже невидимою ниткою простяглося до шпилю чарівної фортеці. Захоплення досягло піку, і дівчині здалося, вона близько до втрати свідомості, або ейфорії.
– Де ми?
Локі буденним тоном відповів, навіть не поворухнувшись.
– В Асгарді.
Від відповіді у Ханни знову перехопило подих.
– Що? Тобто... Ти хочеш сказати, ми зараз в самому Асгарді? Там де Одін, боги і все оце?
Трикстер підвівся на ліктях, хитро розтягнувши вуста у звабливій посмішці.
– Тобто, перед тобою величний світ, пташко. Але ми гаємо час.
Рудий швидко підхопився на ноги, і нічого не пояснюючи розвернувся, прямуючи схилом, вимощеним різнобарвним переплетінням гілок та срібла, вниз до мосту. Ханна побігла за ним, ледь не падаючи, бо постійно відволікалася на чудернацькі рослини навколо. Деякі здавалися напівпрозорими, скляними. Деякі виглядали як звичайні, тільки замість кори мали залізні стовбури.
– Локі, зачекай. Ми йдемо туди, до палацу?
Трикстер різко зупинився, наче згадав щось важливе, і розвернувся до дівчини, скептино оглядаючи її з голови до п'ят. Нічна сорочка в горошок, виглядала недоречно.
– Точно! Ледь не забув.
Він клацнув пальцями, і вмить наряд гості змінився. Довга сукня насиченого зеленого кольору була прикрашена гарною вишивкою темно коричневими та золотими нитками. Взор тягнувся вздовж рукавів і спідниці, формуючи загадкові малюнки. Корсет наче лати воїтильниці виблискував, відбиваючи сонячні промінчики. Та не дивлячись на те, що пояс був щільний, він дуже зручно сидів, не сковуючи рухів. Воротник вбрання прикрашала накидка з буро-рудого хутра. А на голові, наче шлем з'явилася прикраса з крил. Ханна ощупала пальцями прикрасу у волоссі і з подивом зітхнула, до цієї миті ще не довіряючи власним відчуттям.
– Боже... – прошепотіла вона, ніби боялася, що чари зникнуть.
Трикстер тільки хмикнув.
– Для тебе, пташко, просто Локі. Ми ж наче домовлялися.
Не розмінюючись більше на розмови, рудий рушив вперед, спускаючись з гірки вниз, де простягнувся величезний золотий міст. Здалеку він здавався меньшим, але зараз, коли вони опинилися поруч, Ханна не могла не дивуватися величі всього навколо. Вона провела пальцями по перилам, що були оздоблені гарним тисненням і серце знову затріпотіло від захвату.
– Це неймовірно!
Локі тільки знизав плечима. І поглянув на смертну якимось дивним поглядом, ніби став провідником справжнього дива. Хоча, насправді, для Ханни так і було.
– Звичайний міст. Це ти ще палац не бачила. Тільки я попрошу тебе триматися до мене ближче, і бажано, не розмовляти з іншими. У нас не прийнято запрошувати гостей з Мідгарда.
Він підморгнув, ступаючи широким кроком. І цей дивний жест з боку трикстера змусив Ханну засоромитися. Коли вони вийшли до площі, дівчина здивовано озиралася. Навколо було стільки різних людей, чи може то і були Боги, або ще хтось, Ханна не могла навіть зрозуміти. Повз пройшли жінки, кинувши на Локі оцінюючий погляд і звабливо посміхнулися йому. Цей погляд чомусь не надто припав до душі Ханні, і вона пришвидшила крок, аби йти з ним поруч та не відставати. Вона не могла не помітити, що їх вбрання були подібними до її власного.
– Хто вони?
Той лише провів жінок поглядом, а потім знову повернувся до Ханни.
– Валькірії.
Дівчина аж рот відкрила від здивування.
– Справжні? Але ж, Локі, в них такі самі вбрання. Що буде, якщо хтось зрозуміє, що я не одна з них?
Ханна почувалася самозванкою, адже була звичайною смертною.
– Не хвилюйся, поки стоїш поруч зі мною і не лізеш до них, то проблем не буде. Тільки є ще одне прохання, як побачиш Одіна, то не роби аж таке здивоване обличчя.
На таке зауваження Ханна одразу ж відреагувала, намагаючись не показувати шаленого захвату від всього, що її оточувало, та не крутити головою. Дотримуючись порад рудого, вона намагалася не відходити від нього. Врешті, коли вони опинилися перед самим палацем, вона леть стримала емоції, аби знову не пустити сьозу. Тут відчувалася така сила та міць, що перехоплювало подих.
Величезна брама прикрашена різбленням оздоблювала масивні двері. Здавалося, що тут мають мешкати велитні. Ханна почувалася такою маленькою та тендітною, що шукала підтримки поруч зі статною фігурою трикстера. Не замислюючись вона вхопила його за руку. Локі тільки хитро посміхнувся, стискаючи пальці смертної. Долоню знову охопив жар, так ніби між їхніми руками раптом запалала маленька іскра. Та дівчина не відсахнулася, впитуючи дивне відчуття, що межувало між болем та радістю. Опинившись всередині просторої зали, котра була святково прикрашена свічками, гілками живих рослин та шкурами тварин, що застилали лави біля довгих столів, вона не могла намилуватися. Повз пробігли невисокі чоловіки, що тягнули котел. Ханна озирнулася, але питати в трикстера не стала до якої раси ті належать. Тут було людно, і як встигла помітити дівчина, серед гостей явно були якісь істоти, про які вона навіть не чула. Он в дальньому кутку стояв чоловік, шкіра котрого відливала синім кольором, а очі здавалися справжніми крижинами. В іншому кутку вели розмову істоти, вуха котрих були незвичайно загостреними,а очі глибокого смарагдового кольору.
– Нащо ми тут, Локі? – пошепки запитала Ханна, звилюючись через таку незвичну компанію. Їй навіть стало трохи смішно, адже всі були такими різними, наче ті приятелі з різних етапів життя.
– Скоро почнеться головний вечір Йолю. – Він кивнув на дальню лавку, – Зачекай мене там, я мушу владнати деякі справи. Можливо трохи затримаюся, але не хвилюйся. Роби те саме що й інші, і ні з ким не розмовляй.
Ханна хотіла заперечити, але трикстер так швидко втік, що вона навіть не встигла нічого сказати. І тільки-но образ рудого загубився серед натовпу істот, залу наповнив протяжний звук горну. Абсолютно всі, швидко розмістилися біля столів, розвернувшись до виходу. За спинами чолов'яг попереду їй нічого не було видно. Та судячи з реакції присутніх, відбувалося щось цікаве. Сивочолий чоловік, спираючись на довгий посох, пройшов вперед. Гості схилили голови в знак пошани, і Ханна повторила за всіма, як велів Локі. Вона не могла розгледіти того, хто увійшов, але фактично відчула його вплив. Від чоловіка йшла така енергетика, котра змушувала тріпотіти, слухатися і поклонятися. Напевно, це вперше в житті, коли дівчина відчувала щочь подібне.
А ось те, що відбувалося далі, нажаль, було дуже добре видно. Ті самі невеликі чоловічки, явно надриваючись від важкості, несли велику тацю, на котрій лежала туша дикого кабана. Він був ще живий, але міцно зв'язаний, та, вочевидь, знесилений. Ханна відвела погляд, адже подібні сцени не приваблювали. Всі загомоніли за столами, очікуючи початку. І ось Ханна нарешті побачила Локі. Він з'явився наче нізвідки, проте його вигляд змінився. Зараз він представ у своєму урочистому вбранні. З уже знайомим шлемом, котрий Ханна бачила на Самайні. Але тіло його було сховане в латах. Замість кольчуги зіткане тліючими іскрами мереживо, що було міцніше сталі. Нагрудна пластина видавалася розпеченим металом. Проте, це здавалося аж ніяк не турбує самого трикстера.
Один за одним, довгою шеренгою до зали увійшли воїни. Страшні та кремезні, в незвичних обладунках. Все це дійство видавалося таким дивним, хвилюючим, що Ханна навіть затримала дихання. Вони вишикувалися у два ряди і схилили коліно, виражаючи вірність тому, хто вів це військо за собою. На мить, Ханні здалося, що це саме Локі. Аж ось вперед вийшов той, кого вітали напередодні. Сивочолий чоловік окинув поглядом тих, хто зібрався. Він не виглядав кремезним воїном, мав пов'язку на обличчі, що закривала око, проте сила, котра йшла від нього була безсумнівною. Ханна зрозуміла, хто перед нею насправді. Локі на мить затримався, зустрічаючись поглядом з Одіном. Ця пауза була своєрідним викликом, маленькою витівкою, такою звичною для Бога обману. І коли всі присутні вже почали хвилюватися, він все ж опустився на коліно, покірно схиливши голову.
Одін почав промову, слова якої залишилися незрозумілими для Ханни, але вочевидь, важливою для інших. Бо було відчутно як ця промова надихнула всіх. Врешті, коли офіційна частина була завершена, Локі піднявся. Його руки охопило полум'я, що розгоралося дедалі сильніше. Спалах, і вогняна куля полетіла до відведеного місця осторонь. Вугілля миттєво спалахнуло, і підручні поспішили додати хмизу до полум'я.
Одін спустився, кивнувши трикстеру і витягнув ножа. Сталь відбивала світло свічок, блищала. Старий зупинився біля дикого кабана, його пальці пройшли по жорсткій щетині. Один удар, і тварина взвила, випускаючи останній дух.
Ханна відвернулася. Видовище вразило, та видавалося жорстоким. Проте інші навпаки кричали від радості, вітаючи один одного з початком святкування. Невеличкі чоловічки, котрих Ханна вже бачила раніше, поспішили віднести тушу туди, де горів вогонь. Та Ханна вже не слідкувала за тим, що відбувається. Дійство не видавалося тепер таким казковим, а навколо відчувалася небезпека.
Локі з'явився саме в ту мить, коли вона вже збиралася встати, аби вийти геть.
– Кудись зібралася, пташко?
Ханна підтиснула губи.
– Мені тут не подобається.
Рудий опустився на лаву поруч, не дозволяючи їй піти. Тепер в його очах виднівся застерігаючий вогонь.
– Це традиція, котру ми шануємо. Ця жертва стане смачною вечерею, котра здатна нагодувати абсолютно всіх присутніх. Всього одна туша задовольнить апетити асів, велетів та інший народ. То що в цьому поганого? Чи ви, смертні, не вживаєте м'яса?
Ханна відвернулася.
– Вживаємо, але не вбиваємо ось так... На очах у всіх.
– Але яка різниця врешті, якщо так чи інакше результат один? Якщо ти не бачила хвилину смерті тварини, то не обманюй себе, наче це врятувало її.
Слуги, що пересувалися швидко, вміло лавіруючи поміж гостей, швидко розставили на столах різні страви та кухлі з медом. Їжі було багато, та Ханна не мала апетиту, вдивляючись в порожню тарілку. Локі осушив свій кухоль, задоволено зітхаючи.
– В смерті немає нічого погано. Це просто етап. За ним буде нове народження, котре запустить колесо життя знову. Йоль, котрий ми святкуємо, і є початок.
Після такої розмови, дівчина ще якийсь час сиділа нерухомо. Але аромат їжі, та апетит, з котрим всі за столом їли, врешті переміг її сумніви. Шлунок болісно стиснувся, а в животі заурчало. Трикстер нахилився до неї ближче, аби ніхто не міг почути його слів.
– В тебе під спідницею випадково не йольський кіт сховався?
Не стримавшись Ханна приснула зі сміху. Чомусь це звучало надто вульгарно, особливо в такому контексті. А лукавий погляд рудого змусив дівчину знову почервоніти. Тому аби змінити настрій та відігнати з думок жарти про кицьок під спідницею, Ханна все ж прийнялася за їжу. На подив, вона видалася такою смачною, що хотілося ще, та ще. Кожна страва відрізнялася від іншої, проте всі вони були бездоганними за смаком, хоча і були досить простими.
Коди вже здалося, що живіт просто лусне від кількості частуваннь, розпочалося справжнє свято. Музика лунала звідусіль, а веселі мотиви не давали сидіти на місці. Хотілося танцювати, і дівчина мимоволі почала постукувати пальцями по стільниці.
– Бачу, ти охоча до танців. То чому не йдеш танцювати?
Ханна відповіла питанням на запитання.
– А ти?
Здається, Локі цього і чекав. По-котячому хитра посмішка і така сама грація. Він простягнув дівчині руку. Спокушаючи цим жестом на нові божевільні вчинки. Якби ж Ханна колись могла подумати, що ось так охоче буде погоджуватися на сумнівні витівки, та ще й компанії Великого та Могутнього, то радше б вирішила, що це чийсь жарт. Проте не тепер, коли величний світ, про існування котрого ще кілька місяців тому вона навіть не підозрювала, так манив її.
– То ти вирішила запросити мене? Чому?
Ханна відповіла чесно, навіть не хвилюючись, як це буде звучати.
– Бо нікого тут не знаю, окрім тебе. І я прийшла з тобою, то чому маю танцювати ще з кимось?
Видавалося він тільки і чекав такої відповіді. Адже це дуже тішило самолюбство.
– Не боїшся, що не вистачить сили? Танцювати з полум'ям небезпечно, можна обпектися.
Він демонстративно пошевелив пальцями, між якими полихнули маленькі іскри. Ханна тільки гордо вскинула підборіддя, з викликом поглядаючи на трикстерм. І звідки тільки взялася така сміливість? Наче вона сама не своя стала.
– Не боюся.
Вона танцювала так, ніби нікого не було поруч. Відпускаючи всі думки та власні переживання, що танули серед веселих мелодій. Навіть коли ноги почало пекти від швидких кроків, навіть, коли дихання не вистачало, вона самовіддано продовжувала цей божевільний танок. Веселий сміх дівчини доповнював музику так само, як і її збите дихання в такт пісень. Та коли сили дійсно було майже вичерпано, музика стихла. Ханна, з червоними від танцю щоками, та очима, в котрих, здавалося, зявився той самий божевільний вогник, що панував в душі рудого, озирнулася, аби зрозуміти, що відбувається.
Всі присутні, наче за беззвучною командою, рушили в бік брами. На вулиці вже стемніло. Та навіть зараз, під світлом зірок, що як те коштовне каміння, переливалися яскравими спалахами, Асгард не втратив своєї неймовірної краси. Палац наче світився зсередини, сам став тим світилом, що розвіювало темряву навколо. Просто посеред площі перед палацом стояв товстий стовп. Вирізблені на ньому візерунки та слова світилися. І це так само видавалося дивом, як і все навколо.
Одін вийшов вперед, і торкнувшись стовпа кілька хвилин мовчав. Аж ось за ним, наче зачаровані, почали стікатися й інші. Коже бажав хоч на мить доторкнутися до дерева.
Ханна спостерігала осторонь, дивуючись.
– Що це? – врешті цікавість одержала перемогу, і вона вказала пальцем на місце своєрідного паломництва.
– Йольське дерево. Треба торкнутися його, і тоді найпотаємніше бажання справдиться. Але тільки те, чого бажаєш насправді, навіть якщо ще й сама цього не знаєш, ну або не хочеш знати.
Така традиція припала дівчині до душі більше ніж жертвоприношення.
– Справді здійсниться?
Локі нахмурився, і підняв погляд на небо, ніби шукаючи відповідь між зірок
– Не дізнаєшся, якщо не спробуєш.
Охочих загадати бажання було чимало, тому довелося досить довго стояти в черзі. Та коли врешті момент настав, Ханна навіть розгубилася. Намагалася думати, шукати в собі відповідь, чого хотіла б насправді, та всі думки вислизали від неї. Але затримувати інших було неможна, і дівчина поклала руку на дерево. Чиста енергія просочилася крізь шкіру, розтеклася по судинах коротким імпульсом, наповнюючи тіло теплом. Це було таке дивне відчуття. Настала черга Локі, який виглядав надто серйозно, незвично. Не було звичної посмішки, не було хитрого погляду. Він підняв погляд розглядаючи величний палац перед собою, а потім торкнувся дерева. Символи на мить засвітилися яскравіше.
Коли всі охочі поділилися своїми бажання йольське дерево запалало вогнем. Але те полум'я видавалося чарівним, воно зігрівало, але не обпікало. Звідусіль пролунали щасливі крики та співи. Йоль продовжувався. З веселими танцями, з хмільним медом та безкінечними стравами, що з'являлися на святковому столі. Ніч видавалася такою довгою та безкінечною. І здавалося аси можуть святкувати вічно.
Ханна втомилася від гамірних розмов, від кількості істот, що безтурботно гуляли та продовжували прославляти цей день. Вона оминула натовп, проводжаючи поглядом Локі, що був оточений жінками, котрі бажали його уваги. Шукаючи відпочинку та усамітненя, Ханна вийшла на невеличкий балкон з якого відкривався неймовірний краєвид на Асгард. Небо було таким же глибоко темним, без жодного натяку на світанок. Ханна розглядала дивні будівлі, що розтяглися вуличками попереду, золоті мости, які мов павутиння об'єднували невеличкі острови з містом. Вона заплющила очі насолоджуючись прохолодою ночі, та відчуттям свята, на яке навіть не мріяла ніколи потрапити.
Розвернувшись спиною до перил, вона поглянула на палац, дивуючись його величі. Все навколо потопало в прикрасах та теплому світлі свічок, що здавалося, навіть не тліли, залишаючись точно такими ж наче їх тільки запалили. Увага дівчини торкнулася букету, що висів понад брамою до урочистої зали. Тільки зараз вона помітила, що такі самі рослини прикрашали і все навколо, поєднуючись з гілками хвойних дерев, з червоними квітами пуансетії та ще якимись дивовижними листками, назви яких Ханна не знала. Підійшовши ближче, вона торкнулася білих ягідок, дивуючись тому, що ті виглядають наче маленькі перлинки.
– Омела. – Пролунав знайомий голос, і дівчина озирнулася зустрічаючись поглядом з трикстером. – Дивовижна рослина, чи не так?
Локі підійшов ближче, зупиняючись навпроти зв'язки гілочок. Він зачаровано оглядав листочки, так ніби йому прийшла цікава ідея.
– Рослина паразит, на котру ніхто не звертає уваги, ніхто не сприймає серйозно... – Промовив він, наче просто озвучуючи власні думки. – Не можна недооцінювати красу і велич, якщо не знаєш, на що насправді здатний прихований ворог. Чи знаєш ти, Ханно, що ці ягоди, – він вказав пальцем на білі намистинки, – можуть зцілити недуг. Але якщо неправильно розрахувати дозу, то стануть отрутою, проти якої немає лікування.
З цими словами, він відірвав одну з ягідок, та кинув собі в рот.
– Омела – підступна.
Зараз погляд трикстера видавався зміїним, таким само підступним, як і його слова.
– Чому ж тоді цю рослину так поважають, прикрашаючи цими букетиками таке велике свято? Адже знаєш, Локі, в нас також вішають омелу. І якщо чоловік та жінка опиняються під ним, то повинні поцілуватися.
Рудий посміхнувся, його погляд торкнувся вуст Ханни. Дівчина помітила це, і відчула як під ребрами все сковує від тремтіння. Пригадався їх поцілунок на Самайні, і бажання знову відчути близькість трикстера тепер заполонило її свідомість. Локі зробив крок вперед, підійшов ближче. Серце Ханни знову затріпотіло, наче та маленька пташина, що билася в клітці, шукаючи свободи.
– Думаю, вже час повертатися в Мідгарт, пташко.
Ці слова були наче відром холодної води. Сум та якась дивна образа з'явилися всередині. Весь святковий настрій, що ще нещодавно зігрівав душу відступив, впускаючи гнітюче передчуття. Повертатися до пустої квартири не хотілося, та хіба мала вона право хотіти залишитися? Смертній не місце серед Богів. Ханна простягнула руку, ковтаючи гірку образу.
– Тоді давай швидше повернемо мене назад.
Вона заплющила очі, очікуючи вже знайомої невагомості, що перенесе її між світами. І дійсно вже за мить, це сталося. Звуки Йолю ставали віддаленими, поки зовсім не зникли. Так само зникало і відчутия легкості. Коли вона знову розплющила очі, то опинилася в своїй квартирі. Знайомі стіни тиснули, наче коробка.
– Прощавай, пташко. Це була наша остання зустріч. Я більше не зможу почути твій поклик, адже моя зачарована прикраса не розрахована, аби використовувати її постійно. Та ти можеш пишатися тим, що аж тричі мала змогу зустрітися з Богом. І я не проти, якщо колись ти будеш розповідати своїм дітям, про таку пригоду. Тільки не забудь розповісти їм про подвиги Великого та Могутнього, і про Асгард, якщо хочеш. Гарна вийде байка, чи не так?
Він як завжди жартував, даруючи таку вже знайому посмішку. Від цих слів трикстера стало ще гірше. Але Ханна старалася не подавати вигляду, що це засмучує її.
– Прощавай, Локі.
На очах проти волі виступили сльози. Рудий схилив голову роздивляючись смертну, котра видавалася йому такою дивною.
– Дякую, – вирішила додати дівчина, – що показав мені Йоль та ваші традиції.
Локі зробив крок вперед, зупиняючись просто поруч з Ханною. І вона затамувала подих.
– А знає, мені ваші традиції також припали до душі.
З цими словами він підняв руку, і на мить його очі знову запалали дивним світлом. Трикстер клацнув пальцями і підняв погляд до стелі. Ханна зробила те саме. Просто над ними висіла гілочка омели. Локі схилився ближче, даруючи звабливий погляд.
– Думаю, поцілунок під омелою чудова ідея.
Вже наступної миті Ханна опинилася в його обіймах. Вуста обпікало від поцілунку, а душа прагнула вирватися назовні від емоцій, котрі дарувала близькість Локі. Дівчина піднялася навшпиньки, запускаючи пальці в руді пасма. Не бажала, аби ця мить закінчувалася. Не бажала зізнаватися собі, що це для неї настільки цінно. Свідомість потроху затягувало в глибину. Наче сон, що повільно окутує тіло, позбавляючи сил. Ханна противилася, намагалася втриматися на грані, аби поцілунок продовжувався. Та все навколо повільно згасало.
Раптом розплющивши очі, Ханна не могла зрозуміти, що сталося. Вона лежала в своєму ліжку, в сорочці в горошок. Небо за вікном ледь-ледь почало світлішати, розганяючи темряву ночі. Зірки ставали тьмянішими. Дівчина торкнулася губ, наче вони могли б дати їй відповідь, чи було це насправді. Та відповіді не було. Не було ні Локі, ні Йолю в Асгарді, нічого. Все це лише гра уяви, котра вирішила так жорстоко пожартувати. Прикро було усвідомлювати, що це був лише сон. Хай і такий дивовижний, але такий нереальний. Хотілося плакати.
Відкинувши простирадло, Ханна підвелася. Та раптом її увагу привернула маленька намистинка що загубилася поміж складок простирадла. Відгорнувши край Ханна відчула, як все всередині обривається і летить в прірву. Маленька гілочка омели лежала на її ліжку, даруючи ту віру в диво. Віру, що все було насправді.
Невже це і справді останній розділ? Бо я просто закохалася у вашого Локі і вже не хочеться його відпускати. Але навіть якщо це і фінал, то він неймовірний ❤️ З Лері взагалі неочікуваний поворот, бо якось взагалі не очікувала, що вона ледь не маніакально хотіла побачити Локі, щоб навіть ритуали проводити, ще й Ханну втягувати в це. Сумнівна подруга, якщо чесно Дуже цікавим було прочитати, як святкують Йоль, завжди цікаво дізнаватися про нові традиції, і у вас дуже гарно та цікаво виходить подавати цю інформацію. І просто неможливо не побачити згадку Валькірій у вашому твору, ба більше навіть головна героїня схожа на них. І я більше ніж впевнена, що ви теж схожі ❤️ Фінал розділу просто розбиває серце, але робить це дуже гарно 💔 Дякую за вашого Локі, бо це плюс один улюблений персонаж у скарбничку P.S. якщо вам теж стало цікаво, скільки тут сторінок, то у мене є відповідь - 23 вордівських сторінок чистого задоволення 😉