Поза очима. 4

Що може бути спільного між хлопцем, що шукає вбивцю свого батька, і хлопчиною, чиє життя перетворилося на суцільну пастку?

Оріджинал про стосунки двох хлопців, що живуть по різні сторони закону. Один - поліціянт-стажер, йде стопами вбитого батька, інший - вимушений виконувати будь-яку майже завжди нелегальну роботу, аби вижити. Вони зустрічаються таємно, знають далеко не всю правду один про одного, хоча їх пов'язує й минуле, й теперішнє, й лише від них залежить, чи пов'язуватиме їх майбутнє.

тґк "Тримай ґейську книжечку"

#s#b2#максі#впроцесінаписання#кримінал

Холодне, вогке, на перший погляд, відкрите приміщення, що слугувало складом удень, цієї ночі перетворилося на погано освітлений майданчик для поганих переговорів поганих хлопців. Чому поганих? Бо вони рідко закінчувалися чимось хорошим, це Алекса втямив з перших днів. І хоч чесний правопорушник завжди дотримається свого слова, куди б ти не пішов, над тобою нависатиме негласне правило "чекай на зраду". Ентоні не так давно почав відправляти його самого на такі зустрічі, та й то лише з перевіреними людьми, а сьогодні Алексі доведеться самотужки вести розмову з чужинцями. І це неабияк лякало. Провал означатиме вірну смерть, навіть без участі братика, саме тому Алекса намагався будь-що вгамувати емоції. Та насправді міг лише сподіватись, що темрява, яка лине з усіх закутків, заховає те, що не повинно натрапити на око гостям.

Час зустрічі стрімголов наближався, про це свідчив циферблат на яскравому екрані смартфона. Алекса вже встиг ретельно оглянути приміщення, оцінити ймовірність засідки, знайти шляхи відступу. На протязі скрипнули височенні металеві двері, й теплий бриз доніс чужий голос. Незабаром почулися і кроки, підлогою витягнулись дві тьмяні постаті, й нарешті показалися їхні власники. Одягнені повністю у чорний, від своїх тіней вони майже не відрізнялись. Востаннє тяжко видихнувши й подумавши, що що швидше закінчить, то швидше побачить Раске, Алекса підвівся, ховаючи телефон до кишені.

— Агов, вилупку! Ти чого тут забув? — реготнув чоловік, що йшов трохи попереду. Він був не набагато вищим за Алексу, проте кремезнішим та сильнішим. На відміну від свого супутника, що був справжнім вайлом. Зброї хлопець поки не помітив, проте ці двоє легко розтрощать йому череп голими руками. Вони думають, перевага на їхньому боці, як завше.

— Тут вирішують справи серйозні чоловіки. Вали звідси, поки можеш. — Мамула підхопив насмішку, сколихнувши повітря вищим голосом, ніж очікував Алекса.

— Як тоді вас занесло сюди? — пробурмотів він, втупившись у підлогу.

— Що ти тявкнув? От виродок, жити набридло? — проричав перший, ступивши крок вперед, проте тут таки збентежено завмер, побачивши знуджений, дещо зухвалий погляд хлопа.

— Ох, які шаблонні фрази. — протягнув Алекса, обвівши усіх присутніх оцінювальним поглядом. — Можна ж вигадати щось оригінальніше, наприклад... Гаразд, забийте. Давайте до справи.

— Ти, здається, не зрозумів. Ми домовилися зустрітися з впливовими людьми, а не з жовтодзьобом. — Вони зупинились за кілька метрів від хлопчини — найменша безпечна дистанція.

— Ну що ж, так і перекажу шановному голові «Мертвої півонії», що ви не вважаєте його серйозним партнером. Бувайте здорові. — хлопчина демонстративно розвернувся, крутнувшись на самих п'ятах.

— То ти таки від них? — голос меншого чоловіка вмить посерйознішав, хоча в ньому досі лунала недовіра. Він заховав руки до кишень та примружився.

Алекса посміхнувся. Його маніпуляції завжди працювали. За будь-яких умов.

— Докумекали? Нарешті. — він знову повернувся до них обличчям. — Отже, показуйте.

— Спершу гроші.

— Ви грошей не бачили? Набридло. — хлопець потер очі. Він хвилювався, та не мав права виказати цього. Тож довелося натиснути на них, аби хутчіше покінчити з цим. Пощастило, що ці йолопи не збагнуть що до чого. — Показуй перстень зараз, інакше угоди не буде.

— Ти думаєш, ти налякав нас? — нижчий та — аж тепер, під слабким світлом кількох далеких квадратів на стелі, Алекса помітив — темношкірий промовисто подивився на свого товариша й кинув на хлопця глузливий погляд. — Думаєш, твій цабе єдиний охочий купити цю штучку?

— А ти думаєш, він такий дурний? Найближчий непідконтрольний йому ринок, що в змозі купити це, знаходиться у біса на болоті. Тож давайте швидше, я поспішаю.

— І як нам тобі вірити? — очікувана відповідь, та все ж вона свідчила, що Алексі вдалося не на жарт сколихнути впевненість чолов'яги.

— Та ніяк. — хлопець розвів руками. — Можете перевірити самотужки й заразом дізнатись, як швидко, мов зміюки, розлазяться чутки. А потім жалять у найпідступніший момент.

Запала тиша. Здається, цей вельми простий троп застав чужинців зненацька. З обличчя мамули Алекса не зміг нічого прочитати. Його пика була така ж красномовна, як і її власник. А от инше лице видавалося вже цікавішим. На ньому хлоп і зупинив свій пильний погляд. Блискучі смоляні очі, здавалось, примружені, міцно стиснуте підборіддя, що було єдиним, що визирало з-під чорного каптура — невпевненість. Справу зроблено.

Алекса дістав з кишені олімпійки руку, у долоні лежав паперовий пакунок. Він підняв його на світло, показуючи габарити.

— Ось. Тепер ваша черга. — молодик повторив рух. Його пакунок був значно менший і являв собою невеличкий шкіряний футляр чорного кольору. Всередині мав лежати старий перстень, що не мав особливої коштовності. Він належав попереднику Ентоні — жорстокому Півонії, та його поцупили з-під його мертвого носа, і для Ентоні це був лише черговий трофей. Він запевнив, що шансів одержати підробку немає, тож завдання Алекси було досить простим.

Чоловік ступив кілька кроків уперед, вийшовши з тіні. Хлопчина зміг детальніше роздивитися риси його обличчя, доки той опинився поруч із хлопцем і відкрив коробочку. Алекса подумки посміхнувся, підмітивши кумедність ситуації. Перед його очима, у м'якій графітовій подушечці, лежав багряний перстень з кількома однаковими камінчиками та зміїстим гравіюванням між ними. Хлопцю він зовсім не сподобався, та його це стосувалося. Неквапом оглянувши прикрасу, він простягнув вільну руку, та молодик тут-таки закрив футляр і глянув Алексі у вічі. Цього було цілковито достатньо, аби місце простягнутої порожньої руки зайняла инша, з пакунком. Вони обмінялись, точно віддзеркалюючи рухи один одного. Каблучка одразу опинилася у кишені, натомість пакунок з грошима надірвали та хутко переглянули вміст.

— До не скорої зустрічі! — розтинаючи тишу, промовив Алекса, збираючись іти. Та він виявився надто наївним.

Не встиг хлопець ступити й кроку, як темношкіре зап'ястя, майже заховане у чорний рукав, ухопило його за ліве плече й потягло назад до себе. Алекса одразу рефлекторно розвернувся до свого кривдника у спробі вивернутись, проте не очікував, що той так швидко дістане зброю. За долю секунди холодне лезо, призначенням якого було втримати хлопця на місці, розітнуло одяг й залишило на шкірі тонку подряпину вздовж ключиці. Чоловік, не розраховуючи на таку блискавичну реакцію, на мить закляк, й цієї миті вистачило Алексі, аби вирватися з міцно стиснутих довгих пальців. Не гаючи часу хлопець наніс давно відточений контрудар і збив його з ніг. Падаючи, він впустив пакунок з грошима й ніж. Вони розлетілись у різні боки з характерними звуками.

Алекса відвів погляд убік, у темряву. Ситуація виходила з-під контролю. Йому потрібна допомога. Звісно, у нього теж був з собою ніж, проте бійка з кремезнішим, нехай і менш вправним, супротивником аж ніяк його не вабила. А їх було двоє. Вайло посунув до них. Тепер справді варто було б починати хвилюватися. Він знову глянув у темряву поглядом, повним надії. Ну ж бо! Мамула вишкірився у передсмаку бійки, його товариш очуняв і підводився. Час плинув надзвичайно довго. Ледь помітним рухом Алекса намацав руків'я ножа, про всяк випадок. Пульс відбивався у скронях, пальці тремтіли, повітря стало важчим — паніка починала брати гору. Хлопчина подумки приготувався до болю й мислив у який бік краще дати драпака. Він обережно ступив крок назад, зовсім ненав'язливо відтягуючи зустріч з отим одороблом. Яким незграбним ззовні він не видавався б, проте він просувався у напрямку Алекси досить впевнено, з задоволенням свердлячи його поглядом, у якому читалося одне: "'або бийся й стовідсотково помри, або тікай і помри... з трохи меншою ймовірністю(?)" Так, формулювання бажає кращого, та воно цілком пасувало до впалих жовчних очей на його дебелому писку. Та й на більше мозок Алекси навряд був зараз спроможний.

Його погляд востаннє ковзнув у темряву, й нарешті не дарма. Ледь вловний порух дозволив йому видихнути з полегшенням. Перевівши вже більш упевнений погляд назад на своїх супротивників, Алекса встиг помітити, як темношкірий чоловік підбирав гроші; його ніж уже був при ньому. Збиваючи ритм тупотіння мамули, роздався ще один подібний звук. Усі троє повернули голови: Алекса — посміхаючись, решта двоє — з подивом, заклякнувши на місці, облишивши свої справи. Звук линув з-за ящиків, що стояли обабіч, й заповнював луною увесь ангар. Кроки вмить стали гучнішими й, вислизаючи з обіймів невідомості, з'явилася постать. Її темне волосся відблискувало червоними барвами й ледь торкало плечей. У тонкій, та аж ніяк не хирлявій руці, загорнутій у темно-бордову тканину, вона стискала пістолет. Не даючи чолов'ягам часу, аби прийти до тями, вона підняла зброю, ухопилася двома руками й вистрілила. У ту ж секунду пролунав пронизливий крик-стогін вайла. Куля потрапила прямісінько йому в плече. Клара вишкірилась, задоволена вправним пострілом.

— Знову доводиться витягати твою дупу з халепи? — кинула з-за спини, не відводячи погляду від суперника, хоч він й так не наважувався поворухнутися.

— Забарились би ще трохи, й не було б кого рятувати. Але я не скаржусь. — додав поспіхом.

— Ховаєшся за дівкою? — прошипів покалічений чоловік.

— Фу, як мізогінно. Кларо, схоже однієї дірки йому зама... Гей, а ти це куди?! — темношкірий хлопець, поспіхом заховавши гроші, помалу наближався до виходу, намагаючись залишатися непомітним. Він здригнувся від голосу Алекси, озирнувся на мить й знову кинувся до дверей, за якими тут же й зник. Алекса стенув плечима й перевів погляд на чоловіка:

— Схоже, він тебе кинув. То що, все ще хочеш відібрати це? — він витяг з кишені чорний футляр і покрутив їм перед обличчям мамули, дражнячи.

— Годилось би тебе вбити, та у мене сьогодні надто гарний настрій. Забирайся, і не потрапляй більше мені на очі, инакше у відповідь на питання "де втратив пальці", чи, може навіть, щось цікавіше, розповідатимеш про сутичку з дівкою та шмаркачем. — вона зверхньо, з легкою посмішкою, дивилась на приниженого чоловіка. Він мовчки піднявся, скривив найогиднішу та найтупішу зі своїх мармиз, та неквапом, тримаючись здоровою рукою за поранену, посунув до виходу й зник у слід за своїм товаришем.

— Ти в порядку? — Клара повернула голову до Алекси. Він коротко кивнув, дістаючи з кишені телефон.

— Оу, мені пора. — Дівчина побачила, як засяяли його очі під яскравим світлом дисплея. Він прикусив губу й поглянув на неї. — Прикриєш?

— Ти знову в найкраще місце для...

— Так. Туди. — сухо обірвав Алекса, кинувши роздратований погляд. — Передаси це Ентоні?

Він простягнув їй футляр, який досі стискав у руці. Вона секунду свердлила його поглядом й безтурботно відповіла:

— Авжеж. Будь обережним й щасти тобі там~ — протягнула Клара, ковзнувши красномовним поглядом по його обличчю. Алекса усміхнувся, поспіхом запхавши шкіряну коробочку з каблучкою їй у долоню. Кинув коротке "Бувай!" і зник за високими рипливими дверима. Хоч Клара й не могла достеменно побачити цього у ледь освітленому складі, вона була певна, що Алекса почервонів. Її забавляла ця ситуація, дражнити хлопця завжди було весело. Та цього разу дещо ятрило всередині. Вона ніколи не бачила його аж таким щасливим, його очі ніколи не сяяли аж так, як коли він йшов до того хлопця чи вертався з побачення. Але ж вона справді щиро раділа за друга. Справді.