Сижу на сонці з дві хвилини Воно в брошку вже напекло А я все думаю собі — навіщо Мій ідеал людини спить, Вже й не проснеться, бо втрачена вона, Справедливість ночі й дня. Сумую я, бо незліченна висота між мною та тобою, Ні, ні, цей вірш не про любов, А сонце то не зірка
top of page
bottom of page
вірш ваушний! чіпляє за душу!