Він не думав про море під ним,
Про холодную воду у грудях.
Він не думав, що стане він тим
Хто застрягне в смертельніїх путах.
Він не думав тоді взагалі!
Здіймався на крилах так рвучко,
Що забув про слова на землі.
Що віск шкидко танув і гнучко,
Він забув, що крила чужі,
Що не він змайстрував переправу.
Що взлетять - лиш холодній руці
І розтануть від сердця і жару.
Та плювати на це він хотів.
На віск і на крики про лихо.
Він не слухав, він вгору летів
І на мить усе стало так тихо.
Ні шуму, ні крику, ні слів,
Лише він і омріяна зірка.
І лише тоді зрозумів,
Що від крил залишилася дірка.
Що те чого він жадав,
Не дістати чужими руками,
Що у Бога він точно б благав,
Ще хвилинку між ним і зірками.
Він точно не шкодував,
Що не чув, що не бачив він батька.
Лише той про себе благав
Щоб той зрозумів його щастя.