Сьогодні день пройшов досить добре. Хінкалі вийшло. Поставив собі п’ятірку. Щоб вийшло смачно, є маленькі секрети. По-перше, тісто повинно мати не менше 10 тоненьких прозорих слоїв. По-друге, воду у фарш - тільки мінеральну. По третє, при складанні - 19 складок.
Вдома, як завжди, повно роботи. Поки зима і городні роботи закриті, треба докласти плитку в кухні, ще хотів зробити маленький ремонт у ванній. Свій будинок, скрізь треба докласти рук.
Завтра у всіх вихідний, а у мене тільки зранку буде час. Побіжу до дітей. Хоч з малою погуляю. Воно таке кумедне, тільки рік, а вже щось хоче сказати. Старшій вже чотири, моя танцівниця. Так би крутилася цілий день біля дзеркала, все якісь «па» витанцьовує. А менша на неї дивиться і собі попою присідає. Мої красуні. Тільки серце не на місці, що бачу їх тільки тоді, коли йду до них. Закупив продуктів, гроші приготував, то може не буде мене та злюка вичитувати, що я такий і сякий.
Вчора зустрів Володьку, свого однокласника. Він теж живе в нашому селі, але бачимося рідко. То казав, що буде війна, мов Росія хоче воду в Крим, а вона подається з Каховки. А ще наче є плани захопити Київ. Щось таке городить, яка війна. Навіть смішно слухати. Не повірив йому. Побіг на роботу, хлопцям сказав. Ті теж здивовано подивилися на мене, не повірили.
Я вже в Краматорську, прохожу курс підготовки артилериста. Там треба фізична сила, а я хлопець хоч куди, все-таки фізична праця в селі і на роботі. У воєнкоматі бачив наших хлопців роздягненими. Є такі худючі, без накачаних м’язів. Я проти них геракл. Але там прийшлося ще і в черзі постояти. Добровольців багато, наші їм дадуть прикурить. Ці гади запам’ятають, як на чужу землю лізти. Тут така зброя, що їм мало не покажеться. Зараз артилерія - це цариця бою. Безпілотник знайде ворожу ціль, координати будуть встановлені, а артилерія ціль знищить.
Вчора відпустили в місто, познайомився з Марією. Є щось в ній таке, трохи незвичайна. Може тому, що не кокетує, як другі дівчата, розказує все як є. З Краматорська багато людей поїхало, місто напівпусте. Вона не поїхала, працює як і я, поваром. То ж у нас теми для розмов знайшлися. Вона мене так розкрутила, що почав їй свої кухонні секрети видавати. Розповів секрет одного торта, в моєму селі його оцінили, на кожні св’ята випікав, та не один.
Вчора бачився з Марією. Вона дала послухати свій музичний плеєр, а там записана «Аве-Марія», то я і сьогодні, як тільки вільна хвилинка слухаю. Слухаю і згадую Марію, їй ця пісня личить. Ще залишила мені смаколики, то у мене, як св’ято.
Я вже на фронті. Командир Льоха у нас строгий, підібрав, хлопців один одного кращий, його хлопці поважають. Але я ближче до Сашка, у мене з ним дружба. Він трохи з гумором, базікало, не те що я. Я більше мовчун і спостерігач. Доповнюємо один одного. Я подаю снаряди з словами «Ось вам сволото», а Сашко з трьохповерховими матами.
Останні дні вогонь ведемо майже безперевно. Писати нема часу. Команда з координатами об’єкта поступає, заряджаємо і даємо жару. Тут головне злагодженість дій. Батарея має три гармати. Працюємо вдень, вночі нас частіше засікають. Якщо десь їх безпілотник рядом, то вогонь у відповідь приходить швидко. Частіше робимо перекати, тобто міняємо дислокацію. Як наш Льоха каже, гуляємо в шахи.
Канонада постійна то поруч, то далеко. Але й до цього звикаєш, коли спати хочеться і є така можливість, то спиш, як бабак, без снів. Коли тиша, то пишу листи мамі, тій злюці, хай дітям нагадує про батька, і Марії. Марія мені залишила плеєр, я бережу заряд і іноді слухаю «Аве-Марію». Така ото радість музику послухати, попадаєш в другий світ.
Одного разу дали координати понтонної переправи, то ми там так вгатили, що від неї нічого не залишилося. Головне, щоб снаряди підвозились регулярно, бо одна гармата за день може взяти біля сотні.
Прибули на нове місце, було тихо. А потім їх «пташка» нас побачила, це я так думаю, бо почався обстріл. Снарядів у них тьма, вони не економлять. Лежали довго, вичікували. Слава богу, наша гармата осталася ціла і ми теж.
Отямився в польовому госпіталі. Льоха дотягнув мене до найближчого бліндажа. Болі неймовірні. Почув, як хтось каже: «Цього бігом, права нога відкритий перелом, бовтається на нитці, примотайте хоть бинтом, друга нога – одна кістка».
Очнувся в світлій палаті, підійшла сестричка, сказала, що я в лікарні Черкас. Провели першу операцію. Поломану ногу склали і зафіксували апаратом Ілізарова.
Приїхала мама, плаче. Вона у мене сонечко, так смачно пече, готує. Привезла їди, нагодувала всіх хлопців в палаті, сестричок. Розповіла, що люди як дізналися про мене, їй допомогли і грошима і продуктами. Вона у мене пиріжки пече і продає, багато людей знає. А я не міг з нею навіть поговорити, біль не дав, уколи не допомагають. Єдине сказав, що мої документи загубилися і їх треба відновлювати.
Почали робити операції на другу ногу. Проблема з м’язами, шкірою. Проводять трансплантацію шкіри із сідниць і спини і її приживлення. Таких операцій треба робити багато. Біль мене тероризує, просто вичавлює. Стону вголос, тут не до того, щоб соромитися. В палаті лежить ще двоє хлопців. У них теж проблеми з ногами, може ще більші, ніж у мене. Всі стонемо. А вони по ночам ще йдуть в бій, віддають команди, так їх мучать кошмари.
Приїхала Марія. Я був здивований. Звідки дізналася? А дізналася.
Мені зробили вісім операцій. Марія була біля мене. Заставила слухати «Аве-Марія» і Моцарта. Біль допікав, але я його навчився терпіти. Наче з появою музики стало легше. Я про це сказав лікарю. Він підтвердив: «Музика лікує багато хвороб. Вона закладена в природі людини». Раптово згадав, як мої маленькі дівчата танцюють, так захотілося їх побачити.
Операції наче позаду, став ставати на праву ногу, що після перелому. А ліва так і не працює. Мама розповідала, що волонтери можуть допомогти консультаціями ортопедів. Це зараз важливо. Необхідно знати, як відновити ліву ногу. Може буде змога попасти на лікування в інститут ортопедії, а там допоможуть. Може треба буде зробити ще операції, витримаю стільки, скільки треба.
Я здоровий хлопець, буду ходити, я вірю і знаю. Гріє серце, що знайшов Марію, запала вона мені в душу. Дуже скучив за своїми маленькими донечками. Одне жалкую, що мало снарядів відправив по тим нелюдям і що не зможу їх лупити далі.
Але наші хлопці постараються, вони гарячі, сильні духом, ворог не буде на нашій землі.
Перемога буде!
Слава Україні!
Про цього хлопця дізналася із розповіді його матері