Привіт. Зараз я сиджу на краю обриву, розглядаю зорі та вечірнє небо загалом. Звідси добре видно будинки, в яких по черзі згасають вогники у вікнах. Немає вітру, а температура повітра по-літньому тепла. Теж відчуваєш цей спокій, так? Ось і я давно не мав/ла змоги відчути себе так добре, як зараз. Мені дійсно добре. Я відчуваю себе далеко від світу. Десь між простором і небом. Так чарівно! Мені дуже рідко вдається відчути тотальний спокій, не думаючи, що я комусь щось винен/а чи маю незакінчені справи. А прямо зараз - я на сьомому небі від щастя! Я дійсно щасливий/а! Ані какао за переглядом фільму, ані здача екзаменів не давали мені такого почуття свободи, полегшення. А ось тут, на краю обриву, над річкою...я вдома. У мене так і не знайшлось часу на те, щоб дочитати ту серію книг, навчитись грати на гітарі, вивчити японську мову, написати книгу, знайти роботу мрії, сходити до психолога, приготувати власноруч суші, прибрати в заваленій аби-чим тумбочці. Я більше не відчуваю себе неповноцінно, тому що не зміг/змогла стати опорою і близькою особою для тієї людини, огорнути її всім теплом, яке я можу віддати; не встиг/ла стати авторитетом в їх очах, не дочекався/лась його дня народження, не відсвяткував/ла з ними своє власне вперше. Так і не пройде рік з того самого моменту. Я не виправився/лась і не став/ла краще. Але мені так добре. Я тут. Зараз. Обрив. Ні, не самогубство. Лише обрив.
//нехай кожен знайде тут щось своє?