я клявся, що лежачи весь у крові,
свій останній спускаючи подих,
я буду уявляти твої очі живі
і погляд твій, повний любові.
я вірив, що все подолавши в житті
ми будемо разом з тобою,
що нас розлучити ніхто із людей,
ні Бог, ні диявол не зможе.
я наших маленьких дітей уявляв,
що бавляться тихо на ґанку,
і б з задоволенням з ними гуляв,
поки ти б готувала сніданок.
та щастя такого відчути не дав
той Бог, що всьому він основа,
Будда, Аллах, Шамбунат чи Ісус,
він був неймовірно жорстоким.
ми майже не жили, так мало кохали,
так мало проводили часу разом,
зате ми страждали, без ліку страждали,
стражданням впиваючись наче вином.
нещадну хворобу, що нас розлучила,
я стільки разів у сльозах проклинав,
ми стійко боролись, ми сильно любили,
та щастя відчути Господь нам не дав.
моя люба квіточко, ніжна лілея,
залишився в цьому я світі один,
зі смутком і болем в розбитому серці,
тебе більше всього на світі любив.
моя юна і чиста, моя білолика,
як хочу до тебе я в світ потойбіч,
усі мої плани, усі мої мрії
розбити страшний діагноз зумів.
страждати мені до кінця свого віку,
адже я завжди був страшний однолюб,
плюю я в лице демониці смерті
і на це жорстоке життя я плюю.
прощай моя мила, кохана, єдина,
покинула ти мене вже на вік,
до скону днів своїх жалюгідних,
клянуся, навічно я твій чоловік.