Пані Темрява

Аліса, дівчинка, що живе в зеленому будинку на краю міста, доволі дивна. Так скажуть усі її однокласники, сусіди, іноді навіть батьки. Але вона собі не видавалась такою. Просто думала, що особлива. Одного разу від вона вирішила, що ляже спати пізніше ніж треба. Дівчинка не мала якоїсь мети, просто хотіла побачити ніч у всій красі. Коли мама вимкнула світло, побажала солодких снів і закрила двері. Аліса встала з ліжка і підійшла до вікна. Небо була похмуре. Ледь помітні місячні промені пробивалися крізь важкі, скручені хмари. Дівчинці цей пейзаж видався надзвичайно гарним. Вона вирішила, що тепер кожного вечора буде лягати пізніше, щоб побачити цю красу. Аліса стояла так ще кілька хвилин. Тут їй почало здаватися, що повітря в кімнаті густішає і робиться схожим на кисіль. Дівчина обернулась і почала оглядати свою кімнату, окрім раптово згустілого повітря було ще щось дивне. Кути між стінами і стелею почали темнішати. Коли вони зробилися повністю чорними, матерія почала чи-то стікати, чи-то поволі падати до підлоги. Врешті у центрі кімнати зібралась невеличка купка темряви. Дівчинкане могла відірватись від цікаво процесу формування чогось нового і надзвичайного. На око Аліси, купка вийшла на два літри об'ємом, а вагу темної маси дізнатися було неможливо. "А й правда, скільки важить темрява, це ж ,по суті, просто відсутність світла, а світло має вагу?"– Дитячі роздуми тягнулися в голові дівчинки. За ними вона не помітила, як купка темряви почала рухатися в напрямку до неї. –Вітаю–мелодичним голосом, що розходився відлунням, озвалось невідоме створіння. –Добрий вечір– ввічливо відповіла дівчинка. Зараз вона була щасливою, побачити щось унікальне, чого іншого ніколи не бачили, було її мрією, а це щось ще й було доброзичливим. –Ви тут перший раз? Створіння, що почало набувати більш антропоморфної форми, дзвінко, але не занадто голосно, засміялося. –Ну як можна таке подумати? Я ж завжди тут, та й не тільки тут, я всюди де немає світла. –То я правильно зрозуміла, ви– темрява?– радості Аліси не було краю, але вона намагалася бути максимально стриманою. –Так-так, темрява, морок, пітьма, потемок, тьма і тінь, то все я. –Вау, а чому ви мені показались?–Дівчинка вже встигла повірити в свою образність поки питала. –А я що ховаюся? Ніхто просто не дивиться от і все. –Трішки невдоволено відповіла гостя. –Згадала! Я вас колись бачила! –Чудово, а тепер лягай спати – Лагідно відповіла пані темрява. Аліса залізла під ковдру, а олюднена пітьма зникла, пішла по своїх справах. Аліса і далі зустрічалася з темрявою, іноді раз на тиждень, а в інший час її ледве побачиш раз на кілька місяців, але їм було зручно. До того ж темрява ще й тінь, тому якщо дуже хотілося, можна придивлятися до тіней людей, чи до своєї власної. Це було чудово, бо тьма полюбила Алісу, розуміла її й завжди підтримувала. Це дівчинці було потрібно, вона підросла і оточуючі більше не хотіли терпіти її "дитячі вигадки", ні дорослі, ні навіть однолітки, не розуміли краси таких простих речей, таки як наприклад, тінь і світло, з яким Аліса теж познайомилася, хоча й не подружилася. Пан світло, сяйво, мерехтіння, проміння й багато інших імен, був дуже зайнятим і часто нагадував занудних дорослих. Ще була трійця: Шум, Мелодія і Тиша. Вони дружать, хоча дуже різні, Шум– енергійний, мінливий у настрої, запальний, йому швидко стає нудно, любить злити інших. Мелодія– добра, відкрита світу, часто усміхається і любить усе живе і надихає його своєю енергією. Тиша– спокійна, мовчазна, любить побути на самоті або підкласти чисті думки у голови людей. Також живими були вода, автор, вогонь, та й взагалі, живий міг бути з будь якого виду, навіть будівлею, просто не весь вид живий– це скоріше винятки. *** Переговорюючись з Шумом, бо у світляка знову якісь справи, а стіни соромляться спілкуватися у всіх на виду, Аліса зайшла в клас. –Ой, наша маленька дівчинка знову говорить з вигаданими друзями?–Хтось із класу хотів образити Алісу, але такі жарти давно її не зачіпали. Вона знала, що друзі не вигадані і цього було достатньо. –Теж хочеш? Вони вільні, не всі звісно, але у когось час точно знайдеться– Як би їй однокласники не не подобались, вона не проти їх познайомити з  прекрасним. –У нас, на відміну від тебе, шизи нема – награно дитячим, здивованим і засмученим сказав хтось інший і всі почали підсміюватися. –Ну тоді й лишайтеся зі своїми "здоровими головами'', в які навіть Тиша хороших ідей не принесе.– Вона згадала, які ж це все таки ідіоти. З гордо піднятою головою, але зіпсованим настроєм, дівчина пішла до своєї парти. –А можеш дати мені пенал? Я його своїй тумбочці подарую–клас засміявся ще більше, після того, як рука однокласника хутко забрала пенал з парти. –Віддай негайно!–Закричала Аліса у відповідь і її нігті впилися в щоку цього нахаби. А що? Вогонь завжди казав, що найнадійніше докласти до рішення силу. –Скотина! –Хлопець закричав від болю, кидаючи пенал на підлогу. –Неможна так з речами поводитися– сказала Аліса, піднімаючи сумку для ручок з підлоги. Після уроку, назву якого вона навіть не згадала, Аліса пішла на шкільне подвір'я, у найвіддаленіший куточок, там завжди була тінь. –Молодець, ти мала їх провчити –почувся солодкий голос з найтемнішої плями куточку. –Він мене дратує, вони всі такі ідіоти–може жарти про "вигаданих друзів її не сильно зачіпали, але псували настрій, особливо коли  забирали її речі. Нажаль, таке ставалось не в перший раз, жарти були ще з другого класу, коли вона вперше зустрілася з темрявою, а от фізично Алісу зачіпати почали недавно. –Не бійся, моя дівчинко, ти набагато краща і сильніша за них, у тебе є душа– Аліса відчула невагому руку на своєму плечі, точніше певні аури і вібрації, що випромінює тіло Темряви. Вона притулилася до згущеного повітря, що служила тьмі тілом, і задрімала. Їй не потрібні люди, вони всі сліпі і не бачать, у неї є друзі–Темрява, Світло, Шум, Тиша, Мелодія, Вода, Вітер, Вогонь, Стіни, Двері і багато інших. Ну чому вона не може приєднатися до них і бути частиною природи, нажаль, вона лише людина, але особлива.