Ханна так і завмерла в дверях. Вона не могла зрозуміти, це сон ще не встиг розсіятися, або гра фантазії. Невже щоразу, зустрічаючи Локі вона буде настільки шокованою від його присутності? Напевно, що так. Бо вся ця історія видавалася чиєюсь хворою фантазією, або сценарієм до п'єси. Бо хіба в реальному житті може відбуватися щось подібне? Ханна б ніколи не повірила в такий збіг обставин, якби не рудий, що зараз лежав в її ліжку, і солодко спав, стискаючи подушку. Вчора вона в черговий раз попрощалася, відпустила, з думкою про те, що ніколи не побачить його. Аж ось доля підкинула черговий сюрприз.
Цього разу Локі спав повністю вдягнений, і дівчина подумки подякувала всім можливим богам всіх пантеонів, що не буде змушена знову червоніти. Хоча, десь там глибоко всередині забриніли нотки розчарування. Хіба можна відмовитися від того, аби споглядати на чоловіче тіло, та ще й досить гарне? Аби перестати згадувати про певні частини цього самого тіла, Ханна відігнала думки. Аж ось на їх місце виринули геть інші переживання. Вчора Локі сказав, що може знаходитися в Мідгарді добу, без видимої шкоди його силам. Проте це вже другий його ранок в цьому світі. Схаменувшись, Ханна кинулася до ліжка.
– Локі! – Струснувши того за плече, вона встигла відскочити рівно в ту мить, коли раптово пробуджений бог, викинув в її сторону цілий сноп іскр.
Локі, щойно побачив обличчя смертної, одразу ж стиснув пальці, хапаючи іскри і зупиняючи їх в повітрі в сантиметрах від її тіла. Реакція була блискавичною. Та за цим прийшло усвідомлення чогось більш значущого. Всівшись на ліжку, рудий огледівся навколо, хоча не треба було зайвих пояснень, аби зрозуміти – щось пішло не так. Явно не так, як треба. Все загалі котилося прямісінько в Хельхейм з тієї миті, як він вперше побачив цю мідгардку.
Первинний шок минув, і дівчина нарешті огледіла свого гостя. На чистеньких простирадлах залишилися сліди від чобіт. Пил в перемішку з піском був доповненням цього артоб'єкту з ковдри, відбитку підошви на ній та довгої рудої волосини.
–Якого біса ти знову заперся в моє ліжко у взутті?
Трикстер встав, оглядаючись навколо, наче десь посеред кімнати просто зараз міг би відчинитися портал.
– Бо я не планував прокидатися в твоєму ліжку! – гаркнув він, обійшовши кімнату. – Голий спиш – не так, вдягнений також не правильно. Ти вже якось узгодь це у своїй голові. Що за прокляття взагалі занесло мене в цю діру?
Локі був абсолютно впевнений, що та прикра помилка, через яку він знову опинився в цьому світі, не матиме значущої сили. І коли сплине час, він знову опиниться у Асгарді. Так, як це було завжди. Врешті, він як і Ґунґнір, завжди повертається до міста асів. Але чомусь цього не сталося вчасно. Пройшло вже досить часу, доба минула, але він так і залишався тут, у цьому геть не привітному місці. Раптове пробудження і атака залишили по собі якесь дивне відчуття розгубленості та легку слабкість. І це вже геть починало не подобатися.
– Геймдалль! – Чимдуж крикнув рудий, підвівши погляд до стелі. – Гей, друже, я знаю ти мене чуєш! Бо, якщо ти чуєш як падає листя, як росте трава в полі, та вовна на вівцях, то певно і мій голос також. Знаю, у нас є певні розбіжності в поглядах, але – тут вже він кричав щосили, – якого хулдра? В тебе що Біфрест поламався?
Підхопившись на ноги, він хіба не кипів від люті. Ситуація виходила з-під контролю, а щоразу коли таке відбувалося, починався новий етап грандіозних проблем. Тут навіть до вельви ходити не треба, аби передбачити майбутнє – його знаходження тут другий день підряд, це досить серйозне порушення світового балансу. Мідгард був останнім місцем серед всіх світів, де йому було комфортно б. І справа навіть не у дивних звичаях та рівню життя смертрих. А в тому, що ці самі смертні, просто не мали віри у нього, не мали віри у все, що він знає. Егоїстичні, зациклені на роботі, люди все меньше обговорювали його існування. А без тієї віри не було геть нічого. Йому просто нізвідки було черпати сили.
– Геймдалль! – знову заволав трикстер ще дужче.
Ханна, що стояла поблизу, пихнула рудого в плече.
– Закрий писак! – прошепіла крізь зуби, – Ти геть здурів так горланити? Чи мало в мене проблем через тебе?
Наче на підтвердження її думок, у двері постукали. Ханна була ладна придушити рудого власноруч тут на місці, та поки просто спопіляла його своїм поглядом, подумки прошепотівши "дракаріс". Але її палкі погляди не діяли на того, чия стихія була вогнем. Тому зціпивши зуби, вона попрямувала до вхідних дверей. Як і очікувалося, біля них опинилася та сусідка-шпіонка, котра явно сполохана голосними криками з сусідньої квартири, прибігла дізнатися, що тут діється.
– Ханна, мила, у тебе все добре? Я саме підмітала килимок біля своєї квартири, аж ось чую крики. – Стара все намагалася зазирнути до мешкання, шукаючи того, хто міг би порушувати святий спокій їх будинку.
На голові старої сьогодні красувався темно синій капелюшок з брошкою, так наче та збиралася на прийом до королівської родини, але він абсолютно не пасував до домашнього халату та виглядав недоречно.
– О, чибачте, місіс Стівенс. Я увімкнула фільм на телефоні, та геть не зауважила, що він випадково підключився до колонок. Я з переляку не туди натиснула, тому не встигла вимкнути вчасно. Не хотіла вас сполохати.
Стара зіщулилася, наче десь там під халатом ховала детектор брехні і зараз намагалася одним тільки поглядом зісканувати де прихована неправда у словах дівчини. Втім, зазираючи у квартиру, вона не побачила нічого підозрілого. Ледь випхавши надокучливу стару, Ханна закрила двері і стрімким кроком рушила назад до спальні.
Локі був наче сам не свій, він носився кімнатою, бубонів під носа якісь дивні слова, що радше нагадували спроби прикликати когось, хоч дівчина і не розділяла такого завзяття. Одного пришестя в особі трикстера їй було достатньо. Рудий кілька разів клацнув пальцями, змінюючи власний образ так, наче він зараз був персонажем відеогри. Плащ змінився на шолом, потім знову зник залишаючи Локі в звичному одязі, а після знову з'явився після чергового клацання.
– Що ти в біса робиш?
Локі завмер озирнувшись на неї. Вигляд у нього був досить смішний, адже тепер Великий і Могутній стояв у спідньому, але з шоломом на голові. Ханна відвела погляд.
– Поверни нормальний одяг, і припини оці свої фокуси. Мені цирку вистачає в останній час. Пропоную обговорити все на кухні, якщо ти, звісно, знайдеш сили нагріти чайник, як вчора.
Трикстер клацнув пальцями, постаючи в звичному образі. Слова Ханни прозвучали для нього як виклик. Хіба варто сумніватися у його силі?
– Ти занадто багато балакаєш, як для смертної. – Він гордо підняв обличчя, та пройшов повз неї на кухню.
Ханна рушила слідом. Локі, наче господар, дістав чашку та кинувши в неї пакетик, приклав руку до чайника, очікуючи поки там забурлить вода. Дівчина спостерігала за його діями і це видавалося їй таким дивним. Рудий швидко пристосовувався і виглядав впевненим. Наче це була його кухня, а вона просто гостя в цій кімнаті. Він його нещодавньої паніки не залишилося ні сліду.
– А ти? Будеш?
Запитала Ханна та підійшла до столу, зупинившись поруч з трикстером. Локі на мить замислився.
– Якщо це твоє чар-зілля якось зашкодить... Присягаюся!
Вона тільки хмикнула у відповідь, та дістала ще одну чашку.
– Знаю-знаю! Помста твоя буде страшною.
Коли на столі опинилися дві чашки з запашним чаєм, Ханна зважилася запитати:
– То що сталося? Час не вийшов?
Локі зазирнув у чашку, оцінюючи колір напою, принюхався до нього перш ніж ковтнути окропу.
– Як бачиш, пташко.
Вона знизала плечима.
– А коли він вийде?
– Не знаю.
Напій був незвичним, але не бридким, що вже радувало. Тому рудий осушив чашку одним ковтком.
– І що тепер робити?
Локі виглядав незадоволеним. Вся ця ситуація з його присутністю в Мідгарді починала нервувати. І якщо вчора він не особливо переймався, знаючи, що скоро знову опиниться в Асгарді, то сьогодні вже починав сумніватися в цьому. Знаходитися довгий час серед смертних було небезпечно. Хоча магія все ще була підвласною, проте він вже почав відчувати зміни. Це місце висасувало з нього сили надто швидко.
– Не знаю. – Врешті відповів він, розглядаючи самотніі пакетик на дні чашки. – Але, якщо і по закінченню другого дня я не вирушу в свій світ, то треба буде шукати якесь рішення для цієї проблеми. Не хотів би ображати, але твоє життя видається мені безглуздим. – Ханна обурилася, і вже хотіла щось відповісти на таку заяву, але трикстер не дав можливості почати суперечку, – Взагалі ваші людські життя не мають жодного сенсу. Більшість з вас не несе ніякої користі, зосередившись тільки на власних проблемах. Ви не маєте сил, слабкі та маєте дуже обмежений час існування. В чому ваш сенс?
Дівчині було неприємно чути подібне, хотілося захистити свій вид від подібних висловлювань.
– Так, ми, можливо, не настільки сильні, як боги. Не маємо магічних здібностей, та живемо не довго. Але ти помиляєшся, щодо того, що людське життя не має сенсу. Просто у кожного він свій. Хтось обирає кар'єру і гроші. Для когось в пріорітеті родина. Люди займаються безліччю різних справ, роблять відкриття. А найголовніше, вони поспішають жити, подорожувати, кохати, шукати щось нове. Так, можливо не все вдається, не кожен може здійснити свої мрії. Але це життя. В ньому весь сенс. В тому короткому проміжку часу, що відведений для нас.
На деякий час на кухні повисла тиша. Локі обдумував слова дівчини, намагався зрозуміти їх. Та врешті, настільки серйозні розмови і пошук сутності буття не були його улюбленою темою. Вони втомлювали, та змушували занадто поринати у власні роздуми, копатися в собі. На телефон Ханні надійшло повідомлення, і екран засвітився, коли там висвітилося сповіщення. Кинувши погляд на пристрій, Ханна ледь не підстрибнула від радості.
– Це майстер. Він має вільний час, і скоро буде тут.
Залишивши чашку на столі, дівчина кинулася до кімнати, аби швидко перевдягнутися, та приводила себе до ладу, зачесавши волосся у високий хвіст. Трикстер спостерігав за її біганиною, але якась тривога не дозволяла повністю розслабитися. Локі ненавидів такі миті, коли він був змушений ставати серйозним, бо це неодмінно доводило до того, що він врешті втрачав себе. Втрачав звичну легкість власного образу. Не знаючи чим себе зайняти, він врешті підтягнув до себе чашку дівчини, і оцінивши вид напою, також випив його, вирішивши, що як не має нічого іншого, то згодиться і такий відвар.
Як і було обіцяно, майстер з'явився вже за двадцять хвилин. Це був чоловік, котрого можна було б описати "простим". Не високий, але і не низький, середньої статури, і середнього віку. Таких на вулицях повно. На відміну від генія компьютерів та відеоігор, майстер підійшов до виконання завдання с усією серйозністю. Привітавшись з Ханною, він дістав необхідні інструменти, і перш ніж вирушити до щитка, перевірив справність електромережі, оцінивши якимось пристроєм стан електропроводки в квартирі.
– На жаль, пані, у вас досить поганий стан електрики. І я радив би вам замінити, хоча б ці вимикачі. – Показав пальцем на гніздо розетки, котре звисало на дротах зі стіни в коридорі.
– Це не моя квартира, і за умовою я не маю права робити якісь ремонти, або заміну комунікацій чи мереж.
Чоловік зі співчуттям поглянув на неї і кивнув.
– В такому разі я можу лише подивитися чи не замкнуло в щитку. А вам порадити не користуватися аварійними вимикачами та розетками. І... – майстер обвів поглядом приміщення. – Я сподіваюся, що принаймні датчики диму у вас справні.
Ханна кивнула, хоча не була певна, що це так. Останній раз, коли вона випадково спалила тости, жодної реакції на дим не було. Локі, котрий сьогодні був явно не в гуморі для звичних жартів, все ж вийшов з кухні, зупиняючись позаду Ханни.
– Цей чоловік здається приємнішим за тих, кого я бачив тут вчора. Він допоможе тобі з твоєю проблемою?
Дівчина кивнула, і поспішила накинути верхній одяг, аби провести майстра до щитка. Трикстер залишилися у квартирі. Сьогодні він не жадав влаштовувати звичні вистави. Відчував, як його сили повільно витікають з тіла щоразу, коли він їх використовує. Поки Ханни не було, Локі в черговий раз обійшов приміщення, розглядаючи місце свого ув'язнення більш детально. Ще вчора його абсолютно не цікавив побут та деталі інтер'єру. Але зараз, коли доля підкинула чергове випробування у вигляді перебування в Мідгарді, а думки щоразу хаотично шукали виходу зі скрутного становища, таке зайняття видавалося заспокійливим.
Зазирнувши у шухлядку комоду, рудий дістав звідти кілька баночок з кремами та косметичку. Розглянувши вміст фиркнув під ніс і тикнувши пальцем в блискучі тіні провів по своїй щоці, залишивши на ній мерехтливий слід з дрібного глітеру. Наступною на черзі стала помада, але Локі тільки покрутив дивний предмет в руках і закрив кришечку, сплющивши вміст, та вкинув предмет назад до шухляди. Увагу привернув прозорий флакончик. Аромат сподобався йому, хоча і приснув в обличчя, коли він притиснув розпилювач. Скрививши носа він повернув знайдений предмет назад, і принюхався до рук відчуваючи, як аромат пропитав шкіру пальців.
Ханна повернулася за десять хвилин і схопивши невелику сумочку з передпокою, знову зникла у під'їзді. Шукаючи собі заняття, Локі зазирнув у кожну шафку. В одному з відділів з речами йому на очі потрапили якісь дивні невеличкі предмети гардеробу, сшиті з мережива. Знизавши плечима, від покрутив їх в руках, намагаючись зрозуміти для чого людям подібне, і як вони це носять.
Ханна була задоволеною і просто сяяла від радості. Нарешті проблема з електрикою була вирішена, а отже сьогодні буде нормальна їжа, і можливо, перегляд серіалу. А найголовніше, доступ до інтернету. Де можна нарешті шукати відповіді щодо Локі.
Щойно дівчина увійшла в кімнату, як так і завмерла на місці.
– Локі? – Трикстер з абсолютно спокійним виглядом поглянув на неї, продовжуючи розглядати білизну. – Якого хріна ти робиш?
Перетнувши швидким кроком кімнату, Ханна висмикнула з його рук свої трусики, і сховала в кишені худі. Обличчя палало не то від сорому, не то від злості.
– Що? – здивовано запитав він.
– Навіщо ти чіпав мої речі? – принюхавшись, дівчина зовсім розгубилася. – Ти що пшикав мої парфуми?
Трикстер знизав плечима.
– Пахне нормально, до речі. Де ви дістаєте таку ароматну воду?
Ханна хитнула головою відгоняючи недоречні претензії. Однозначно стало зрозуміло, що залишати Локі одного в квартирі не можна навіть на десять хвилин.
– В магазині. І більше нічого не чіпай будь ласка.
Підтиснувши губи, дівчина вже хотіла розпочати зачитування нотацій, але не стрималася і приснула зі сміху, помітивши на щоці рудого блискітки. Це виглядало надто кумедно. Тому вона зробила крок вперед, і привставши на носочки потягнулася до його обличчя, торкаючись пальцями щоки, аби витерти слід тіней. Очі Локі стали яскравішими. Переливалися наче бурштин в проміннях сонця. Його хитра усмішка стала ще ширшою, коли він поклав руку на талію Ханни та притягнув її до себе. Від такої неочікуваної близькості перехопило подих, і єдине що вона могла робити, це дивитися на нього широко розплющеними очима. Трикстер схилився до її обличчя, занадто повільно, випробовуючи терпіння. Зупинився буквально в сантиметрах від її губ. Серце Ханни калатало як божевільне. Не усвідомлюючи, наче знаходиться під гіпнозом, дівчина ладна була знищити відстань між ними. Знову відчути на своїх вустах цей палкий поцілунок, котрий неодмінно запалить всередині все вогнем. Несвідомо, попри голос розуму, вона завжди тягнулася на зустріч. Але Локі не дозволив перетнути межу, і відпустив так само раптово, як і наблизився. Ханна відчула,як тремтять коліна, як важко стало стояти. І як соромно за власні думки. Рудий задоволено посміхнувся, наче щойно отримав у подарунок цілий Асгард.
– Що таке, пташко? Ти хотіла щось сказати?
Ханна відразу ж відійшла на безпечну відстань і розвернувшись, аби хитрий спокусник не бачив її обличчя, що залилося рум'янцем, підійшла до комоду, та швидким рухом згребла до шухлядки все, що Локі встиг витягнути звідти.
– Не лазь у моїх речах, це по-перше. І по-друге, нам необхідно сходити до магазину за продуктами.
Локі здивовано підняв брови.
– Нам?
Ханна пройшла кімнатою, і діставши невеличку скриньку з полички, відкрила, рахуючи заощадження. Через проблеми з електрикою в неї були незаплановані витрати. Це трохи зіпсувало настрій. Дівчина стояла, рахуючи, чи вистачить їй коштів до наступної зарплатні за тиждень, і намагалася скласти подумки якийсь план витрат, аби не використовувати кридитну картку знову.
– Лайно... – прошипіла вона пошепки, розуміючи, що швидше за все знову залізе в борг.
Хто знає, які витрати можуть чекати її, особоиво враховуючи, що тепер має ще й проблему у вигляди нежданого гостя, який може утнути будь-що і будь-коли.
– Зараз я вдягнуся і підемо, супермаркет неподалік, на щастя. – Попередила Ханна, і почала перебирати речі, шукаючи необхідне.
Вже за п'ятнадцять хвилин вони вийшли. Дівчина заздалегідь перевірила, аби в під'їзді не було всевидящего ока сусідки, та пропустивши Локі, зачинила двері. Щойно вони вийшли на вулицю, обличчя торкнувся прохолодний вітерець, котрий щипав щоки та ніс, нагадуючи, що зима ще не закінчилася. Рудий зацікавлено розглядав все навколо, зупиняючись ледь не на кожному кроці, та сто мільйонів разів питаючи про різні банальні речі: навіщо на вулиці стоять смітники, чому люди так дивно вдягнені, що це за штуки на колесах і чому вони так дирчать. Врешті, поки вони дісталися супермаркету, Ханна почувалася виснаженою і складалося враження, що вона йде з малою дитиною, котра ставить безкінечні запитання. Найбільше з усього, Локі здивувала собака, котру літій пан вів на повідку, і рудий не припиняв свій допит.
– А ви всіх тварин приковуєте, чи тільки собак? Я не бачив коней. Чому люди не їздять верхи?
Ханна вже не звертала уваги, і поспішала швидше зробити закупи, пообіцявши собі, що наступного разу замовить доставку. Наступного разу... Скільки ще часу Локі буде в цьому світі?
Трикстер з недовірою зупинився біля автоматичних дверей.
– Це якась магія?
– Магія супермаркету. Йдемо. – пробуркотіла Ханна, починаючи нервувати.
Але справжній захват у рудого відбувся тоді, коли він зайшов всередину. Розглядаючи полички з різним товаром, він хапав все під ряд, і дівчина вже хіба не кипіла, поки розставляла назад різний непотріб, котрий опинився у її кошику.
– А це що? – Локі показав на пачку сосисок у своїх руках.
– Клади вже. Це сосиски. Можна їх підсмажити і буде смачно.
Про те, що треба пояснювати супутнику де треба смажити ці сосиски Ханна не подумала, і коли обернулася, помітила, як той тримаючи в руках упакування задоволено дивиться, як потроху воно плавиться в його руках. В магазині ж одразу почало смердіти паленим. Ханна перелякалася не на жарт, і вихопивши нещасні м'ясні вироби, закинула їх назад на поличку. І поспішила піти в інший ряд, поки ніхто не кинувся шукати причину смороду. Причина, до речі, зовсім не пручалася, поки дівчина штовхала його до ряду з овочами.
– Локі, – прошипіла вона крізь зуби, – нічого не чіпай і стій біля мене!
Кинувши до кошика кілька цибулин та морквин, дівчина почала набирати картоплю з ящику. Локі роздивлявся все навколо, аж поки не побачив хлопчика, котрий стояв неподалік, тримаючи у руках огірок, поки мама, розмовляючи по телефону, набирала овочі до прозорої торбинки. В голову прийшла ідея, і не стримавшись, трикстер пошевелив пальцями. Хлопчик закричав, відкинувши жабу, що опинилася в його руці замість огірка. І вже за дві хвилини у відділу з овочами стояв галас, а персонал намагався заспокоїти розлючену матір.
Ханна ладна була вже кинути свій кошик та тікати, але в холодильнику було порожньо і треба було купити хоч щось. Локі ж веселився як міг. Дівчина тільки сподівалася, що весь цей цирк не буде видно на камерах спостереження, і потім поліція не прийде до неї з обвинуваченнями. Але про всяк випадок вирішила в найближчий час оминати супермаркет.
Локі голосно розсміявся, спостерігаючи, як в холодильнику роздуваються пляшки з молоком, а на поличці під маслом з'явилася жовтувата калюжа.
– Блять! Локі, твою симфонію та на роялі. – Це стало останньою краплею, схопивши трикстера за руку, Ханна поспішила у бік кас. – Ще одна витівка, і я присягаюся, доведу, що ти ніфіга не безсмертний.
Рудому такі погрози були хіба як для кози сукня, тому він відмахнувся, розцінюючи ряд з прозорими пляшками попереду.
– Це що, зілля якісь?
Втягнувши повітря крізь зуби, Ханна схопила першу ліпшу пляшку вина і оминувши чергу, рушила до вільної каси самообслуговування. Витрачати гроші на алкоголь вона не планувала, та вистава, котру влаштував трикстер була занадто епічною. Часу та фінансових можливостей на психолога дівчина не мала, та і як би пояснювала причину знервованості? Якщо почати розповідати про те, що поруч з нею божество з іншого світу, і то його дурнуваті жарти, то абонемент до кімнати з м'якими стінами їй забезпечено. Тому вся надія була на вино.
Набір продуктів виявився меньшим ніж планувала Ханна, але залишатися на довше в магазині було не можна. Супермаркет поніс добрячі збитки, так само як і нервова система дівчини. Вирішивши, що з супутника має бути хоч якась користь, вона втиснула пакети з їжею в руки Локі, щойно вони відійшли від магазину.
Всю дорогу Ханна мовчала, не звертаючи навіть уваги на погляди прохожих у її бік. Аж поки один з чоловіків на підпитку не впав, заплутавшись у власних ногах, поки витріщався в їх бік. В мить дівчина перелякано усвідомила, що невидимість асгардця, напевно, не розповсюджується на товари. Перелякано зупинившись, Ханна спробувала вихопити пакети.
– Що ти робиш? – скептично окинувши дівчину поглядом запитав Локі.
– Я не подумала. Якщо ти невидимий, то ось це все... Воно як? Летить в повітрі? Зникло разом з тобою?
Вона намагалася уявити, як це може виглядати, і вже в голові сформувалися заголовки постів в інтернеті з загадковим явищем, де саме вона опиниться в центрі уваги. Та трикстер поспішив розвіяти побоювання. Він кивнув у бік скляної вітрини магазину, поруч з яким вони зупинилися. У відображенні було видно їх обох. Спочатку Ханна навіть не усвідомила, на що таким чином натякає рудий, а потім, коли врешті істина стала очевидною, злякалася ще більше.
– Моя мила пташко, можеш не хвилюватися, але ці смертні сьогодні отримали неймовірну нагоду бачити самого Великого та Могутнього.
Звісно, про істинну причину Трикстер вирішив промовчати. Забувши про енергію, він занадто багато сил витратив на жарти в магазині. Його стан погіршився майже миттєво, та азарт і пустощі не полишали , вабили. Доводилося чимось жертвувати. Підтримувати невидимість було надто складно в подібних умовах. Ба гірше, Локі усвідомив, що вже не контролює це. Його енергія в Мідгарді поводилася дивно, наче жила власним життям, не підкоряючись. Ханна з кожною хвилиною ставала ще більш шокованою.
– Тобто, ти хочеш сказати, що тепер всі тебе бачать?
Вона уявила шок перехожих. Бо Локі, м'яко кажучи, виглядав досить нестандартно у своєму вбранні. Це все одно, що йти на прогулянку у костюмі Джека Горобця. А цей мега фешнлук ще й доповнювали пакети з супермаркету.
– Так. Хай всі узріють як має виглядати справжній чоловік. –Трикстер гордо розправив плечі.
– Геть здугрвв? Ану давай, ото назад свої чари і ставай невидимим. – Вона замахала руками, наче це пришвидшить процес.
Довелося зізнатися, хоча це і не тішило рудого.
– Я б залюбки, але... Мої сили тут майже не відновлюються.
Ханна все зрозуміла. Та панічно думала, як бути з тим, що її супутник виглядає як аніматор з якогось свята. Побачивши поблизу недорогий магазин одягу, вона поспішила туди, підганяючи горе-фокусника.
– Так! Давай. Швиденько, поки тебе хтось з моїх знайомих чи сусідів не побачив у твоєму сценічному образі.
Схопивши вішак з темними джинсами та темно зелений реглан, Ханна практично заштовхала Локі в кабінку для примірки. Працівники магазину зацікавлено визирали, побачивши такого незвичного рудого покупця.
– Давай міряй, якщо щось не підходить за розміром, я принесу інший.
Дівчина помітно нервувала, і всерйоз замислилась над тим, чи не час почати пити якийсь заспокійливий чай, після всіх цих божевільних пригод. Або відкоригувати пляшку вина просто зараз. Всередині кабінки почувся шурхіт, Локі щось буркотів, шипів та промовляв якісь чудернацькі лайки, аж поки не зітхнув.
– Ханно?
– Так? – озвалася вона, та на мить затрималася, зважуючи, чи треба зазирнути до примірочної.
Врешті, сподіваючись, що трикстер не влаштував там черговий фокус, вона обережно зазирнула всередину.
Локі скептично оглядав себе у відображенні, І Ханна ледь не приснула зі сміху. Джинси були розстібнути, і їм явно не вистачало довжини, через що вони виглядали дуже кумедно. Реглан також виявився не за розміром. Довжина рукава була не підходящою займаючи три чверті руки, але колір пасував рудому.
– Зараз, зачекай.
Вона побігла в зал, та взяла інші речі. Знайти штани виявилося не просто, враховуючи, що рудий був високим. Тому всі речі виглядали недоречно. Врешті Ханна зупинила вибір на штанах карго кольору хакі, на які була досить приємна знижка, та чорній спортивній кофті оверсайз з таким підходящим надписом "magic power" на спині. На щастя, взуття трикстера було не надто екстравагантним, тому шукати нову пару не довелося. Просунувши руку в кабінку, дівчина передала речі і стала чекати. Та за хвилину, Локі знову щось незадоволено буркнув та покликав її. Зазирнувши всередину, Ханна трохи розгубилася. Він стояв до неї спиною, намагаючись впоратися із застібною на штанях, що ніяк не хотіла піддаватися його маніпуляціям. Тату, котре вона частково бачила раніше продовжувало візерунок на спині, охопивши не тільки плече, але і зону лопатки. Дивний візерунок хотілося розглядати, наче в переплетінні ліній була закладені всі повісті трикстера.
– Цвергові лахи. Як взагалі це можна носити?
Локі нервував, смикав за замочок на застібці, але між зубчиками потрапила пластикова нитка цінника, і застібку заїло. Бажаючи допомогти, Ханна без роздумів увійшла в примірочну.
– Дай я!
Закотивши очі та тідтиснувши губи, вона присіла навпочіпки, та потяглася до застібки, аби звільнити її від перешкоди.
– Воу, пташко, ніжніше. Там взагалі-то найцінніше знаходиться. – хитрим тоном промуркотів Локі, коли вона випадково зачепила рукою його спіднє.
– Стули писок і не смикайся.
Пластикове кріплення не піддавалося маніпуляціям, наче стало вже частиною застібки. Ханна знову смикнула цінник. Можна було б спробувати розрізати, чи хоч перекусити пластикову нитку. Та дівчина не встигла обдумати подібне рішення. Аж тут шторинка, котра відділяла їх від зали магазину відсунулася. Німе мовчання на мить зависло в кабінці. Жінка продавець з таким нахабним та явно недоброзичливим поглядом дивилася на них, що здавалося зараз має статися якесь феєричне викриття.
– Що ви тут робите? – голосом сирени, котрий пищить у вухах надокучливим звуком, взвизгнула вона. – У нас тут не місце для ваших збочених розваг. Я зараз викличу охорону!
Ханна на секунду заклякла, так і тримаючи Локі за штани, а потім, зрозумівши, як виглядає вся ця картина, підхопилася на ноги. Щоки палали як після сауни, та і сама тісна кабінка стала занадто розпеченою всередині. Жінка продовжувала репетувати, посипаючи їх не надто приємними епітетами.
– Тут просто проблема з застібкою, – невідомо навіщо почала виправдовуватися Ханна, наче їх і справді заскочили на гарячому. Це неймовірно злило.
Лайка продавчині переросла у погрози, котрі досить легко могли б реалізуватися. Локі спочатку спостерігав за всім цим з нахабною посмішкою, наче його це тільки смішило. Але врешті гвалт починав набридати і йому. Окрім цього, він не міг не помітити реакцію Ханни, те як вона істерично озиралася, сперечалася та намагалася виправдатися. Незнайома жінка почала викликати його невдоволення та швидко розпалила вогонь злості. Тому треба було діяти. Зробивши крок вперед, він поглянув у очі продавчині, і та замовкла, наче причарована.
Локі не казав нічого, тільки зверхньо дивився, давив своєю силою, гіпнотизував. Ханна переводила погляд від трикстера до жінки, намагаючись зрозуміти що відбувається. Здавалося навіть повітря в магазині стало гарячішим, більш наелектризованим. Ще б мить і тут все б взлетіло в повітря від найменшої іскри. І дівчина навіть знала, хто може підкинути цю іскру. Продавчиня блідішала на очах, та продовжувала невідривно дивитися в очі трикстера. Ханна злякалася, що все це може довести до більших неприємностей, ніж штрав, чи приїзд служби безпеки. На обличчі працівниці магазину все більш явним ставав страх. Ханна і сама боялася. Тепер і вона відчувала силу рудого, котра наче заполонила все приміщенні, впитувалася крізь пори і тиснула з середини. Схаменувшись, вона поклала руку на плече Локі. Магія розсіялася. Продавчиня похитнулася, і торкнулася рукою грудей, заплющивши очі. Але вже за мить знову поглянула на них, і як ні в чому не бувало, привітно посміхнулася.
– Вже обрали? Чи можу я забрати речі, котрі не підійшли?
Ханна розгублено кивнула, не розуміючи, що тільки що відбулося. Жінка тим часом забрала речі, і займалася своїми справами, не звертаючи уваги на присутність когось в магазині. Ханна перевела погляд на Локі. Він не зрушив з місця, але було видно як він рвано дихає, спрямувавши погляд в одну точку. На чолі трикстера проступили крапельки поту, а сам він виглядав знесиленим. Торкнувшись його руки, Ханна захвилювалася ще більше, адже пальці були крижаними.
– Локі? – Стурбовано запитала вона, та рудий не відреагував.
Десь в районі сонячного сплетіння вузлом зав'язувалася паніка. Ханна знову озвалася, цього разу пробуючи зазирнути в очі трикстера.
– Локі, прошу, подивися на мене. – Торкнувшись його обличчя, вона почала нервувати ще більше. – Дідько.
Локі не реагував, наче не має взагалі енергії, щоб хоч якось відповісти. Заштовхавши його знову до середини кабінки, і про всяк випадок озирнувшись на робітницю, та впевнившись, що та абсолютно не звертає на них уваги, Ханна зачинила шторку, відрізаючи їх від приміщення магазину. Дихання рудого трохи сповільнилося, заспокоїлося. Та він все ще виглядав спустошеним. Врешті саме так він і почувався. Ще ніколи в житті йому не було так кепсько. Всередині все відчувалося як попелище. Жодних емоцій, жодних бажань, жодних сил реагувати. Але найгірше – ця слабкість, котру не можна було приховати.
Мідгард повільно вбивав його божественну сутність. В голові сплили давні слова вельви, котру він якось зустрів біля Іґґдрасілля, ганяючись за Рататоском. Тоді стара повідала йому, що нитка долі приведе його до іншого світу, туди де він може втрати себе, але віднайти щось інше. Вона застерігала його, що колись настане час, і павутина бажань стане його кліткою, а ключ буде не просто знайти. Але за звільнення треба буде заплатити непомірну ціну. В ту мить, він, зосереджений лише на розвагах, не звернув уваги на безглузді передбачення. Але в мить, коли енергія вирвалася назовні, він втратив контроль. Тепер стало зрозуміло, що не він керує магією, а вона ним.
Ханна була близькою до паніки, намагаючись, хоч якось звернути на себе увагу, вона сто разів повторила ім'я трикстера, смикала його, наче пробувала пробудити, хвилювалася та ледь не плакала, спостерігаючи за абсолютно беземоційним обличчям навпроти. Не придумавши геть нічого, та випробувавши всі інші методи, від спроб достукатися, до погроз та стусанів, Ханна вдалася до відчайдушного кроку. Привставши на носочки та обвиваючи шию рудого руками, вона торкнулася його губ своїми вустами. Спочатку не було жодної реакції. Рудий залишався нерухомим, байдужим. Та дівчина не здавалася, цілуючи знову, торкаючись ніжніше. І ось нарешті він здався. Легка усмішка знову з'явився на його обличчі. Не даючи Ханні відсторонитися, рудий обійняв її, провів долонями по спині і опустив руки нижче, зуминяючись на сідницях. Ханна хотіла запротестувати, раптом усвідомивши як небезпечно близько знову опинилася до прірви. Та не встигла. Локі схилився вперед і легко прикусив її нижню губу, перехопивши ініціативу у свої руки. А потім, розімкнувши зуби, провів по місцю укусу язиком.
– Намагаєшься мене звабити, пташко?
Не даючи часу на відповідь, він повернув поцілунок. Сили відновлювалися з блискавичною швидкістю, порожнеча, що ще хвилину тому панувала всередині відступила, енергія потекла стрімким потокам по венам. Дивовижне відчуття. Воно породило спрагу. Найбільшу з існуючих. Хотілося пити чисту енергію з вуст дівчини. Ханна зашипіла, розриваючи поцілунок, і відсахнулася потираючи місця, де її тіла нещодавно торкалися долоні рудого.
– Ауч! – з подивом вона поглянула на трикстера.
– Вибач. – хитро посміхнувшись, Локі зробив крок вперед, Ханна ж відступила, все ще відчуваючи як пече тіло, наче вона щойно торкнулася сідницями розпеченої праски.
– Ти хоча б попереджав, що можеш обпікати.
Схиливши голову на бік, Локі знову посміхнувся
– Грати з вогнем завжди небезпечно.
В магазині почулися незнайомі голоси, і Ханна поспішила вислизнути з примірочної. Нові відвідувачі зацікавлено розглядали представлені моделі неподалік.
В борги влізти таки довелося. Ханна скривилася, торкаючись кридиткою терміналу. Але, принаймні, тепер Локі не виглядав так, наче втікач квест кімнати, чи міський божевільний. Треба зізнатися, та дівчина періодично поглядала в його бік, оцінюючи вигляд. Навіть зараз, у цілком звичному одязі, він виглядав неймовірно. Погляд щоразу мимоволі повертався до його фігури. Високий, сильний... Ханна облизала губи, пригадуючи, як паморочилося в голові від поцілунку.
Підіймаючись сходами до квартири, вона запримітила ту, кого меньше за все хотіла б зустріти. Сусідка явно чатувала у під'їзді очіквюгчи її повернення. Зморшкувате обличя місіс Стівенс розтяшлося в привітні посмішці, та Ханна знала, що за цією посмішкою ховається.
– Ой, Ханночко, добре що я тебе зустріла.
Дівчина закотила очі, стримуючи коментар про "випадковість" таких зустрічей.
– Щось сталося, місіс Стівенс?
Стара просканувала поглядом Локі, і зіщулилася з підозрою.
– У тебе гості, мила? – Не спускала з рудого погляд сусідка.
– Так. Вибачте, ви казали, що щось сталося?
Ханна хотіла б якомога швидше завершити розмову та сховатися за дверима квартири від всюдисущої старої. Місіс Стівенс кивнула, і наче пригадавши щось дуже важливе, знову окинула трикстерм поглядом розцінюючи, чт варто при незнацомую розголошувати інформацію. Врешті підійшла ближче до Ханни, і торкнулася її ліктя, а потім змовницьким тоном зашепотіла:
– Поки тебе не було, приїздив тут молодик. Дзвонив-дзвонив у домофон, але тебе ж не було. Я з вікна бачила, як він сів у авто та поїхав.
Ханна трохи спантеличино поглянула на жінку, але роздуми про того, хто б це міг бути, вирішила відкласти на потім. З усіх її знайомих чи приятелів, котрі знали де вона живе, на машині могли б приїхати тільки троє з них. А згадка про молодика, підштовнула до розуміння, хто саме це міг би бути.
– То певно колега. А тепер вибачте, – вона відійшла до своїх дверей та дістала ключі, аби позбутися надокучливої уваги. – Гарного дня місіс Стівенс. До речі ви бачили, хтось знову приклеїв оголошення на вхідні двері.
Цей відволікаючий маневр швидко подіяв, і стара широко розплющила очі.
– Що?
Локі вже не стримався, та хмикнув, щойно переступив поріг квартири.
– Можу присягтися, вона точно одна з цвергів. Більш бридких створінь годі і шукати.
Ханна погодилася, та роздаючи вказівки трикстеру, пішла перевдягатися у домашній одяг. Локі дістав з пакетів продукти, розглядаючи дивні пакування, але вирішив дочекатися дівчину, аби запитати, що з цього може бути істівним. Пам'ятаючи вчорашній досвід з їжею, йому було цікаво дізнатися про те, що ще окрім тих дивних рулетиків в смердючому союсі та золотавих черв'яків можна їсти. В пластиковому пакуванні були якісь шматочки схожі на м'ясо, але він не був впевнений з якої тварини вони походять. Овочі не видавалися чудернацькими, а ось інші пакування з невідомими рідинами та чимось сипучим всередині були дивними.
Ханна повернулася на кухню, паралельно зв'язуючи волосся в високий хвіст, аби воно не заважало. Локі окинув її поглядом, зупинивши увагу на футболці з зображенням дерева. Крестаті гілки формували дивне переплетіння напівколом. А коріння було таким само розгалудженим як і гілки.
– Схоже на Іґґдрасілль.
Ханна нахмурилася, не розуміючи, про що мова.
– Що?
Трикстер підійшов ближче, показуючи пальцем на зображення.
– Це дерево. Так його зображують. Коли гілки торкаються коренів, формуючи коло.
Дівчина знизала плечима, оглядаючи все, що вдалося "вполювати" в супермаркеті.
– Можливо. Цю футболку я ще рік тому в секонхенді придбала.
Тепер час Локі з нерозумінням нахмуритися.
– Сер КонтХерді? Де це? В іншому місті?
Ханна засміялася, поглянувши на рудого. Зараз, коли він був у її квартирі і не шкодив оточуючим своїми витівками та не влаштовував вистави, з ним було навіть весело.
– О так... Це зовсім інше місто, Локі. – Підштовхнувши його до стільця, і змусивши опуститися, Ханна почала розкладати продукти необхідні їй для приготування. – Будь ласка, не заважай, поки я готую. Але я залюбки послухаю якусь твою цікаву розповідь.
Все ж, треба було зізнатися, компанія рудого була досить гарною. Принаймні, зараз Ханна не почувалася так самотньо. Почухавши підборіддя, він замислився.
– То про що ти хотіла б послухати?
Дівчина почала мити овочі, і лише знизала плечима.
– Не знаю... Розкажи мені про той твій Ікросіль.
– Іґґдрасілль, пташко. І він не мій. Це дерево життя, на гілках котрого, до речі, тримається і твій світ також.
Ханна посміхнулася. Вочевидь, розповідати асгардцю про те, як насправді влаштований світ, та пояснювати про планети було б весело, хоча і складно, враховуючи його допитливість. Відкоркувавши вино, вона налила його в склянки, та одну з них подала Великому та Могутньому, при цьому схилившись в кривій подобі реверансу.
– Ваше вино, мій Бог.
Очі Локі знову заблищали.
– Ну нарешті почесті на які я заслуговую. А ти не безнадійна виявляється.
Він взяв свою склянку та принюхався до напою.
– Не хвилюйся, воно не отруйне. – Додала дівчина і розрізала пакування з м'ясом.
– Пахне дивно. Ти впевнена що це вино? В Асгарді це більш ароматний напій.
Ханна хмикнула.
– Ну вибачте, ми зараз не в Асгарді.
Локі скривився.
– Так... – Але щоб не псувати собі настрій роздумами про своє майбутнє, додав. – Так що? Ти хотіла дізнатися більше про те, як влаштований світ? Дивно, звичайно, що вам, смертним, цього не оповідають з дитинства.
Трикстер почухав потилицю, та вмостився зручніше, сьорбнувши вина.
– Іґґдрасілль – це дерево життя. Настільки величезне, що пронизує всі дев'ять світів. Серед гілля крони розташовані три найбільших та найвеличніших. Асгард – це дім богів-асів. Він знаходиться по центру найвище. І є найпрекраснішим та наймогутнішим з усіх. Це місце, де живуть найсильніші боги. Звісно, на чолі з Одіном. Біля Асгарду розташувався Ванагейм де живуть боги-вани. Вони також сильні та честолюбиві, хоча в певних аспектах поступаються асам, хоча і не готові це визнавати. Тому між асами та ванами часто трапляються суперечки. І останній, прихований в кроні, світ ельфів Ельфгейм. Тут живуть ті, хто наділений вищими силами. А трохи нижче, прямо під Асгардом, стовбур Іґґдрасілля, як вісь, проходить крізь ваш світ – Мідгард. Як ти вже знаєш , наші світи об'єднані мостом Біфрест, котрий дозволяє асам подорожувати до світу людей. Хоча тут є певні неточності, бо, як ти вже помітила, моя подорож назад чомусь затрималася. Але то пусте. Отже, продовжимо. Поруч з вашим світом розташований Йотунгейм де живуть велетні. Зараз це в основному крижані та кам'яні велетні, але колись були і інші. Я досить часто буваю в Утґарді, це головне місто, де можна зустріти безліч цікавих мешканців. Там народилися мої батьки. Мій батько – Фарбауті був вогняним велетом. Тому в моїх жилах тече кров йотунів, і їх сила. Але про це, пташко, краще не згадувати. – Локі трохи скривився, пригадуючи скільки він натерпівся за своє життя через власне походження. – З іншого боку від Мідгарда також розташований Сварталфархеймр, це світ гномів. Не надто приязне місце, якщо чесно. Але досить багате на коштовне каміння, метали та руду. І хоча гноми не дуже товариські створіння, все ж можна отримати вигоду від спілкування з ними.
– А ще три? – Ханна не могла відірватися від такої цікавої оповіді, яскраво уявляючи собі все, про що говорить Локі.
– Три корені Іґґдрасілля простягаються до найнижчих світів. Гельгейм – це потойбічний світ, де знаходять пристанок померлі. До речі, зараз там головує моя донька Хель. Але в гості до неї краще не приходити. Бо то шлях в один кінець. – Локі розсміявся, а потім продовжив розповідь. Ханна слухала уважно, готуючи їжу. – Так, про Гельгейм я сказав. А так... Залишилося два. Туманний Ніфльгейм та Вогняний Муспельгейм.
На сковорідці шкварчало м'ясо, а поруч кипіла вода на гарнір. Розповідь настільки захопила Ханну, що їй захотілося більше дізнатися про дивовижні світи.
– Розкажи детальніше?
Локі допив вино, і простягнув склянку, котру дівчина швидко наповнила.
– Про що розповісти тобі?
Вона посміхнулася, помітивши, скільки радості та азарту зараз на обличчі рудого. Що не кажи, а трикстер був добрим оповідачем і любив зайвий раз почесати язиком.
– Про світи. Як вони виглядають?
Локі замислився про те, щоб цікавого можна було розповісти ще.
– Ніфльгейм та Муспельгейм найдавніші світи. Перший – туманний та вкритий людовиками. Там знаходиться головне джерело, котре живить коріння дерева. І саме те джерело з крижаного світу, колись досягло до Муспельгейма, світу де вічно кипить полум'я , котре ладне найміцніші каміння перетворити у лаву, вдихнули життя та створили першу живу істоту – Іміра. Але це було дууууже давно.
Ханна була захоплена розповіддю, і навіть забула посолити страву.
– Ого. Як цікаво. Що ще цікавого є на тому Іґґдрасіллі?
Локі хмикнув задоволенно. Мати такого слухача було чисте задоволення. Це тішило його душу. Адже зараз він наче власноруч відкривав дівчині інформацію про всі світи. Дарував знання, якими володів сам
– А ще під одним із коренів знаходиться священне джерело Урд, де живуть три норни. Минуле, теперішнє та майбутнє. Вони щодня поливають дерево з правічного джерела, завдяки чому Іґґдрасілль є вічнозеленим, ну і звісно, саме вони бережуть таємниці світів. Під коренем Мідґарду знаходиться джерело Міміра. Воно дає мудрість. Одін, бажаючи пізнати її мав пожертвувати своїм правим оком, щоб зробити ковток. Але після цього, він став наймудрішим з усіх асів. Тому, можна сказати, ця жертва була виправданою.
Ханна від здивування відкрила рота.
– І що? Те джерело справді може дати відповіді на всі питання та подарувати мудрість?
Локі підвів очі до стелі замислившись.
– Так кажуть. Але я б ніколи не пив з нього.
Дівчина нахмурилася, та сіла на стілець навпроти, уважно слухаючи.
– Чому?
– Бути мудрецем велика відповідальність. Як на мене це занадто нудно. Коли всі вважають тебе блазнем та дурнем, жити набагато простіше. Тоді ніхто не очікує якихось доблесних вчинків, не має сподівань щодо тебе. Краще нікому не показувати свій розум, і тоді нікому не спаде на думку тебе використати.
Ханна не спускала погляду з трикстера. Зараз, коли їх розмова зайшла до такого філософства, Локі не видавався вже тим безтурботним жартівником. Десь там, під маскою з ілюзій та жартів був прихований зовсім інший, розумний та хитрий бог. В його словах був сенс. Адже немає нічого гіршого за невиправдані надії.
– Як цікаво! Дякую, що розповів. Я навіть не уявляла, що є щось подібне.
Рудий задоволено посміхнувся, наче зараз, за свою розповідь, отримав найкращу нагороду.
– Є ще дещо цікаве. Вісником на дереві є білка Рататоск. І ця паскуда може добряче попсувати нерви, адже бігає дуже швидко, а ще полюбляє вкрасти щось. Уявляєш, колись цей бешкетник хотів викрасти мій шолом. – Ханна розсміялася, уявляючи, як рудий намагається наздогнати білку, котра викрала його річ, – На верхівці крони сидить велетенський орел, що створює своїми могутніми крилами вітри у світах. Корінь Іґґдрасіллю в Ніфльгеймі гризе дракон Нідгеґґ. Але вони знаходяться так далеко, що не чують слів один одного. Тому Рататоск постійно стрибає знизу вгору, та навпаки, передаючи послання та вісті один одному. Але часом, поки дістається від коріння до кроки, плутає слова, і вводить їх в оману. Тому якщо зочеш щось повідомити, я б не став довіряти Рататоску.
Нарешті страви були готові, і Ханна поклала шматочок курятини на тарілку, а поруч виклала гарнір з картоплі, та урізноманітнила страву овочами. За такою яскравою оповідкою час пролетів непомітно. Тепер, дізнавшись про Іґґдрасілль вона зовсім інакше поглянула на малюнок на своєму одязі, уявляючи, як там розташовані сфери в котрих ховаються світи. Рудий принюхався до страви, і майже промуркотів від захвату.
– Ммм. Пахне смачніше, ніж те гидотне їдло, що було вчора. Не знав, що ти вмієш готувати.
Ханна задоволено розправила плечі від компліменту.
– Я багато чого вмію. Та і ти нічого не знаєш про мене.
Локі відкусив шматочок м'яса і заплющив очі від задоволення.
– Ммм. Справді смачно. – Жуючи наступний шматочок він додав, – я хотів би пізнати тебе, пташко.
Ханна відчула як в душі знову затремтіло. Ця фраза прозвучала неоднозначно. А ця їх тимчасова ідилія була наче кадром з фільму. Ось так сидіти вдвох за столом, балакати про різне, кидати погляди. Було в цьому щось таке, чого вона завжди шукала та хотіла.
Час у вихідний день летів так швидко, що здавалося в добі меньше годин ніж зазвичай. І чому на роботі так не буває?
– То що? – Вирішила нарешті повернутися до розмови Ханна, – Як думаєш, чи довго ти будеш у Мідгарді?
Трикстер став серйозним. В ці миті він виглядав старшим, не було тих лукавих бісиків в його очах, і тільки зараз дівчина замислилася, скільки насправді може бути йому років? Певно, рудий бачив багато епох, котрі в її світі були довгим проміжком часу, а для нього швидкоплинною миттю.
– Не знаю. Те, що я досі тут вже не добре. І я не впевнений, щодо завтрашнього дня. Сподіваюся, що прокинуся у власних покоях.
Стало сумно. Ханна відставила порожнью тарілку.
– А якщо ні?
Рудий став більш хмурним, ніж до того.
– Не знаю. Та в будь-якому випадку, я не можу залишитися тут на вічно. Цей світ чужий. – Він встав, показуючи на своє вбрання, – Подивися на мене. Гадаєш, мені подобається бути заручником ситуації та вищої магії? Сидіти у цих бідняцьких стінах та байдикувати? Мої сили чахнуть у Мідгарді. Мені не подобається тут.
Стало ще більш прикро. Чомусь така відповідь боляче кольнула. Ханна підвелася та почала прибирати зі столу. Її рухи видавалися різкими.
– Тоді, я бажаю аби ти швидше відправився туди, де тобі буде комфортно. Як в цьому світі немає нічого, що тобі подобається...
Ханна відвернулася, аби приховати емоцію розчарування. Чомусь вона придумала собі, що між ними справді може бути приємне спілкування, або навіть дружба. Чи щось більше? Наврядчи друзі періодично цілуються з такою пристрастю. Та сама вона була не проти компанії рудого, принаймні в ті миті, коли він не намагався зробити якісь капості. Та все це лише її дурнуваті фантазії. Було прикро усвідомлювати, що вона встигла прив'язатися до трикстера.
Локі підійшов ближче, перехопивши тарілку з її рук. І наче випадково торкнувся дівочих пальців.
– Я не казав, що в цьому світі немає того, що мені подобається.
Ця фраза сказана спокійним та тихим тоном, змусила її серце забитися швидше. І чому вона завжди шукала в його поведінці якісь натяки?
– І що це? – в роті пересохло від раптового хвилювання.
Локі хитро посміхнувся.
– Наприклад, ваші ті палаци з їжею. Було весело. О, а ще ті залізні колісниці без коней.
Емоційні гойдалки знову несли дівчину на спад. Хіба можна було подумати, що вона, смертна, може якось зацікавити трикстера? Хіба, окрім того, що стане провідником у Мідгард. Ханна злилася на саму себе, через те, що наівно вигадала собі симпатію, там де її не було.
– Я зрозуміла... Можеш не продовжувати. Технологічний прогрес справді може вражати. – І тихіше додала, – Це все, що тебе цікавить.
Завтра її чекав робочий день, і Ханна сподівалася, що вся ця пригода вихідного дня скоро таки завершиться. Якщо вірити Локі, хоча це і звучить дивно – вірити тому, чия сутність обманювати, то певно скоро його присутність у цьому світі має добігти кінця. Можливо, сьогоднішній день був свого роду покаранням для нього. Та все ж ті розмови про баланс та інше... Рано чи пізно, але трикстер має повернутися до Асгарду. І подумки дівчина молила, аби це сталося скоріше. Чим довше вони знаходилися разом, тим більше з її боку розквітала певна прив'язаність. Будучи самотньою стільки років, Ханна розуміла, що образ рудого все міцніше закарбовується в її думках. Розумом вона розуміла, що подібні відносини неможливі. Але серцю хіба можна наказати? Локі приваблював її, змушував червоніти, тремтіти, відчувати. Все її минуле здавалося тепер беззмістовним та сірим. І це розуміння лякало. Вона не хотіла страждань, котрі неодмінно принесе розставання.
Ханна розвернулася та вийшла з кухні, не бажаючи показувати власну слабкість. Зчитати справжні емоції на її обличчі не було проблемою. Проблемою було те, що в її житті раптом з'явився той, хто повністю змінив звичний устрій, мов ураган знищив його. Локі провів дівчину поглядом, та тихо промовив.
– Не тільки це, пташко.
Як же хочеться вірити у щасливий фінал цієї історії, але так само, як Ханна, розумію, що вони з різних світів і навряд зможуть бути разом.
Особливо враховуючи, що сили Локі так швидко тануть у цьому світі. Але може саме Ханна стане джерелом енергії для нього? Бо це з першого розділу було зрозуміло, що вона зовсім звичайна дівчина. Та ще й спосіб передачі енергії такий приємний 😏 А взагалі дуже дякую вам за цю історію, бо вона зачаровує своєю легкістю і звичайно ж Великим та Могутнім. Всі сцени з ним, та їх взаємодія з Ханною завжди викликають усмішку і приємний трепет всередині 😊 Тому з нетерпінням чекатиму нових розділів, хочеться знову послухати повісті трикстера і насолодитися його компанією ❤️