Присвячується покійному дядьку Ромі, що загинув на війні.
Моє тіло не дістати.
Вже давно забрала його земля,
Вже давно більше не побачу рідну хату,
І як заквітнуть вишні у мамином саду.
І більше не почую я вибухів над головою й предсмертних криків побратимів.
Усе покінчено...Нічого і тільки вічний спокій. Спокій і пустота.
А тіла...Тіла вже давно немає, його чужі забрали,
Хто про це так сильно мріяв.
Упиваючись жагою ненависті і крові,
Хах, то ви тепер довольні?
Що мене не стало? Тепер ви досягли своєї мети?
Убили як і фізично, так і душевно,
Без зазіхань і дрожі..
І для чого я тільки жив?
А скільки ще таких буде'?
Мені подібних? Не знаю..
Та поскоріше хай завершиться клята ця війна!
І прийде нарешті вде весна в Україну!
Та на жаль, я не відчую її вже ніжний дотик і запах перемоги.
Помер я тихо уві сні із другом
Тепер нас обох нема на цьому світі.
А скільки ми могли ще жить і жить..
Так швидко я зійшов з арени битви,
Як здаманий пішак із жорстокої гри. Я вже знав, що не повернусь додому,
Більше ніколи..Ніколи не відчую себе живим.