Не сиди у думках, відпочинь,
Ти ж не бачиш самотніх очей.
Ти не знаєш важливих причин
І таких очевидних речей...
Просто маєш у серці ніж
І боїшся дістати тепер.
Може, ним і мене розріж —
Ще ніхто від ножів не помер.
Може, в зорях далеких є
Дивна мапа замучених слів?
Що, горить тепер серце твоє?
Мій пломінчик якраз зотлів.
Ти палаєш, вже бачиш межу,
Твої груди — червоні заграви,
Я лише посміюсь і скажу:
"Зимно, налий мені кави".
top of page
bottom of page
Жаль, не всі образи мені стали зрозумілими, але всі по своєму цікаві. Дуже легко читається, відчувається ритм.
Останні строки третього і четвертого куплету (вибачте, не пам'ятаю як правильно одним словом називаються чотири рядки) мені дуже близькі. Таке відчуття, ніби я перегоріла(