Класична музика рухала їх тіла задаючи темп , що зрозумілий тільки їм . Роблячи пірует , різко змінюючи стиль та швидкість - вони відчували як у них виростають крила . Юнаки не помічали нічого навколо . Легкість наповнювала їх голови при кожному русі. Вони звісно знали , що у них не буде шансу повторити ніколи . І звісно розуміння цього мало би робити боляче , але ні їм було плювати. Мерлін і Оллі кружляли збиваючи ноги в кров настільки що залишались червоні сліди. Світанок бив у очі , а ноги відмовлялись рухатись . Але хіба це зупиняло цих двох . Вони ніби бігли від кошмарів реального життя . Нічний метелик відомий на всю Базиліку Нотр-Дам-де-ля-Град і син якогось багатого мудака , що ставиться до нього як до виключно робочої сили , що можуть ці двоє підлітків яким доля не дає й продохнути . В якийсь момент цей "танок відтавання всього себе" як потім про нього розповідав француз , почав уповільнюватись і в одну мить обоє зрозуміли , що дивляться повними сліз та страху очима одне на одного . Не втримавшись на ногах від розуміння хлопці почались на підлогу з глухим стуком . Втома разом з солодкою і одночасно гіркою патокою розповзались по їх тілам. Це був кінець для них і це лякало , але відчуття присутності одне-одного була теплом певно єдиним , що тоді жило в їх тілах.
top of page
bottom of page