бува, живеш чужою мрією,
лелієш її, немов вона твоя,
знаєш же, серце лікуватимеш терапією,
коли проти тебе обернеться твоя ж зброя
що ж ти насправді хотіла?
малювати картини можливо?
від чого внутрішня зоря твоя майоріла?
від книг, про які розповідаєш бурхливо?
тепер же доля твоя, дорогенька,
– тоненькі нитки, сплутані дужче, ніж гадаєш,
не чутно тепер співу соловейка,
у дзеркалі себе ніяк не впізнаєш
ти ж знала, на що ідеш,
ти ж знала, що треба цуратись чужого,
натомість поринула в нього, не знаючи меж,
виглядаєш не дуже, мʼяко кажучи, вбого
риси обличчя затерті, очі – мутні,
у них немає ні блиску, ні щастя, ні суму чи каяття,
пітьма охопила тебе, тепер ти у небутті,
забута тими, чиїм мріям довірилася навмання
5/11/2024