#S #B2 #Максі #ВПроцесіНаписання #Драма #Романтика
Передмова:
Одразу прошу вибачення за те, що ця частина не буде нести багато сюжету, адже майже повністю є описанням мешкання героїв та трохи їх зовнішності, через що навіть мені не дуже подобається ця частина, але занадто багато часу вона зайняла. З наступної частини сюжет почне розкриватися, але поки так. Буду чекати ваших відгуків і зауважень, приємного читання :з
Відстежувати як я пишу цей "шедевр" і бішуся через ворд можна тут: https://t.me/green_prins
Частина 2: Знайомство з Оклі-Стріт
Всього декілька хвилин знадобилося, щоб хлопці домовилися про все з адміністрацією пункту й вийшли з аеропорту. Поки Остін шукав вільних таксистів, Міккі лише дивився на нього, намагаючись зрозуміти хід думок цього англійця. Він знав хлопця менше години, а вже з посмішкою на обличчі забирає його до себе додому, хоча, судячи з поведінки, не планував тримати когось у себе вдома. «І я йому навіть не подякував!» - ця думка різко спантеличила хлопця, після чого він відчув себе ніяково й жахливо, його буквально впускає в свій особистий простір постороння людина, а він як вкопаний, лише дивиться у ці ніжно-голубі очі й чорне кучеряве волосся.
Нарешті вони знайшли жовту машину з написом «таксі», водійка якої була вільна. Для речей біженця навіть не знадобилося відчиняти багажник, адже це була невелика чорна сумка, де були напхані самі необхідні речі, які хлопець встиг узяти, коли вони тікали у підвал, а потім одразу за кордон. Підлітки всілися у машину, обидва на задні сидіння, й як тільки Остін повідомив жіночці за кермом адресу, вони рушили по вузеньким вуличкам Лондону.
Подорож була доволі ніяковою, адже перші хвилин п’ять хлопці сиділи в повній тиші, навіть не дивлячись один на одного, намагаючись підібрати якусь тему, дивлячись у вікнах на неймовірний стиль міста. Крапку у їх тиші поставив доволі гучний сигнал телефону Остіна. Це було повідомлення від Міккі з простим англійським словом «Hi». Погляд брюнета був настільки спантеличений, що його новий знайомий ледве не розірвався від сміху. Так і зав’язалася розмова. Хлопці говорили про звичайні речі – враження від міста, поїздки, їх смаки щодо їжі, музики та звичайно про чудові білі з рожевими хмарками шкарпетки Міккі, що лише підкреслювали різнокольорову палітру в одязі підлітка. Не дивлячись на забрудненість речей через довгу поїздку, Микола все одно виглядав неймовірно світло та навіть феєрично: світло-сині джинси з невеликими прорізами на колінах, неймовірно м’який светр з шовку, з червоними, білими та жовтими горизонтальними полосами, біла пухова куртка, що ледве закривала його до поясу й доповнювало весь образ намисто з маленьких перл та камінчиків пурпурового кольору.
- І ти хочеш сказати, що просто вдягнув перше, що попалося тобі до рук?! Брешеш і не червонієш! – все обурювався Остін, просто не можучи усвідомити як таке можливо.
- Так! Ти думаєш в мене було достатньо часу, щоб вибирати собі наряд наче на подіум?! – доволі агресивно відповів біженець.
На цьому моменті Болдрідж дуже сильно зніяковів. Як він взагалі міг таке сказати людині, яка буквально вилітала зі свого дому, щоб вижити. Це було неймовірно недоречне питання, через яку в автомобілі знов повисла мертва тиша.
Перервала тишу лише водійка таксі, коли зупинилася біля триповерхового будинку в георгіанському стилі на Оклі-Стріт. Остін розрахувався з жіночкою й разом з Міккі вони зайшли до одного з під’їздів. Вдома нікого не було й вони одразу пішли на другий поверх, де перед українцем відкрилася простора кімната, стіни якої своїм жовтим кольором наповнювали весь простір затишком і натхненням. В цілому кімната була дуже багато обрамлена: дерев'яна підлога з м'яким ворсистим килимом із білого хутра в центрі кімнати, нещодавно пофарбовані стіни та біла стеля, яку виділяє гарна люстра з прозорими камінцями, що показувало багатство, але не виділяла її занадто сильно. Все приміщення було поділено на три секції: для навчання, для відпочинку і для творчості.
Більшу частину секції «для навчання» займав звичайний білий письмовий стіл з ноутбуком, що колись подарували хлопцю на новий рік, канцелярським приладдям і декількома зошитів, чиї обкладинки були кумедно обмальовані карикатурами, що висміювали викладачів тих предметів, яким відповідали зошити. Поруч із ним стояла книжкова шафа, в якій були розфасовані книжки за їх призначенням: на верхній полиці були книжки для навчання (як самі «непотрібні»), дві полички нижче – наукові книжки (в більшості з психології) й остання поличка була зайнята книжками різних жанрів (загалом підліткова драма), які юнак читав за останній рік.
Секцію «для відпочинку» займали зовсім типові речі які є у всіх вдома: ліжко, на чиїх бильцях був вирізаний букет з бузку, роз та ромашок (символів їх сім’ї) та тумба, навіть скоріше комод з гренаділу, що мав показувати статність родини Болдрідж, на якому знайшли собі місце настільна лампа, декілька книжок і фотографії, де щасливий Остін стоїть з різними членами своєї великої родини і на деяких з друзями. Тут хлопець проводив найменше часу, адже з його безсонням сон займав дуже мало часу, а окрім сну в цій зоні він міг хіба що плакати.
Ну і остання частина кімнати була улюбленою секцією підлітка, саме тут він проводив найбільше часу. Вона була призначена для творчості, що зрозуміло по її назві, хтось сказав би, що тут повний безлад, але для хлопця тут був «енергетичний порядок». По стінах були розвішані малюнки, фото з друзями і постери з його улюбленими групами й героями книг та фільмів, головною з яких була Леді Гага на самому великому з плакатів і знизу майорів напис «Born this way». На підлозі була величезна купа вінілових пластинок, поруч з якими на тумбі (в якій теж була купа пластинок, які хлопець називав «головними», адже вони були його улюблені, та були гарно розфасовані по кольору своїх упаковок та назвам) стояв доволі новий програвач. В кутку, праворуч від музичного набору, стояв пильний мольберт, Остін вже давно нічого не малював - не мав натхнення. І останнім штрихом був новенький білий синтезатор, який щоправда вже був обклеєним різними смайликами та світовими зірками.
Ці хороми справили неймовірне враження на Міккі, це було занадто неочікувано і в душі хлопець почав переживати, а чи не відправлять його в рабство до якогось борделю з іншої сторони будинку. Ще раз оглянувши кімнату, підліток всміхнувся і подумав, що за таке міг би і погодитися.
- Тепер це твій новий дім…поки не повернешся додому, або не знайдеш щось краще, – мовив Остін, роздивляючись свої володіння. – Згодом я спробую дістати тобі ліжко, але поки розстелимо матрац, можеш розташовуватися.
- Вау….краще тільки в палаці королеви! – проігнорувавши слова про дім, відповів Міккі. – В такій кімнаті я готовий й на підлозі спати…йокарний бабай це що синтезатор?!
Так швидко, як до синтезатора, хлопець пересувався хіба що в підвал під час обстрілів і то не завжди. Він обдивлявся інструмент з усіх боків, кожну деталь, наче вперше бачить щось подібне. В цей момент на обличчі Міккі можна було мабуть вперше побачити таку щиру радість й заінтересованість, він наче сяяв, коли завалював Остіна питаннями в дусі «ти граєш?», «давно займаєшся?», «зіграєш мені щось?». Через таку дитячу радість піаніст почервонів й доволі мило всміхнувся, після чого підійшов до інструменту. Зручно сівши на стілець, він обережно й доволі повільно поклав пальці на клавіші й заграв чудесну мелодію з відомих усім «Піратів карибського моря» - перше, що прийшло до голови, бо зіграти цю мелодію просять найчастіше.
Саме в цей момент вперше Остін хоч трохи розкрив справжнього себе. Навіть в простій й дуже популярній мелодії, він знаходив щось, що відносило його в величезне море фантазій й було враження, що вся кімната приєднувалася до хлопця в його польоті. Обличчя Болдріджа постійно змінювалося, наче він сам плив по Карибському морю на Чорній Перлині й хоробро бився з головою мисливців на піратів. Міккі так уважно спостерігав за постійними покручуваннями головою, що дали змогу роздивитися кожен сантиметр рівного й доволі гострого обличчя, кожне пасмо волосся, що падало на лоба й навіть родимку на підборідді. Таку щирість хлопець не бачив вже давно і тільки но закінчилася мелодія, як повернувся звичайний та стриманний Остін Болдрідж.