життя - ганьба, життя - омана,
а душа пройобана, в гидотах пана.
тож, візьму в руки автомат,
щоб змусити всіх посміхатись.
снилось мені уві сні,
як вбивав людей на війні.
в цирку тіней, де імла стояла,
любити одне одного не давала.
втрачені душі, втомлені очі,
розпач зжирає, ці кончені туші.
намалювати посмішку на ребрах -
ось моя примха, ось моя омана.
візьму кулемет, націлюсь в хребет,
змушу всіх сміятись, забутись всіх і вся.
хай пекло навколо, хай імла,
але, посміхнеться кожна душа.
та дарма, смішки були даремні,
посміхатись не вміли ці вояки смірені.
не навчив їх любити в дзеркалах імли,
вониж самі вже забули хто вони.
тож плюну на ці марні потуги,
навіжена омана, життєві оці штуки.
цигарку димну, геть з глузду зійду,
на потіху ночі, цієї сволочі.
