Я все більше боюся ночі.
Чого тільки коштує місяць,
Який скрізь скло заглядає в мої очі.
Сни, які змушують падати з ліжка,
Змушують від страху та болю заплакати.
Темрява, у якій лякає навіть кішка,
А монстри кімнатні під ковдрою можуть злякати.
Тож я обираю спати вдень,
Нехай це скидують на мою "лень",
І я обираю бути напоготові вночі,
Мати між двома пальцями ключі,
Як в ліфті оборонятися від маніяків,
Я готова битися проти своїх страхів.
Темноти, кошмарів, місяця і зірок,
Я мушу зробити до вікна крок.
Мушу з відвагою дивитись на тишу нічну,
І якщо плакати не почну,
Буду молитись луні.
Але я не знаю молитви земні,
Тож, мила моя,
Луна,
Скажи мені сама,
Яку молитву хочеш від мене почути.